Ухвала суду № 52963610, 20.10.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 361/8988/14 Головуючий у І інстанції Телепенько А.Д.Провадження № 22-ц/780/4695/15 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 20.10.2015

УХВАЛА

Іменем України

20 жовтня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді: Касьяненко Л.І.,

Суддів: Верланова С.М., Воробйової Н.С.,

При секретарі: Якимчук Ю.С.

Розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення суми позики, процентів за користування позикою та відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 і ОСОБА_4 про стягнення суми позики, процентів та користування позикою та відшкодування моральної шкоди, який обґрунтований тим, що 23 квітня 2008 року він передав у позику ОСОБА_2 в присутності його дружини ОСОБА_4 кошти на загальну суму 25000 доларів США.

На підтвердження укладеного ними договору позики ОСОБА_2 власноручно написав розписку, відповідно до якої зобовязався повернути позичені гроші до 22 жовтня 2008 року із щомісячною виплатою відсотків за користування грошима в розмірі 2-х процентів від загальної суми позики, що складало 500 доларів США. Також розпискою було передбачено право останнього на дострокове повернення суми позики.

Цього ж дня ОСОБА_4 теж написала йому розписку, у якій вказувала, що вона не заперечує проти займу її чоловіком ОСОБА_2 коштів у сумі 25000 доларів США строком на 6 місяців із щомісячною виплатою процентів за користування грошовими коштами в розмірі 2-х процентів від загальної суми позики. У випадку відсутності можливості в її чоловіка ОСОБА_2 повернути суму позики, зобовязалася самостійно в повному обсязі виконати всі умови даної домовленості між ними.

25 травня 2008 року він, ОСОБА_3, також у присутності ОСОБА_4 додатково передав ОСОБА_2 на вказаних умовах у позику кошти в сумі ще 10000 доларів США, які останні зобовязувалися повернути у той же строк, що підтвердили своїми розписками. Всього загальна сума позики становила 35000 доларів США.

15 жовтня 2009 року відповідачі повернули йому частину позики в розмірі 7000 доларів США, а 01 березня 2010 року ще 6000 доларів США, про що він написав їм відповідні розписки. Після чого сума заборгованості складала 22000 доларів США.

01 березня 2010 року відповідач ОСОБА_2 власноручно написав йому ще одну розписку, у якій зазначив, що решту взятих у борг грошових коштів у сумі 22000 доларів США зобовязався повернути йому до 30 липня 2012 року, тому нарахування штрафних санкцій (процентів) починається з 01 серпня 2012 року.

У звязку з тим, що ОСОБА_2 своїх зобовязань у визначений строк належним чином не виконав, грошові кошти в сумі 22000 доларів США до 30 липня 2012 року йому не повернув, 25 грудня 2013 року він направив відповідачам письмові претензії щодо повернення суми боргу, у яких просив їх у 30-ти денний термін з дня отримання претензій повернути йому всю суму боргу. Проте заявлені претензії відповідачі не виконали та борг в сумі 22000 доларів США йому не повернули.

Уточнюючи позовні вимоги позивач просив стягнути із ОСОБА_2 та ОСОБА_4 суму боргу в розмірі по 578 066,52 грн. із кожного, що включає суму позики, нараховані проценти та моральну шкоду.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 лютого 2015 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 позику та проценти за користування позикою в сумі 461 951,64 грн., що за курсом Національного банку України станом на

30 листопада 2014 року еквівалентно 30860 доларів США та вирішено питання щодо судових витрат.

В іншій частині відмовлено у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким покласти обовязок відшкодування боргу та відсотків на користь позивача солідарно з нього та ОСОБА_4 посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Апеляційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.

Судом І інстанції встановлено встановлено, що 23 квітня 2008 року ОСОБА_3 передав ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 25000 доларів США у присутності ОСОБА_4, на той час дружини останнього.

Факт укладення договору позики підтверджується розпискою, написаною позичальником ОСОБА_2, відповідно до умов якої останній зобовязався повернути позичені кошти до 22 жовтня 2008 року із щомісячною виплатою відсотків за користування ними в розмірі 2-х процентів від загальної суми, що складало 500 доларів США. Також ОСОБА_2 залишив за собою право дострокового повернення суми боргу.

23 квітня 2008 року ОСОБА_4 також власноручно написала ОСОБА_3 розписку, у якій зазначила, що не заперечує проти позики її чоловіком ОСОБА_2 коштів у розмірі 25000 доларів США, строком на 6 місяців із виплатою 2-х щомісячних процентів від загальної суми позики за користування позиченими коштами, та у випадку неспроможності ОСОБА_2 повернути позичені кошти, відповідач ОСОБА_4 зобовязалася самостійно виконати повністю зобовязання за цим договором позики.

25 травня 2008 року ОСОБА_3 додатково передав у позику ОСОБА_2 знову в присутності ОСОБА_4 кошти в сумі 10000 доларів США на умовах, досягнутих між сторонами 23 квітня 2008 року.

Отримання додатково коштів у сумі 10000 доларів США відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 підтвердили своїми розписками від 25 травня 2008 року.

У своїй розписці ОСОБА_4 зазначила, що 10000 доларів США отримано на умовах укладеного договору позики від 23 квітня 2008 року, тобто на строк 6 місяців, загальна сума позики становить 35000 доларів США, проценти за користування позикою 2 % у місяць.

Із наданих у суді відповідачем ОСОБА_2 розписок, написаних власноручно позивачем ОСОБА_3, судом встановлено, що останній від сімї ОСОБА_2 у рахунок погашення боргу отримав 15 жовтня 2009 року 7000 доларів США, 01 березня 2010 року 6000 доларів США. Всього згідно із цими розписками йому повернуто 13000 доларів США.

01 березня 2010 року відповідач ОСОБА_2 власноручно написав ОСОБА_3 розписку, у якій зазначив, що решту взятих у борг грошових коштів у розмірі 22000 доларів США він зобовязується повернути до 30 липня 2012 року особисто.

Також судом І інстанції встановлено, що доказів присутності ОСОБА_4 при написанні ОСОБА_2 розписки від 01 березня 2010 року та надання нею згоди на зміну строку повернення ОСОБА_3 боргу в сумі 22000 доларів США, судом не здобуто, що може свідчити про те, що вона не знала про цю розписку.

Згідно із свідоцтвом про одруження серії 1-КЕ № 108198 відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_4 одружились 30 квітня 2004 року, про що в Книзі реєстрації актів про одруження зроблено запис за № 60. Від шлюбу вони мають малолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

16 жовтня 2012 року рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області шлюб між ОСОБА_2 і ОСОБА_2. О.М. розірвано.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивач просив стягнути із кожного з відповідачів окремо по половині суми позики та 2-х процентів за користування позикою, а також те що ОСОБА_2 позовні вимоги визнав повністю.

Виходячи з вищевикладеного суд І інстанції дійшов висновку, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню половина суми позики в розмірі 11000 доларів США та половина 2-х процентів за користування позикою в розмірі 19860 доларів США, всього 30860 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 30 листопада 2014 року, на день проведення позивачем розрахунку, складає 461 951 грн. 64 коп.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, щодо відповідача ОСОБА_4 суд першої інстанції вказував, що 23 квітня 2008 року та 25 травня 2008 року ОСОБА_4 взяла на себе зобовязання, тобто поручилась за виконання ОСОБА_2 зобовязань щодо повернення ОСОБА_3 позики в сумі 25000 доларів США та 25 травня 2008 року позики в сумі 10000 доларів США на строк шість місяців до 22 жовтня 2008 року із щомісячною виплатою 2-х процентів за користування позикою.

Крім того встановлено, що 01 березня 2010 року відповідач ОСОБА_2 видав позивачу нову розписку, якою фактично змінив зобовязання за договором позики та взяв на себе зобовязання самостійно повернути позивачу ОСОБА_3 суму заборгованості за позикою в розмірі 22000 доларів США до 30 липня 2012 року.

Про зміну позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_2 істотних умов договору позики відповідачу ОСОБА_4 нічого відомо не було.

Вказану вище розписку ОСОБА_2 від 01 березня 2010 року відповідач ОСОБА_4 не підписувала. Окрему розписку з цього приводу вона, як це було 23 квітня та 25 травня 2008 року, теж не писала.

Будь-яких належних і допустимих доказів того, що ОСОБА_4 було відомо про написання ОСОБА_2 розписки щодо його зобовязання повернути ОСОБА_3 решту суми позики в розмірі 22000 доларів США до 30 липня 2012 року, а також того, що вона надавала свою згоду на збільшення строку займу та у звязку з цим збільшення періоду сплати відсотків, позивачем суду не надано та судом не здобуто.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду І інстанції та вважає, що суд правильно вказав, що позов ОСОБА_3 у частині стягнення з ОСОБА_4 половини суми позики в розмірі 11000 доларів США та половина 2-х процентів за користування позикою в розмірі 19860 доларів США, всього 30860 доларів США, задоволенню не підлягає у звязку з пропуском позивачем позовної давності, оскільки останній не звернувся до неї з вимогою, як до поручителя протягом шести місяців з дня виникнення заборгованості.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується судова колегія, виходячи з наступного.

За змістом положень ч. 3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сімї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є обєктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сімї, створює обовязки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сімї.

Виходячи з наведеного, враховуючи, що за договором позики позикодавець передає грошові кошти у власність, вони згідно із ст. ст. 60, 61 СК України стають обєктом спільної сумісної власності подружжя, слід дійти висновку, що на спірні правовідносини поширюються правила про солідарну відповідальність.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

За змістом ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобовязаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно із положеннями ч. 1 ст. 1048 ЦК України п озикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно із правовою позицією Верховного Суду України, висловленою ним у постанові від 30 травня 2012 року в цивільній справі № 6-48 цс12, у випадку, якщо спір виник між фізичними особами про стягнення боргу за договором позики, то право позикодавця, який не є ні юридичною особою, ні субєктом підприємницької діяльності, які відповідно до цього Закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг, на отримання від позичальника обумовлених договором позики процентів за користування грошима регулюється ст. ст. 10461048 ЦК України, а не Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Згідно із ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобовязання боржником.

Статтею 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Пленум Верховного Суду України у п. п. 26, 27 постанови № 2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» розяснив, що під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної даності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Виходячи з принципу процесуального рівноправя сторін та враховуючи обовязок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (ст.ст. 58, 59 ЦПК України) в порядку, передбаченому ст. ст. 85, 187, 189 ЦПК України.

Статтею 57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 58 ЦПК України належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У ч. 4 ст. 559 ЦК України визначено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобовязання не встановлений або встановлений моментом предявлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не предявить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Виходячи із положень вказаних вище норм права колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що фактично ОСОБА_4, 23 квітня 2008 року та 25 травня 2008 року, виступила поручителем свого, на той час чоловіка ОСОБА_2, при отриманні ним у борг у позивача 35000 доларів США. Оскільки строк погашення даного боргу був визначений сторонами 22 жовтня 2008 року і про те, що ОСОБА_4, в подальшому була повідомлена кредитором або боржником про зміну строку виконання основного зобовязання (до 22 жовтня 2010 року) немає жодного доказу, то висновки суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку позовної давності в цій частині є вірними.

Відмовляючи в задоволенні позову, щодо стягнення моральної шкоди, суд І інстанції також правильно визначився та правомірно вказав, що оскільки між сторонами виник спір з приводу невиконання договірних зобовязань, а умовами договору позики відшкодування моральної шкоди у разі порушення зобовязання не передбачено, то позовні вимоги в цій частині є необгрунтованими та безпідставними.

Згідно із статтею 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

За таких обставин, суд першої інстанції, у відповідності до вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України, належним чином з`ясував фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення спору щодо вимог позивача, у зв`язку з чим прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні частини позовних вимог.

Що ж до доводів апеляційної скарги про те, що ОСОБА_4 не була поручителем ОСОБА_2, а була також боржником, оскільки вона також брала кошти в борг, то вони колегією суддів розцінюються критично, оскільки повністю спростовуються змістом наданих позивачем розписок ОСОБА_4 від 23 квітня та 25 травня 2008 року.

Колегія суддів, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в порядку ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанцїії, вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, і підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 308, 315 ЦПК України колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2відхилити.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 лютого 2015 рокузалишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: