Ухвала суду № 52952653, 20.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

"20" жовтня 2015 р. № К/800/26574/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Бухтіярової І.О., Голубєвої Г.К., розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуІзюмської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області на постановуХарківського окружного адміністративного суду від 24.03.2015 та ухвалуХарківського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2015 у справі №820/1914/15 за позовомІзюмської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській областідоІзюмського комунального виробничого водопровідно-каналізаційного підприємства пронадання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна, - ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2015 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2015, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Ізюмським комунальним виробничим водопровідно-каналізаційним підприємством було подано до податкового органу податкову декларацію з податку на додану вартість №9078521192 від 20.01.2015 (термін сплати 30.12.2014), в якій підприємством самостійно визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 104915,00 грн.

Відповідачем суму самостійно визначеного податкового зобов'язання з податку на додану вартість в повному обсязі у встановлені законодавством строки сплачено не було. На час розгляду справи податковий борг відповідача з зазначеного податку за вказаною податковою декларацією складає 104915,00 грн.

На підтвердження вжиття заходів щодо погашення відповідачем узгодженої суми вказаного податкового боргу позивачем до матеріалів справи надано першу податкову вимогу №1/47 від 16.10.2001, прийняту Ізюмською ОДПІ у Харківській області, та другу податкову вимогу №2/107 від 21.11.2001, які були направлені Ізюмському комунальному виробничому водопровідно-каналізаційному підприємству поштою та отримані відповідачем 25.10.2001 та 27.11.2001 відповідно.

На майно позивача зареєстровано податкову заставу згідно акту опису від 20.05.2011 №1/24673063.

Начальником Ізюмської ОДПІ 28.01.2015 було сформовано подання №86/9/20-14-25 на адресу Ізюмської міської ради, в якому позивач просив виділити кошти місцевого бюджету на сплату податкового боргу Ізюмського комунального виробничого водопровідно-каналізаційного підприємства.

Також судами встановлено, що постановами апеляційного адміністративного суду від 22.10.2013 по справі №820/7848/13-а, від 21.10.2013 по справі №820/6462/13-а, від 11.06.2013 по справі №2а-14135/12/2070, які набрали законної сили, підтверджено, що податкові вимоги №1/47 від 16.10.2001 та №2/107 від 21.11.2001 не стосуються податкового боргу Ізюмського комунального виробничого водопровідно-каналізаційного підприємства, який виник після 01.01.2011.

Враховуючи несплату відповідачем суми узгодженого податкового зобов'язання, яке набуло статусу податкового боргу податковий орган звернувся за наданням дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна, що перебуває в податковій заставі.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволені позовних вимог, дійшли висновку, що податковим органом до суду не надано доказів здійснення встановлених Податковим кодексом України заходів, які дають податковому органу право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу, оскільки податкові вимоги надані на підтвердження існування боргу, прийняті у 2001 році, тому на податковий борг, який рахувався у відповідача за декларацією №9078521192 від 20.01.2014 повинна була прийнята та надіслана платнику податків нова податкова вимога.

Разом з тим, Вищий адміністративний суд України вважає зазначені висновки судів попередніх інстанцій такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з не вірним застосуванням норм матеріального права, які регулюють спірні відносини, що призвело до неправильного вирішення справи, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частин другої та третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Суд вживає передбачені законом заходи для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Оскаржувані рішення судів вказаним вимогам не відповідають.

Відповідно до пп.14.1.175 п.14.1 ст.175 Податкового кодексу України податковий борг - це сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності) самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

За змістом пунктів 95.1 - 95.3 ст.95 Податкового кодексу України орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги. Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Згідно п.п.59.1, 59.4 ст.59 Податкового кодексу України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога надсилається (вручається) також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов'язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до п.59.5 ст.59 Податкового кодексу України, у разі коли у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується, погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилась, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

За змістом пп.6.3.2 п.6.2 ст.6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (чинного на момент направлення відповідачу податкових вимог), у разі коли у платника податків, якому було надіслано першу податкову вимогу, виникає новий податковий борг, друга податкова вимога має містити суму консолідованого боргу. При цьому окрема податкова вимога щодо такого нового податкового боргу не виставляється. Консолідованим вважається борг, визначений у першій податковій вимозі, збільшений на суму нового податкового боргу, що виник до виставлення другої податкової вимоги.

Таким чином, податкова вимога є дійсною протягом усього терміну безперервного існування податкового боргу платника податків з моменту його утворення до моменту, зокрема, повного погашення податкового боргу платником за всіма видами податків і зборів.

При цьому, грошові зобов'язання, які складають податковий борг, можуть змінюватися як кількісно, так і за видами податків. Тільки після того, як платник податків повністю погасить податковий борг, включаючи пеню, податкова вимога буде вважатись відкликаною, а у разі виникнення в майбутньому суми податкового боргу - контролюючим органом має бути виставлена нова податкова вимога.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасних та помилкових висновків, оскільки під час судового розгляду справи на підставі первинних документів податкового обліку не встановили факт чинності другої податкової вимоги №2/107 від 21.11.2001, а саме, чи не порушувалась безперервність наявної у відповідача податкової заборгованості з моменту направлення йому другої податкової вимоги та до часу звернення до суду з цим позовом.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, і ці порушення не були усунуті апеляційним судом, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області задовольнити частково.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2015 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2015 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

3. Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді І.О.Бухтіярова Г.К.Голубєва