Ухвала суду № 52946082, 20.10.2015, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2015 р.Справа № 537/3097/15-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді: Курило Л.В.,

Суддів: Русанової В.Б. , Присяжнюк О.В. ,

за участю секретаря судового засідання - Дудки О. А,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м.Кременчуці Полтавської області на постанову Крюківського районного суду м. Кременчука від 06.08.2015р. по справі № 537/3097/15-а

за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2

до Управління Пенсійного фонду України в м.Кременчуці Полтавської області

про визнання протиправними рішень та зобовязання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

08.07.2015 року позивачі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - звернулись до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Кременчуці Полтавської області, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просили суд:

- визнати протиправним рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Кременчуці Полтавської області № 228 від 19.06.2015 року про відмову поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1;

- визнати протиправним рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Кременчуці Полтавської області № 227 від 19.06.2015 року про відмову поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_2;

- зобовязати Управління Пенсійного фонду України в м. Кременчуці Полтавської області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 30.05.2012 року в розмірах відповідно чинного законодавства;

- зобовязати Управління Пенсійного фонду України в м. Кременчуці Полтавської області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_2 з 30.05.2012 року в розмірах відповідно чинного законодавства.

В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що до липня 2005 року вони проживали у м. Кременчуці та отримували пенсію за віком. Надалі виїхали на постійне місце проживання до Ізраїлю, у звязку з чим виплату пенсії було припинено. 30.05.2015 року позивачі через свого представника звернулися до Управління Пенсійного фонду України в м. Кременчуці Полтавської області із заявами про поновлення їм виплати пенсії за віком. Рішенням Управління Пенсійного фонду України в м. Кременчуці Полтавської області від 19.06.2015 року за № 227 ОСОБА_2 відмовлено у поновленні виплати пенсії за віком у звязку з відсутністю угоди між урядом України та Урядом держави Ізраїль. Рішенням Управління Пенсійного фонду України в м. Кременчуці Полтавської області від 19.06.2015 року за №228 ОСОБА_1 відмовлено у поновленні виплати пенсії за віком у звязку з відсутністю угоди між урядом України та Урядом держави Ізраїль.

Постановою Крюківського районного суду м. Кременчука від 06.08.2015 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2

Визнано протиправним рішення управління Пенсійного фонду України в м. Кременчуці Полтавської області № 228 від 19.06.2015 року щодо відмови ОСОБА_1 поновити виплату пенсії за віком.

Визнано протиправним рішення управління Пенсійного фонду України в м. Кременчуці Полтавської області № 227 від 19.06.2015 року щодо відмови ОСОБА_2 поновити виплату пенсії за віком.

Зобовязано управління Пенсійного фонду України в м. Кременчуці Полтавської області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком з 30.05.2012 року в розмірах відповідно до чинного законодавства.

Зобовязано управління Пенсійного фонду України в м. Кременчуці Полтавської області поновити ОСОБА_2 виплату пенсії за віком з 30.05.2012 року в розмірах відповідно до чинного законодавства.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою відмовити ОСОБА_1, ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Відповідач просив розглянути справу за відсутності представника Управління.

В судове засідання суду апеляційної інстанції сторони не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Згідно з ч.1 ст. 41 КАС України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши в межах апеляційної скарги постанову суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1, 01.01.1937 р. н., та ОСОБА_2, 10.12.1936 р. н., до 03.07.2005 р. були зареєстровані в ІНФОРМАЦІЯ_1, та отримували пенсію за віком в органах Пенсійного фонду України, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями пенсійних посвідчень (а.с. 11-12).

Виплату пенсії їм було припинено у липні 2005 р. у звязку з виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю. Позивачі по теперішній час постійно проживають в Ізраїлі, однак мають громадянство України, перебувають на консульському обліку в Посольстві України в Ізраїлі, що підтверджується копіями паспортів для виїзду за кордон (а.с. 9-10).

З матеріалів справи вбачається, що в травні 2015 р. ОСОБА_1 через представника звернувся до Управління Пенсійного фонду України в м. Кременчуці Полтавської області з проханням поновити виплату призначеної йому пенсії за віком в розмірах, передбачених чинним законодавством (а.с. 4).

В травні 2015 р. ОСОБА_2 через представника звернулась до Управління Пенсійного фонду України в м. Кременчуці Полтавської області з проханням поновити виплату призначеної їй пенсії за віком, в розмірах, передбачених чинним законодавством (а.с. 3).

Рішенням Управління Пенсійного фонду України в м. Кременчуці № 227 від 19.06.2015 р. відмовлено ОСОБА_2 в поновлені виплати раніше призначеної пенсії в Україні, у звязку з тим, що документи додані до заяви не засвідчені у визначеному законодавством порядку та у звязку з відсутністю укладеної угоди між Урядом України та Урядом Держави Ізраїль (а.с. 5).

Рішенням Управління Пенсійного фонду України в м. Кременчуці № 228 від 19.06.2015 р. відмовлено ОСОБА_1 в поновлені виплати раніше призначеної пенсії в Україні, у звязку з тим, що документи додані до заяви не засвідчені у визначеному законодавством порядку та у звязку з відсутністю укладеної угоди між Урядом України та Урядом Держави Ізраїль (а.с. 6).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі мають право на поновлення пенсії за віком, які вони отримували до виїзду на постійне місце проживання за межі України. Крім того, суд першої інстанції, посилаючись на ч.1 ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", дійшов висновку, що виплата пенсії позивачам підлягає поновленню з 30.05.2012 року, тобто, за три роки до моменту звернення позивачів до Управління Пенсійного фонду України в м. Кременчуці із відповідними заявами.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Передбачене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та Законі України Про пенсійне забезпечення, якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.

У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі по тексту -Закон), виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 Закону України Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Враховуючи зазначене, органи Пенсійного фонду, припиняючи виплату пенсії позивачам у зв'язку з переїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю, діяли відповідно до вимог законодавства, яке було чинне на момент виникнення спірних правовідносин. Судовим розглядом встановлено, що Міжнародних договорів між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії не укладалося.

Рішенням № 25-рп/2009 від 07.10.2009 р. пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону N 1058-IV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Зазначені положення Закону № 1058-IV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону N 1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Відповідно до статті 152 частини 2 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, з 07.10.2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" з урахуванням Рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування".

Після прийняття вищевказаного рішення Конституційного Суду України і на теперішній час інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, не прийнято.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-IV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу орган ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Саме така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 19.05.2015 р. у справі за позовом Особа-1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про перерахунок пенсії.

Відповідно до частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадян на одержання призначеної пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа.

Згідно з п. 2.8. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Відповідно до п. 4.8. Порядку заява про призначення пенсії з усіма поданими документами та рішенням про призначення пенсії зберігаються в окремій пенсійній справі на кожного пенсіонера. Пенсійні справи зберігаються в органах, що призначають пенсії, за місцем проживання (реєстрації) або за місцем перебування пенсіонерів.

Враховуючи, що позивачі до виїзду за межі України проживали в ІНФОРМАЦІЯ_2 та отримували пенсію за віком, тому саме Управління Пенсійного фонду України в м. Кременчуці Полтавської області має виплачувати позивачам пенсію.

Відповідно до ч.2 ст. 49 Закону України Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

За змістом ч.1 ст. 46 Закону України Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є обґрунтованими та доведеними матеріалами справи.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Крюківського районного суду м.Кременчука від 06.08.2015 р. відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта - Управління Пенсійного фонду України в м. Кременчуці Полтавської області.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м.Кременчуці Полтавської області залишити без задоволення.

Постанову Крюківського районного суду м. Кременчука від 06.08.2015р. по справі № 537/3097/15-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя ОСОБА_3Судді ОСОБА_4 ОСОБА_5 Повний текст ухвали виготовлений 26.10.2015 р.