Рішення № 52954152, 21.10.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.10.2015Справа №910/24036/15

За позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пілон Інвест»

про стягнення 889 155, 61 дол. США, що еквівалентно 19 620 261, 52 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Яроцька Л.О.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пілон Інвест» про стягнення з відповідача 640 755, 90 дол. США - заборгованості за процентами, 189 877, 34 дол. США - пені за несвоєчасну сплату процентів по кредиту та 58 522, 37 дол. США - 3 % річних. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем простроченням погашення за кредитним договором № 1 від 23.02.2009 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2015 р. порушено провадження у справі № 910/24036/15 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 30.09.2015 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розгляд справи переносився в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У даному судовому засідання представник позивача підтримав заявлені вимоги.

Представник відповідача на виклик суду не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

При цьому суд відзначає, що ухвали суду направлялись відповідачу на вказану в позовній заяві та витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців адресу відповідача та повернуті до суду за закінченням терміну зберігання.

Відповідно до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Приймаючи до уваги, що учасники були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, та зважаючи на те, що від учасників провадження не надходило будь-яких клопотань, в тому числі, про відкладення розгляду справи, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 15.04.2015 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

23.02.2009 р. між Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Пілон Інвест» укладено кредитний договір № 1, за умовами якого банк зобов'язався надати відповідачу кредит у формі не поновлювальної мультивалютної кредитної лінії з максимальним лімітом в сумі, що еквівалентна 61 393 000, 00 грн. для поповнення обігових коштів, а відповідач - використати його за цільовим призначенням, повернути позивачу суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом, комісію та можливі штрафні санкції.

Відповідно до п. 1.1.2, 1.1.3. процентна ставка за користування кредитом становить 15, 25 % річних по траншах у доларах США та 24 % річних - по траншах кредиту у гривні; термін погашення кредиту - 23.02.2012 р. включно.

Відповідно до п. 2.8. договору проценти за користування кредитом нараховані за місяць, відповідач зобов'язаний сплатити щомісяця не пізніше 0-го календарного числа місяця наступного за тим, за який вони нараховані.

Згідно з п. 4.3. договору за несвоєчасне погашення кредиту, відповідач сплачує пеню у національній валюті України у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на час виникнення заборгованості від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Договір, відповідно до п.7.4., вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами зобов'язань.

Згідно з додатковою угодою № 1 від 23.02.2009 р до договору від 23.02.2009 р. № 1 сторони встановили, що позивач надає відповідачу транш кредиту у сумі 61 393 000, 00 грн. строком до 23.02.2012 р.

Додатковою угодою № 2 від 23.02.2009 р. до договору від 23.02.2009 р. № 1 сторони домовились перевести заборгованість по траншам кредиту, наданим в гривні на загальну суму 61 393 000, 00 грн. в доларовий еквівалент за курсом 7,7 грн. за 1 дол. США, що загалом становить 7 973 116, 88 грн. та встановлено процентну ставку по траншам кредиту, переведеним у дол. США у розмірі 15, 25 % річних.

Відповідно до п. 3 додаткової угоди до договору від 23.02.2009 р. № 1 відповідач здійснює погашення кредиту не пізніше 23-го числа кожного місяця до 23.01.2012 р. включно по 664 426, 41 дол. США та 664 426, 37 дол. США - 23.02.2012 р.

Договором про внесення змін № 1/3 від 07.05.2009 р. до кредитного договору № 1 від 23.02.2009 р. встановлено, що проценти сплачують не пізніше 03 календарного числа місяця, наступного за тим, за який вони нараховані,

Додатковими угодами до договору від 23.02.2009 р. № 1 сторонами погоджувалось перерахування додаткових сум траншу.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання договору від 23.02.2009 р. № 1 позивачем перераховані відповідачу грошові кошти, обумовлені договором від 23.02.2009 р. № 1, що підтверджується платіжними дорученнями, засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач стверджує, що відповідачем порушено умови договору від 23.02.2009 р. № 1 в частині сплати процентів за користування кредитними коштами, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість за процентами у розмірі 640 755, 90 дол. США, яку позивач просить стягнути в судовому порядку .

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Нормами частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Договором, відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Проаналізувавши зміст договору від 23.02.2009 р. № 1, а також положення цивільного законодавства України суд дійшов висновку, що цивільні відносини між сторонами за своїми правовими ознаками фактично є кредитним договором, особливості укладання та виконання яких, регулюються нормами ст.ст. 1049-1054 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Статтею 1048 Цивільного кодексу України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

В силу положень ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів належних йому.

Статтею 533 Цивільного кодексу України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Договором, відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором, або законом.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідач заявлені до нього вимоги не спростував, доказів сплати процентів за користування кредитними коштами не надав. обґрунтованих причин неможливості виконання договірних зобов'язань не навів.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Тож, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення процентів за користування кредитом у розмірі 640 755, 90 дол. США є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 189 877, 34 дол. США - пені за несвоєчасну сплату процентів по кредиту та 58 522, 37 дол. США - 3 % річних

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ст. 524, 533 Цивільного кодексу України грошовим визнається виражене в грошовій одиниці України або грошовому еквіваленті в іноземній валюті зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами п. 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з огляду на те, що ст. 625 Цивільного кодексу України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Як визначено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 230, 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» за приписом ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Тож, оскільки відповідачем допущено порушення договірних зобов'язань щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами, приймаючи до уваги, що відповідачем не надано суду доказів вжиття ним заходів щодо уникнення прострочення виконання зобов'язань, суд вважає обґрунтованим притягнення відповідача до відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання.

При цьому, відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з п. 2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Згідно розрахунку позивача за загальний період з 20.08.2012 р. (дата виникнення прострочення) 20.08.2015 р. (дата визначена позивачем самостійно) розмір пені становить 189 877, 34 дол. США, 3 % річних - 58 522, 37 дол. США

Перевіривши правильність нарахування позивачем пені та 3 % річних, судом встановлено, що заявлені до стягнення суми не перевищують розрахунок суду та розраховані арифметично вірно.

Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наведених обґрунтувань, суд дійшов висновку задоволення позову.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Тож, приймаючи до уваги, що на час звернення до суду з даним позовом Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію була звільнена від сплати судового збору, суд вважає за необхідне стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Пілон Інвест» судовий збір пропорційно розміру задоволених вимог в дохід Державного бюджету України.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Пілон Інвест» (04119, м. Київ. вул. Дегтярівська, 21, код ЄДРПОУ 32532383), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 27Т, код ЄДРПОУ 19017842) заборгованість по процентам у розмірі 640 755, 90 дол. США, 189 877, 34 дол. США - пені та 58 522, 37 дол. США - 3 % річних.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Пілон Інвест» (04119, м. Київ. вул. Дегтярівська, 21, код ЄДРПОУ 32532383), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 73 080, 00 грн.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 26.10.2015 р.

Суддя Пригунова А.Б.