Рішення № 52953788, 20.10.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2015Справа №910/23166/15

За позовом: Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Приходько В.О., м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дорсервіс", м. Київ

про стягнення заборгованості в сумі 3 193 000,00 грн.

Суддя О.С. Комарова

Представники сторін: не з'явились.

В судовому засіданні 20 жовтня 2015 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Банк "Демарк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Приходько В.О., 02 вересня 2015 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою № 03/12-2463 від 31.08.2015 року до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Дніпро-Холдинг", про стягнення заборгованості в сумі 3 193 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач в порушення умов договору відступлення права вимоги № 753 від 30.06.2009 року своєчасно не виконав зобов'язання щодо погашення заборгованості за договором відступлення права вимоги та платі за відступлення права вимоги, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість за спірним договором, на підстав чого позивач і звернувся до суду для захисту свого порушеного права.

Ухвалою суду від 04.09.2015 року (суддя Комарова О.С.) порушено провадження у справі № 910/23166/15, призначено розгляд справи на 29.09.2015 року.

В судовому засіданні 29.09.2015 року представник позивача позовні вимоги підтримав, дав пояснення по суті спору, а також подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи № 03/12-2751 від 28.09.2015 року, яке судом задоволено.

Представник відповідача у судове засідання 29.09.2015 року не з'явився, вимог ухвали суду про порушення провадження у справі не виконав, про причини неявки до суду не повідомив, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2015 року відкладено розгляд справи, у зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання, на 20.10.2015 року.

12.10.2015 року через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності, яке було долучено судом до матеріалів справи.

Представники сторін в судове засідання 20.10.2015 року не з'явились, представник відповідача вимог ухвали не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи, був належним чином повідомлений, правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.

Пунктом 11 "Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. (02.04.2009р.)" передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

У відповідності до підпункту 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

У відповідності до п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд, -

ВСТАНОВИВ:

30 червня 2009 року між Відкритим акціонерним товариством '"Банк "Демарк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Банк "Демарк", (надалі - Банк, первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дорсервіс" (надалі - відповідач, новий кредитор) було укладено договір відступлення права вимоги №753, відповідно до п. 1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор передає новому кредиторові, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредитору і стає кредитором за Кредитними договорами № 1171 від 01.10.2008 року (далі - кредитний договір 1) та № 1152 від 26.09.2008 року (кредитний договір - 2), які укладено між первісним кредитором і Товариством з обмеженою відповідальністю «Амексіс» (надалі - боржник).

Відповідно до укладеного між первісним кредитором та боржником Кредитного договору 1 первісний кредитор надав кредит боржнику у сумі 3 100 000,00 грн., строком користування по 08 травня 2009 року та зі сплатою за користування кредитом у розмірі 25% річних та відповідно з іншими умовами Кредитного договору 1.

Відповідно до п. 2 договору відступлення права вимоги, на момент укладення договору заборгованість боржника перед первісним кредитором, яка виникла з Кредитного договору 1 та відступлення прав за яким здійснюється за цим договором, складається з суми кредиту - 1 691 082, 53 грн. та нарахованих і несплачених відсотків - 260 486,12 грн.

За умовами п. 7 договору відступлення права вимоги, новий кредитор у строк по 31.07.2009 року сплачує первісному кредитору суму в розмірі 66 736,11 грн., у строк по 31.08.2009 року суму в розмірі 68 888,89 грн., у строк по 30.09.2009 року суму в розмірі 64 583,33 грн., у строк по 31.10.2009 року суму в розмірі 66 736,11 грн., у строк по 09.11.2009 року суму в розмірі 17 222,22 грн., а також у строк по 09.11.2009 року здійснює погашення заборгованості в розмірі 3 100 000,00 грн.

Пунктом 13 договору відступлення права вимоги визначено, що договір набуває чинності з 30.06.2009 року і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

В подальшому до договору відступлення права було внесено зміни шляхом укладення договорі про внесення змін до нього. А саме договором № 26 від 01.07.2014 року про внесення змін до договору про відступлення права вимоги № 753 від 30.06.2009 року були внесені зміни до п. 7 спірного договору відступлення права вимоги, та вказано: «за відступлення права вимоги новий кредитор сплачує первісному кредитору у строк по 31.07.2014 року суму в розмірі 48 050,00 грн., у строк по 29.08.2014 року суму в розмірі 48 050,00 грн., у строк по 30.09.2014 року суму в розмірі 44 950,00 грн., а також в строк по 30.09.2014 року здійснює погашення заборгованості (на суму відступлення) в розмірі 3 100 000,00 грн.».

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що належним чином виконав умови відступлення права вимоги, оскільки відповідач в порушення умов вказаного договору допустив прострочення виконання договірних зобов'язань. Станом на вересень 2015 року у відповідача наявна заборгованість за договором відступлення права вимоги в розмірі 3 193 000,00 грн., з яких: 3 100 000,00 грн. - заборгованість на суму відступлення та 93 000,00 грн. - плата за відступлення права вимоги за період з 01.08.2014 року по 30.09.2014 року.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. ст. 626-629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 509 Цивільного Кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до приписів ст. 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з відповідними приписами ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

За приписами ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Положеннями ст. 512 Цивільного кодексу України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За умовами ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, за приписами зазначених норм, уступка первісним кредитором права вимоги до його боржника новому кредиторові здійснюється у тій самій формі, на тих самих умовах і у тому саме обсязі, що і основне зобов'язання, яке існувало на момент переходу прав, і такі права мають бути підтверджені належними документами.

Як вже було встановлено судом, 30.06.2009 року позивачем та відповідачем було укладено договір відступлення права вимоги №753, за умовами якого первісний кредитор передає новому кредиторові, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредитору і стає кредитором за Кредитними договорами № 1171 від 01.10.2008 року та № 1152 від 26.09.2008 року, які укладено між первісним кредитором і Товариством з обмеженою відповідальністю «Амексіс» (надалі - боржник).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Кредитного договору № 1171 від 01.10.2008 року позивачем було видано Товариству з обмеженою відповідальністю «Амексіс» (боржник за кредитним договором) грошові кошти в розмірі 3 100 000,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером № 7 від 30.06.2009 року (перенесення залишку згідно умов договору № 753 від 30.06.2009 року) та випискою по рахунку відповідача за період з 30.06.2009 року по 26.08.2015 року.

Суд звертає увагу на те, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до норм ст.ст. 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження повернення відповідачем Публічному акціонерному товариству "Банк "Демарк" грошових коштів за договором відступлення права вимоги № 753 від 30.06.2009 року та договору № 26 від 01.07.2014 року про внесення змін до нього в строк по 30 вересня 2014 року та не надано доказів перерахування плати за відступлення права вимоги.

Отже, відповідно до вищезазначеного суд дійшов висновку, що відповідач, в порушення вищенаведених норм Цивільного кодексу України та умов договору відступлення права вимоги, не погасив заборгованість в розмірі 3 100 000,00 грн. та не сплатив плату за відступлення права вимоги, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дорсервіс" заборгованості за договором відступлення права вимоги в розмірі 3 100 000,00 грн. та заборгованості за плату за відступлення права вимоги в розмірі 93 000,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Таким чином, до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дорсервіс" на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк", в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Приходька Володимира Олександровича підлягає заборгованості за кредитним договором в сумі 3 193 000,00 грн.

Відповідно до приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Положеннями ст. 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Як встановлено судом, відповідач не скористався наданими йому ст. 22 Господарського процесуального кодексу України правами, не з'явився у судові засідання, про дату і місце проведення яких був повідомлений належним чином, доказів на спростування доводів позивача, або доказів, які б свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлені до стягнення кошти, суду не надав.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в розмірі 3 193 000,00 грн.

Судовий збір за позовом у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, п. 4.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України, оскільки позивач був звільнений від його сплати на підставі ст. 5 Закону України "Про судовий збір" в редакції станом на день подачі позовної заяви до суду.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дорсервіс" (ЄДРЮОФОП 32493046, адреса: 01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 13), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" (ЄДРЮОФОП 19357516, адреса: 14000, Чернігівська обл., місто Чернігів, вул. Комсомольська, 28), на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, грошові кошти: основного боргу - 3 100 000,00 грн. (три мільйони сто тисяч гривень), плати за відступлення права вимоги - 93 000,00 грн. (дев'яносто три тисячі гривень). Видати наказ.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дорсервіс" (ЄДРЮОФОП 32493046, адреса: 01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 13) в дохід Державного бюджету України 73 080,00 грн. (сімдесят три тисячі вісімдесят гривень) судового збору.

4. Копію даного рішення направити сторонам у справі 910/23166/15.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 26.10.2015 року.

Суддя О.С. Комарова