Постанова № 52953232, 28.10.2015, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2015 року № 910/23152/14

головуючого Остапенка М.І.суддів Гончарука П.А. Стратієнко Л.В.за участі представників: позивача: відповідача: прокуратури: не з'явився Ковальчук І.В. Грищенко М.А.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Генеральної прокуратури України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України на рішення та постановуГосподарського суду міста Києва від 21 травня 2015 р. Київського апеляційного господарського суду від 16 липня 2015 р. у справі№ 910/23152/14за позовомдержавного підприємства "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод"доМіністерства оборони Українипро стягнення 995 947,44 грн.ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2014 р. позивач звернувся в суд з позовом про стягнення з Міністерства оборони України заборгованість у розмірі 995 947,44 грн. з оплати виконаних робіт з утилізації боєприпасів згідно договору від 04.02.2013 р. за № 274/ПФМ/1-13.

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Рішенням господарського суду м.Києва від 21.05.2015 р. (суддя Сівакова В.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.07.2015 р. ( головуючий -Шапран В.В., судді -Андрієнко В.В., Буравльов С.І.), позов задоволено.

Стягнуто з Міністерства оборони України на користь державного підприємства "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" 995 947,44 грн. основного боргу та судові витрати.

В касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представника відповідача, прокурора, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 04.02.2013 між позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник), було укладено договір на виконання утилізації звичайних видів боєприпасів, непридатних для подальшого виконання використання і зберігання № 274/ПФМ/1-13 (том 1, а.с. 9-23).

Вказаний договір укладено в рамках виконання Імплеметаційної угоди, укладеної між Кабінетом Міністрів України та організацією НАТО з матеріально-технічного забезпечення і обслуговування про утилізацію стрілецької зброї й легких озброєнь, звичайних боєприпасів і протипіхотних мін типу ПФМ-1, підписану 21.09.2011 в м. Брюсселі, ратифікованої Законом України від 13.01.2012 № 4338-VI, Контракту щодо демілітаризації протипіхотних мін типу ПФМ-1 в Україні від 09.01.2013, укладеного між Агенцією НАТО з забезпечення та державним підприємством науково-виробниче об'єднанням "Павлоградський хімічний завод", у якому Міністерство оборони України виступило однією із сторін, що підписує контракт.

Згідно пункту 1.1 договору виконавець зобов'язаний виконати утилізацію протипіхотних мін типу ПФМ-1 у складі протипіхотного вибухового пристрою КСФ-1 за номенклатурою то обсягами, які визначені у специфікації боєприпасів, що підлягають утилізації.

Відповідно до пункту 1.2. договору замовник зобов'язаний прийняти та оплатити виконанні роботи з утилізації боєприпасів, відповідно до розділів 3 та 4 Договору.

Пунктом 3.1 договору визначено, що ціна останнього становить 2 987 843,82 грн. в т.ч. ПДВ в сумі 497 973, 97 грн.

Додатковою угодою № 1 від 25.06.2013 до договору (том 1, а.с. 40-45) ціна останнього була збільшена і становить 5 975 687,64 грн., в т.ч. ПДВ (20 %) 995 947,94 грн.

Згідно пункту 3.2. договору відповідно до статті 3 Імплеметаційної угоди фінансування робіт за договором здійснюється за рахунок фінансових внесків Трастового фонду Програми НАТО "Партнерство заради миру" та України.

Пунктами 4.1. та 4.2 договору встановлено, що розрахунки проводяться шляхом оплати за фактично виконану роботу з утилізації боєприпасів, за належним чином оформленим рахунком виконавця, відповідно до затвердженого сторонами акту виконаних робіт, протягом 10 банківських днів з дати акцептування рахунку.

На виконання умов договору сторонами були підписані акти виконаних робіт № 1 від 27.09.2013, № 2 від 30.10.2013 та № 3 від 29.11.2013 на загальну суму 3 841 260, 31 грн. (том 1, а.с. 49-54).

В подальшому сторонами був підписаний акт звіряння розрахунків (том 1, а.с. 55), відповідно до якого відповідач відмовився сплачувати суму ПДВ, що становить 995 947,94 грн.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Оскільки сторонами у договорі та додатковій угоді погоджено ціну договору, яка включає в себе ПДВ, сума якого згідно додаткової угоди становить 995 947,94 грн. (пункт 3.1. додаткової угоди), то підписавши акти виконаних робіт на загальну суму 3 841 260,31 грн., замовник визнав факт виконання робіт виконавцем на вказану суму і зобов'язаний сплатити останньому саме таку суму, з урахуванням ПДВ.

При цьому суд відхилив доводи відповідача про невиконання позивачем вимог постанови Кабінету Міністрів України від 15.02.2002 № 153 "Про створення єдиної системи залучення, використання та моніторингу міжнародної технічної допомоги" (надалі - постанова) щодо його зобов'язання звернутись до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України для державної реєстрації проектів (програм) з метою подальшого звільнення відповідно до ст. 5 Імплементаційної угоди від сплати ПДВ, з огляду на те, що відповідно до пункту 2 постанови реципієнт - резидент (фізична або юридична особа), який безпосередньо одержує міжнародну технічну допомогу згідно з проектом (програмою), а державне підприємство "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" не є реципієнтом, оскільки не одержує міжнародну технічну допомогу, а, отримані позивачем суми коштів є вартістю виконаних згідно спірного договору робіт.

Крім того, відповідно до пункту 2 постанови виконавець - будь-яка особа (резидент або нерезидент), що має письмову угоду з донором або уповноваженою донором особою та забезпечує реалізацію проекту (програми), отже, згідно вказаної постанови позивач у справі є саме виконавцем робіт, що відповідно до законодавства України не зобов'язує його звертатись до Мінекономрозвитку для державної реєстрації проектів. Натомість, із системного аналізу визначення понять, викладених у загальних положеннях постанови реципієнтом є Міністерство оборони України, яке згідно Імплементаційної угоди саме Міністерство оборони України є стороною що представляє Україну та підписало дану угоду від імені Кабінету Міністрів України, а тому обов'язок щодо державної реєстрації покладено саме на відповідача.

Такий висновок суду є правильним, оскільки відповідно до вищевказаної постанови обов'язковій державній реєстрації в Мінекономрозвитку підлягають проекти (програми).

Згідно визначень постанови програма - проекти, об'єднані для досягнення спільної мети, проект - документ, яким визначаються спільні дії учасників проекту (донорів, виконавців, бенефіціарів, реципієнтів), а також ресурси, необхідні для досягнення цілей надання міжнародної технічної допомоги протягом установлених строків, тобто обов'язковій державній реєстрації в Мінекономрозвитку підлягала Імплементаційна угода, підписана 21.09.2011 р. та ратифікована 13.01.2012 р.

Враховуючи, що обов'язок державної реєстрації проекту, що було б підставою для звільнення від ПДВ вартості виконаних позивачем робіт, лежить на відповідачеві як реципієнтові у спірних правовідносинах (п.14 Порядку) і виконаний ним не був, суд прийшов до правильного висновку про необхідність стягнення суми боргу, що становить 995 947,44 грн. нарахованого ПДВ.

Разом з тим, судом при вирішенні спору не правильно визначена правова природа укладеного між сторонами договору договір на виконання утилізації звичайних видів боєприпасів, непридатних для подальшого виконання використання і зберігання № 274/ПФМ/1-13, зі змісту статтей 1, 2 якого випливає, що він є договором підряду, адже його предметом є проведення робіт, спрямованих на безпечну та екологічно чисту зміну якісних, фізичних, хімічних та інших властивостей боєприпасів для унеможливлення використання їх за призначенням, результатом яких є отримання виробів спецхімії, вибухопожежонебезпечних елементів, у тому числі металобрухту, вторинної сировини, що можуть бути використані в національній економіці (п.2.1), що цілком узгоджується з ч.2 ст. 837 ЦК України, згідно якої договір підряду може укладатися, серед іншого, на переробку речі, з переданням її результату замовнику, тобто в даному випадку предметом договору є матеріальний результат роботи - вироби спецхімії, вибухопожежонебезпечних елементів, у тому числі металобрухту, вторинної сировини, що можуть бути використані в національній економіці, а не сама по собі діяльність позивача з досягнення цього результату, яка відповідно до ст. 901 ЦК України могла б бути предметом договору про надання послуг.

Головним критерієм поділу послуги і результату роботи як самостійних об'єктів цивільних прав (ст.177 ЦК України) є наявність матеріального результату, як замовленого корисного ефекту, та ступінь зв'язку останнього саме з діяльністю, необхідною для його створення.

В цьому випадку відповідача цікавили не діяльність позивача з утилізації протипіхотних мін, а переробка їх в інші, визначені договором матеріали.

За таких обставин вживання слова "послуги" не змінює правову природу і не перетворює його на договір про надання послуг.

Оскільки допущене судом при розгляді справи порушення закону не вплинуло на правильність висновків суду і доводи касаційної скарги їх не спростовують, то суд не вбачає підстав для скасування правильних по суті судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу прокурора Генеральної прокуратури України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м.Києва від 21 травня 2015 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 липня 2015 р. у справі за № 910/23152/14 - без змін.

Головуючий, суддя М.Остапенко Суддя П.Гончарук Суддя Л.Стратієнко