Ухвала суду № 52952949, 12.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2015 року м. Київ К/9991/55944/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Новоукраїнської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08.12.2011

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2012

у справі № 2а-466/1170

за позовом Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії «Хліб України» Новомосковський комбінат хлібопродуктів

до Новоукраїнської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08.12.2011, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2012, позов задоволено повністю. Визнано незаконними та скасовано податкові повідомлення-рішення Новоукраїнської МДПІ від 07.02.2011 № 0000012310 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 23241,25 грн., в т.ч.: 191633 грн. основного платежу та 40408,25 грн. штрафних (фінансових) санкцій, та № 0000022310 в частині визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 299428,25 грн.

Новоукраїнська МДПІ Кіровоградської області подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права: п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» від 16.07.1999 № 996-XIV, ч. 3 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Новоукраїнською МДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 30.09.2010, за результатами якої складено акт від 20.01.2011 № 2/23 10/00951876. Актом перевірки зафіксовано порушення позивачем вимог:

1) п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, що призвело до заниження грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 191633 грн.

2) п. 5.1, п.п. 5.2.8 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3, п.п. 5.4.4, п.п. 5.4.8, п.п. 5.4.10 п. 5.4, п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, що призвело до заниження грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 316288 грн.

Порушення позивачем положень Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР слугувало підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 07.02.2011 № 0000022310 грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 23241,25 грн., в т.ч.: 191633 грн. основного платежу та 40408,25 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Порушення позивачем положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР слугувало підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 07.02.2011 № 0000012310 грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 395360,75 грн., в т.ч.: 316288 грн. основного платежу та 79072 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Позивачем оспорюються податкові повідомлення-рішення від 07.02.2011 № 0000012310 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 23241,25 грн. та від 07.02.2011 № 0000022310 в частині визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 299428,25 грн.

Обґрунтування касаційної скарги відповідача зводяться до викладення обставин щодо факту порушень позивачем п.п. 5.3.9 п. 5.3, п.п. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР та п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР. Податковий орган вважає, що у порушення наведених норм податкового законодавства позивач неправомірно відніс до складу податкового кредиту та валових витрат відповідно податок на додану вартість та витрати за операціями з придбання:

- у ТОВ «Тєлєц», ТОВ «Цереал компанія» та ТОВ «Геркулес плюс» послуг мерчандайзингу на підставі дистриб'юторських угод, які є змішаними у розумінні цивільного законодавства України, за умовами яких з метою збільшення обсягів продажу продукції власного виробництва (пластівці, мюслі, крупи в асортименті), утримання та завоювання ринкових позицій продукції позивач доручив, а дистриб'ютори взяли на себе зобов'язання надати послуги з просування продукції на ринку шляхом виконання обсягів продажу замовлень торговельних точок, інтенсифікації стимулювання збуту продукції через механізм ланцюгу продажу. Свою позицію відповідач обґрунтовує тим, що придбані позивачем у ТОВ «Тєлєц», ТОВ «Цереал компанія», ТОВ «Геркулес плюс» та ТОВ «ВКФ Моренго-М» послуги не пов'язані з господарською діяльністю. При цьому посилається на те, що сутність дистриб'юторських послуг зводиться до того, що такі послуги фактично надаються після того, як товар був проданий (переданий) покупцям у ланцюгу постачання, що свідчить про відсутність економічної вигоди в таких операціях;

- у ТОВ «ВКФ Моренго-М» послуг, які полягали у проведенні аналітичного дослідження трудового потенціалу персоналу; організації та проведенні семінарів, лекцій та тренінгів з метою підвищення кваліфікації персоналу та удосконалення механізму використання трудового потенціалу робітників підприємства; оцінювання потенційних та професійних якостей; проведенні атестації керівних кадрів та спеціалістів; виявленні типу робочої мотивації у кожного працівника; оцінки психологічної атмосфери у трудовому колективі. В обґрунтування неправомірності формування податкового кредиту та валових витрат за вказаними операціями податковий орган посилається на їх непідтвердженість належними первинними документами.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що матеріалами справи підтверджено реальність придбання позивачем послуг в межах господарської діяльності.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, повноти встановлення обставин та їх правової оцінки суд касаційної інстанції виходить з такого.

Для надання правової оцінки щодо формування платником податку на прибуток валових витрат, а платником податку на додану вартість - податкового кредиту з такого податку необхідно застосовувати положення ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР та п.п. 7.2, 7.4, 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, якими регламентувався порядок визначення валових витрат та податкового кредиту на час виникнення спірних правовідносин.

За умови реального здійснення платником податку господарських операцій з поставки товару (послуг), що призвела до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю, за відсутністю з боку такого платника порушення вказаних вище вимог Законів при формуванні валових витрат та податкового кредиту, останній не може бути позбавлений такого права.

Висновки про нереальний характер господарських операцій з придбання платником податків товару мають підтверджуватися належними та допустимими доказами і не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Зі змісту п.п. 1.32 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 № 283/97-ВР вбачається, що господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини, які свідчать про те, що послуги з просування продукції на ринку придбані позивачем у межах господарської діяльності з метою збільшення обсягів продажу продукції, яку він виробляє та продає, позиція судів про обґрунтоване формування позивачем податкового кредиту та валових витрат за господарськими операціями з ТОВ «Тєлєц», ТОВ «Цереал компанія» та ТОВ «Геркулес плюс» є правильною.

У результаті дослідження питання щодо фактичного вчинення позивачем господарських операцій з придбання мерчандайзингових послуг у вказаних контрагентів судами попередніх інстанцій встановлено, що господарські операції позивача підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку. Ці документи оцінені судами як такі, що відповідають дійсності. Зокрема, суди попередніх інстанцій безпосередньо дослідили дистриб'юторські договори, акти здачі-прийому робіт, податкові накладні.

Судами попередніх інстанцій також достовірно встановлено реальність операцій позивача з придбання у ТОВ «ВКФ Моренго-М» послуг щодо аналітичного дослідження трудового потенціалу персоналу та проведення атестації керівних кадрів і спеціалістів на підставі таких первинних документів: договіру про придбання послуг, акта виконаних робіт, інноваційного проекту «Аналітичне дослідження трудового потенціалу персоналу на ДП ДАК «Хліб України» Новоукраїнського комбінату хлібопродуктів» та проведення атестації керівних кадрів і спеціалістів», податкової накладної. Вказані документи складені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» від 16.07.1999 № 996-XIV.

З огляду на зазначене, суд касаційної інстанції знаходить обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про протиправність визначення позивачу грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями.

Враховуючи наведене, діючи в межах перегляду касаційної скарги, встановлених ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Новоукраїнської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08.12.2011 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2012 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун