Рішення № 52953544, 29.10.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29.10.15р. Справа № 904/8349/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Слов'янський базар" (м. Дніпропетровськ)

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за договором оренди № 198 від 29.12.2010 у загальному розмірі 5 178 грн. 84 коп. (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог)

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2 - представник (довіреність № 114 від 21.07.2015)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з додатковою відповідальністю "Слов'янський базар" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому на момент звернення з ним до суду просило суд стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) заборгованість за договором оренди № 198 від 29.12.2010 у загальному розмірі 4 391 грн. 31 коп.

Ціна на момент звернення з ним до суду складалася з наступних сум:

- 2 279 грн. 27 коп. - основний борг;

- 171 грн. 91 коп. - пеня;

- 1 940 грн. 13 коп. - штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором оренди № 19/14 нежитлових приміщень від 01.08.2014 в частині повної та своєчасної сплати орендної плати за користування орендованим нежитловим приміщенням в період з 01.06.2015 по 25.07.2015, у встановлений договором строк, наявністю боргу у сумі 2 279 грн. 27 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 7.2.1. договору позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 06.06.2015 по 31.08.2015 в сумі 171 грн. 91 коп. Також на підставі пункту 7.2.6. договору позивач нарахував та просить суд стягнути штраф у сумі 1 940 грн. 13 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 17.09.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 06.10.2015.

У судове засідання 06.10.2015 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

У судовому засіданні 06.10.2015 представником позивача було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.

Судом було зауважено, що вимоги ухвали суду позивачем у повному обсязі виконані не були.

Враховуючи викладене, ухвалою суду від 06.10.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 29.10.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових документів по справі.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

У судове засідання 29.10.2015 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання вдруге не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд зазначає наступне.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 17.09.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49000, АДРЕСА_1, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, конверти з ухвалами суду від 17.09.2015 та від 06.10.2015 було повернуто 16.10.2015 та 20.10.2015, відповідно, за зворотною адресою з довідками Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" форми 20 "Про повернення за закінченням терміну зберігання".

Слід зазначити, що в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду від 17.09.2015 та від 06.10.2015 були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Так, господарський суд прийшов до висновку, що незнаходження відповідача за його адресою реєстрації, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвал суду відповідачем відбулося саме з його вини. Відповідач, у разі незнаходження за його адресою реєстрації, повинен був докласти зусиль про отримання поштових відправлень за цією адресою. Крім того, неотримання ухвал суду відповідачем у вказаному випадку не може бути причиною для порушення законного права позивача на розумний строк розгляду його справи.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвали суду від 17.09.2015 та від 06.10.2015 були надіслані на адресу відповідача, яка підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 17.09.2015 та неотримані відповідачем внаслідок його недобросовісної поведінки, що полягає у незабезпеченні вчасного отримання поштової кореспонденції за своєю адресою реєстрації, ухвали надсилались судом завчасно, крім того, судом була надана учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, оскільки розгляд справи відкладався з 06.10.2015 на 29.10.2015.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Від позивача 28.10.2015 надійшла заява (вх.суду 70757/15 від 28.10.2015), в якій він просить суд стягнути з відповідача заборгованість за спірним договором в сумі 5 178 грн. 84 коп., яка складається з наступних сум:

- 4 613 грн. 52 коп. - основний борг;

- 565 грн. 32 коп. пеня за період прострочення з 05.07.2015 по 28.10.2015.

При цьому, відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до пункту 3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Відповідно до положень пункту 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Дослідивши заяву про уточнення позовних вимог, судом визначено, що, фактично, позивач збільшив лише розмір основного боргу та пені, розрахувавши їх за більш тривалий період та відмовився від заявлених вимог щодо стягнення штрафу.

Зважаючи на те, що позивачем були заявлені у позовній заяві вимоги щодо стягнення з відповідача основного боргу та пені, та у заяві про збільшення розміру позовних вимог (якою за своїм змістом є заява про уточнення позовних вимог) позивачем не було заявлено додаткові вимоги, крім того, позивач звернувся із вказаною заявою, в межах суми, за яку був сплачений судовий збір, а також вказану заяву було надіслано відповідачу, судом було прийнято вказану заяву до розгляду. А отже, має місце нова ціна позову 5 178 грн. 84 коп., виходячи з якої й вирішується спір.

У судовому засіданні 29.10.2015 представник позивача підтримав та обґрунтував позовні вимоги, з урахуванням їх збільшення, просив суд задовольнити їх у повному обсязі

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 29.12.2010 між Товариством з додатковою відповідальністю "Слов'янський базар" (далі - орендодавець, позивач) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (далі - орендар, відповідач) було укладено договір оренди № 198 (далі - договір-1) (а.с.14-17), відповідно до умов якого в порядку та на умовах, визначених договором, орендодавець передав за плату орендареві у строкове користування, а орендар прийняв у строкове користування приміщення, що є частиною нежитлової будівлі, а також інші площі, що визначені у договорі (надалі іменується "об'єкт оренди"), та зобов'язався сплачувати орендодавцеві орендну плату, а також відшкодовувати орендодавцеві витрати, пов'язані з утриманням об'єкта оренди та компенсувати вартість спожитих комунальних послуг (пункт 1.1. договору).

Відповідно до пунктів 1.2., 1.3. та 1.4. договору об'єкт оренди, являє собою: приміщення № 15 вулиця 10 на 1 поверсі, площею 8,8 кв.м.; адреса об'єкта оренди: м. Дніпропетровськ, вул. Курчатова, 1; стан об'єкта оренди: на момент передачі в оренду об'єкт оренди відповідає вимогам орендаря та може використовуватися ним за цільовим призначенням відповідно до пункту 2.1. договору.

Об'єкт оренди надається орендарю для: здійснення торгівельної діяльності непродовольчими товарами (пункт 2.1. договору).

Строк оренди складає три місяці з моменту передачі орендарю об'єкта оренди (пункт 3.1. договору).

У пункті 1.5. договору сторони погодили, що об'єкт оренди вважається переданим орендарю з моменту підписання акту прийому-передачі.

На виконання умов договору між позивачем та відповідачем було підписано акт прийому-передачі від 28.02.2011, відповідно до якого позивач передав відповідачу приміщення за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Курчатова, 1, а саме: приміщення № 15 вулиця 10 на першому поверсі загальною площею 8,8 кв.м. (а.с.18).

У пункті 8.1. договору сторони визначили, що договір набуває чинності з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі об'єкту відповідно до пункту 1.5. договору і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по ньому. Договір може бути пролонгований на той же строк і на тих же умовах за згодою сторін.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором оренди, який підпадає під правове регулювання норм § 1 глави 58 Цивільного кодексу України та § 5 Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір оренди є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме: майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а згідно статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічні положення містяться в статті 759 Цивільного кодексу України.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (частина 1 статті 760 Цивільного кодексу України).

Враховуючи положення укладеного договору від 29.12.2010 та приймаючи до уваги підписання сторонами акту прийому-передачі майна від 28.02.2011, а також відсутність акту щодо повернення переданого в оренду майна, суд дійшов висновку стосовно належного виконання орендодавцем обов'язку щодо надання відповідачу в оренду приміщення, розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Курчатова, 1, а саме: приміщення № 15 вулиця 10 на першому поверсі загальною площею 8,8 кв.м.

Згідно зі статтею 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За змістом частини 3 статті 285 Господарського кодексу України орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі вплачувати орендну плату.

Відповідно до частини 1, частини 4 статті 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Так, при укладенні договору у його розділі 4 позивачем та відповідачем були визначені умови щодо орендної плати, інших платежів та порядок розрахунків за договором.

Відповідно до пунктів 4.1. та 4.2. договору за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, яка включає в себе плату за користування об'єктом оренди, відшкодування витрат орендодавця на утримання об'єкту оренди, компенсацію вартості спожитих комунальних послуг. Розмір орендної плати за строкове оплатне користування об'єктом оренди розраховується орендодавцем щомісячно, виходячи із загальної площі об'єкта оренди, характеру об'єкта оренди, розміру витрат орендодавця, пов'язаних із утриманням об'єкту оренди, а також вартості спожитих комунальних послуг ТВК "Слов'янський".

У пунктах 4.3., 4.4., 4.5. та 4.6. сторони визначили наступне:

- розмір плати за користування об'єктом оренди за один квадратний метр складає: об'єкту оренди, передбаченого пунктом 1.2.1. договору - 28,50 грн., крім того ПДВ 20% - 5,70 грн., загальною сумою 34,20 грн. (пункт 4.3. договору);

- розмір витрат орендодавця на утримання об'єкту оренди за один квадратний метр складає: об'єкту оренди, передбаченого пунктом 1.2.1. договору - 42,65 грн., крім того ПДВ 20% - 8,53 грн., загальною сумою 51,18 грн. (пункт 4.4. договору).

- компенсація вартості спожитих комунальних послуг здійснюється орендарем у розмірі пропорційно площі об'єкту оренди, розраховується орендодавцем за попередній місяць та сплачується орендарем за попередній місяць у розмірі згідно рахунку, виставленого орендодавцем, до 10 числа місяця, в якому проводиться (пункт 4.5. договору); .

- загальний розмір орендної плати за об'єкт оренди обчислюється шляхом складання розміру плати за використання об'єкту оренди, передбаченої пунктом 4.3. договору, розміру витрат орендодавця на утримання об'єкту оренди, передбаченого пунктом 4.4. договору, а також компенсації вартості спожитих комунальних послуг, відповідно до пункту 4.5 договору (пункт 4.6. договору).

Відповідно до пункту 4.8. договору плата за користування об'єктом оренди та плата за утримання об'єкту оренди сплачується в безготівковому порядку на поточний рахунок орендодавця або готівкою в касу. Орендна плата, а також інші платежі, передбачені договором, нараховуються та сплачуються орендарем до дня повного звільнення об'єкту оренди орендарем і передачі його орендодавцю у порядку, передбаченому цим договором (пункт 4.10. договору).

Крім того, згідно з пунктом 5.4.5. договору орендар зобов'язався своєчасно і в повному обсязі оплачувати орендну плату та інші платежі, передбачені договором.

В подальшому між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 1 від 28.02.2011 до договору оренди № 198 від 29.12.2010, якою сторони доповнили договір, зокрема, наступними пунктами:

"4.1.1. За користування об'єктом оренди протягом перших трьох місяців з моменту підписання акту прийому-передачі приміщень, що являються об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю плату за користування об'єктом оренди за площу, яка становить 1,3 метрів квадратних, (пільгова площа 7,5 м. кв.) та відшкодовує витрати орендодавцю на утримання об'єкту оренди та компенсує вартість спожитих комунальних послуг за всю орендовану площу.

4.4.4. Розмір плати за користування об'єктом оренди протягом трьох місяців з моменту підписання акту прийому-передачі приміщень, що являються об'єктом оренди за один квадратний метр складає - 0 гривень 0 копійок.

4.6.1. Загальний розмір орендної плати за об'єкт оренди протягом перших трьох місяців з моменту підписання акту прийому-передачі приміщень, що являються об'єктом оренди обчислюється шляхом складання розміру плати за користування об'єктом оренди, передбаченої пунктом 4.4.4. даного договору, розмір витрат орендодавця на утримання об'єкту оренди, передбаченого пунктом 4.4. договору, а також компенсації вартості спожитих комунальних послуг, відповідно до пункту 4.5. договору.".

Також, між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 2 від 28.05.2011 до договору оренди № 198 від 29.12.2010, якою сторони дійшли згоди про внесення наступних змін та доповнень до договору:

- пункт 3.1. договору викладений у наступній редакції:

"Цей договір набуває чинності з моменту підписання акту прийому-передачі приміщення, що являється об'єктом оренди, і діє до 31.12.2011.".

- пункт 8.1. договору викладений у наступній редакції:

"Цей договір набуває чинності відповідно до пункту 3.1., викладеного у даній додатковій угоді до договору оренди. У разі, якщо не пізніше одного місяця до закінчення строку дії договору жодна із сторін не повідомить про припинення його дії іншу сторону він вважається пролонгованим на кожен наступний рік на тих же умовах.".

Крім того, між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду № 3 від 10.12.2012 до договору оренди № 198 від 29.12.2010, якою сторони дійшли згоди про внесення наступних змін та доповнень до договору:

- пункт 4.4. договору було викладено в наступній редакції:

"4.4. Розмір витрат орендодавця на утримання об'єкту оренди за один квадратний метр складає:

4.4.1. Об'єкту оренди, передбаченого пунктом 1.2.1. договору - 45,98 грн., крім того ПДВ 20% - 9,20 грн., загальною сумою 55,18 грн.

4.4.2. Об'єкту оренди, передбаченого пунктом 1.2.2. договору - 45,98 грн., крім того ПДВ 20% - 9,20 грн., загальною сумою 55,18 грн.

4.4.3. Об'єкту оренди, передбаченого пунктом 1.2.3. договору - 45,98 грн., крім того ПДВ 20% - 9,20 грн., загальною сумою 55,18 грн.".

- пункт 4.5. договору викладено в наступній редакції:

"4.5. Компенсація вартості спожитих комунальних послуг здійснюється орендарем у розмірі пропорційно площі об'єкту оренди, розраховується орендодавцем за попередній місяць та сплачується орендарем за попередній місяць у розмірі згідно рахунку, виставленого орендодавцем по 10 число місяця, в якому проводиться.

Компенсація вартості спожитих комунальних послуг при достроковому розірванні договору оренди здійснюється наступним чином:

- якщо договір розривається останнім числом поточного місяця, то оплата проводиться за рахунком, виставленим з розрахунку передбачуваної вартості компенсації витрат на комунальні послуги поточного місяця, з наступним перерахунком;

- якщо договір розривається будь-яким числом поточного місяця, крім останнього числа поточного місяця, то оплата проводиться за рахунком, виставленим з розрахунку вартості компенсації витрат на комунальні послуги попереднього місяця.".

- пункт 4.8., 4.10, 7.2.1. договору викладено в наступній редакції:

"4.8. Плата за користування об'єктом оренди та плата за утримання об'єкту оренди сплачується в безготівковому порядку на поточний рахунок орендодавця або готівкою в касу орендодавця щомісячно, у строк по 5 число поточного місяця.

4.10. Орендна плата, а також інші платежі, передбачені цим договором, нараховуються та сплачуються орендарем по день звільнення об'єкту оренди орендарем і передачі його орендодавцю у порядку, передбаченому цим договором.

7.2.1. У випадку прострочення по оплаті орендних та інших платежів за договором - пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період за який нараховується пеня, від простроченої суми за кожний день прострочення.".

Крім того, вказаною додатковою угодою договір було доповнено пунктом 7.2.6. наступного змісту:

"7.2.6. У разі, якщо орендар, отримавши від орендодавця повідомлення про небажання продовжувати термін дії договору, затримує повернення об'єкту оренди у строк визначений у пункті 3.1. цього договору, та продовжує використовувати об'єкт оренди за цільовим призначенням, орендодавець вправі вимагати від орендаря сплати неустойки у подвійному розмірі плати за користування об'єктом оренди та витрат орендодавця на утримання об'єкту оренди за весь час прострочення повернення об'єкту оренди, а також сплати компенсації вартості спожитих комунальних послуг.".

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

При цьому, в установлений договором строк зобовязання по сплаті орендної плати за користування орендованим майном за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Курчатова, 1, - приміщення № 15 вулиця 10 на першому поверсі загальною площею 8,8 кв.м. за період з 01.06.2015 по 28.10.2015 у загальній сумі 4 613 грн. 52 коп. відповідачем не виконано.

З огляду на положення пункту 4.8. договору строк оплати орендної плати за спірний період у сумі 4 613 грн. 52 коп. є таким, що настав.

Суд зазначає, що у відповідності до умов договору (пункти 4.2. - 4.6. договору) заборгованість з орендної плати за спірний період складається з наступних сум:

- 1 436 грн. 84 коп. - плати за користування об'єктом оренди в період з 01.06.2015 по 28.10.2015;

- 2 318 грн. 26 коп. - витрат на утримання об'єкту оренди за період з 01.06.2015 по 28.10.2015;

- 858 грн. 42 коп. - компенсації вартості спожитих комунальних послуг за період з 01.06.2015 по 28.10.2015.

Враховуючи викладене, суд вважає факт наявності основного боргу у відповідача перед позивачем в сумі 4 613 грн. 52 коп. належним чином доведеним, документально підтвердженим і відповідачем не спростованим, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 4 613 грн. 52 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Отже, доказів перерахування орендної плати за користування спірним майном відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний період користування обєктами оренди у сумі 4 613 грн. 52 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

За наведеного, є правомірними та підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у сумі 4 613 грн. 52 коп.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 7.2.1. договору, з урахуванням змін, сторони погодили, що у випадку прострочення по оплаті орендних та інших платежів за договором - пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період за який нараховується пеня, від простроченої суми за кожний день прострочення.

На підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем порушені, була нарахована пеня за загальний період прострочення з 05.07.2015 по 28.10.2015 у загальному розмірі 565 грн. 32 коп.

Розрахунок пені, здійснений позивачем та доданий до заяви про збільшення розміру позовних вимог судом перевірений, порушень при його проведенні судом не встановлено. Отже, розрахунок пені визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

Враховуючи викладене, позовні вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають задоволенню в сумі 565 грн. 32 коп.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у сумі 1 218 грн. 00 коп. покладається на відповідача у повному обсязі.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (49000, АДРЕСА_2; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Слов'янський базар" (49038, м. Дніпропетровськ, вулиця Курчатова, будинок 1, ідентифікаційний код 30619472) - 4 613 грн. 52 коп. - основного боргу, 565 грн. 32 коп. - пені, 1 218 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_3