Ухвала суду № 52945474, 28.10.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/4229/15 Головуючий у 1-й інстанції: Огурцов О.П. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

28 жовтня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Карпушової О.В, Кобаля М.І.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.08.2015 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Даймонд Трейд» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «Даймонд Трейд» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС в м. Києві про:

визнання протиправними дій по складанню акта від 10.10.2014 року № 478/1-22-07-34568233;

визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.10.2014 №0010672207.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.08.2015 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 28.10.2014 року № 0010672207.

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС в м. Києві подали апеляційну скаргу про скасування незаконної, на їх думку, постанови суду першої інстанції в частині задоволення позову та просили постановити в цій частині нову про відмову в його задоволенні. При цьому посилаються на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, а також порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що в період з 29.09.2014 року по 03.10.2014 року ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ «Даймонд Трейд» з питань правильності нарахування, повноти та своєчасності сплати до бюджету ПДВ і податку на прибуток підприємства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Елсі А» за період з 01.03.2014 року по 31.03.2014 року, за результатами якої складено акт від 10.10.2014 року № 478/1-22-07-34568233.

Перевіркою встановлено порушення п. 44.1 ст. 44, п.п. 201.1, 201.6, 201.10 ст. 201, п. 198.6 ст. 198 ПК України, наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» від 01.11.2011 року № 1379, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 року за №1333/20071, п.п. 1 та 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (із змінами і доповненнями), пп. 2.5 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704 (із змінами і доповненнями), що призвело до завищення податкового кредиту на загальну суму 3741200 грн. (за березень 2014 року).

Зазначені обставини слугували підставою для прийнято спірного податкового повідомлення - рішення від 28.10.2014 року № 0010672207, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем ПДВ на загальну суму 4676500,00 грн., у тому числі за основним платежем - 3741200,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 935300,00 грн.

Вирішуючи питання щодо правомірності спірного рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Суд першої інстанції задовольняючи позов, виходив з того, що спірне рішення прийнято відповідачем протиправно та необґрунтовано. Апеляційна інстанція повністю підтримує таку правову позицію та вважає, що Окружним адміністративним судом м. Києва при вирішенні спору вірно застосовано норми матеріального права та надано правильну оцінку обставинам справи, з огляду на слідуюче.

Так, позивач, у перевіряємий період мав правовідносини з ТОВ «Елсі А» за договором поставки № 11/01-02 від 01.11.2008 року.

Факт отримання товарів за зазначеним договором підтверджують: скріншоти процедури замовлення товару засобами програмного забезпечення QIP; замовлення на постачання товарів; прайс-листи товарів, які постачали ТОВ «Елсі А»; видаткові накладні, за якими товар отримував ОСОБА_3 за довіреністю № 3 від 01.11.2012; генеральне доручення № 3 від 01.11.2012 року, відповідно до якого директора (ОСОБА_3), комплектувальника товарів (ОСОБА_4) та водія автотранспортного засобу (ОСОБА_6) уповноважено отримувати товар від ТОВ «Елсі А»; сертифікати відповідності з додатками; декларація про відповідність; рахунки-фактури.

За умовами даного договору поставка товару здійснювалась зі складу постачальника, тобто покупець повинен сам приїхати за товаром та забрати його зі складу постачальника.

Факту здійснення транспортування придбаного товару підтверджують наявні в матеріалах справи товарно-транспортні накладні, відповідно до яких транспортування товару здійснювалось ТОВ «Даймонд Трейд», автомобілем ISUZU NQR 71P НОМЕР_1, водій ОСОБА_6, посвідчення водія НОМЕР_2.

Факт наявності у позивача зазначеного автомобіля підтверджується актом приймання - передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 01.04.2011 року № ВЭ-0000003 та свідоцтвом про реєстрацію даного транспортного засобу.

В свою чергу, ТОВ «Елсі А» виписали позивачу податкові накладні від 28.03.2014 року № 60, від 27.03.2014 року № 25, від 26.03.2014 року № 56, № 57, від 25.03.2014 року № 54, № 53, від 24.03.2014 року № 49, від 18.03.2014 року № 34, від 17.03.2014 року № 30, № 31, № 32, від 12.03.2014 року № 14, № 15, від 13.03.2014 року № 17, від 11.03.2014 року№ 10.

Оплата за отриманий товар підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, які проведенні банком та банківськими виписками з особового рахунку.

Основними видами діяльності за КВЕД позивача, зокрема, є: « 46.66 Оптова торгівля іншими офісними машинами й устаткуванням», « 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля», « 47.42 Роздрібна торгівля телекомунікаційним устаткуванням у спеціалізованих магазинах».

Отримані від ТОВ «Елсі А» товари були використані позивачем у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку при взаємовідносинах з ТОВ «Сав-Дістрибьюшн» та ТОВ «Комфі Трейд», що підтверджується наявними в матеріалах справи договорами, первинними документами і письмовими поясненнями директора ТОВ «Сав-Дістрибьюшн» та представником ТОВ «Комфі Трейд».

Апеляційна інстанція повністю підтримує висновок суду першої інстанції щодо протиправності висновку податкового органу про порушення позивачем вимог наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» від 01.11.2011 № 1379, оскільки податкові накладні, виписані ТОВ «Елсі А» в період з 11.03.2014 року по 28.03.2014 року, а даний Порядок діяв з 16.12.2011 року по 01.03.2014 року.

При цьому, в період з 01.03.2014 року по 01.12.2014 року діяв Порядок заповнення податкової накладної, затверджений наказом Міністерства доходів і зборів України 14 січня 2014 року № 10, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30 січня 2014 року за № 185/24962, а тому саме даний порядок підлягав застосуванню в даних правовідносинах і податкові накладні, виписані ТОВ «Елсі А» відповідно до вимог вказаного Порядку.

Таким чином, в матеріалах справи наявні докази подальшого використання товару у господарській діяльності позивача. В матеріалах справи наявні копії документів на підтвердження подальшої реалізації придбаного товару. Крім того, зазначені у вищевказаних документах періоди часу, протягом якого здійснювалося транспортування, зберігання товару, його подальший продаж, узгоджуються із зазначеними датами продажу та отримання товару у податкових та видаткових накладних.

З матеріалів справи слідує, що правові наслідки (результат), передбачений договором, було досягнуто: позивач отримав послуги та товари, що підтверджено відповідними документами бухгалтерського обліку.

Відтак, сукупність зазначених вище обставин, а також наявних в справі документів підтверджують фактичне виконання спірних операцій, а також їх взаємозв'язок з господарською діяльністю позивача.

Окрім іншого, ДПІ не доведено доводів своєї апеляційної скарги щодо недостатності кількості трудових ресурсів для виконання спірних операцій та не доведено обсягів інших ресурсів, які були необхідні контрагентам для виконання спірних операцій, але були відсутні, враховуючи при цьому те, що вказані операції по суті носили характер перепродажу продукції, що не заборонено законодавством та не потребує значних трудових та організаційних ресурсів для організації виконання таких операцій.

Контрагенти позивача на момент вчинення господарських операцій, видачі податкових накладних були зареєстровані платниками ПДВ, що не заперечується в акті перевірки, а отже видача ними податкових накладних є правомірною.

Таким чином, апелянтом не було надано доказів відсутності у контрагентів позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання описаних вище правочинів, зокрема того, що вказані товариства не були зареєстровані в якості платників податку на додану вартість або того, що їх реєстрація платниками податку на додану вартість була анульована в період укладення і виконання спірних правочинів. Відтак, наявні в матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за звітні періоди відповідає вимогам, встановленим ст. 201 ПК України. Також відповідачем не було надано до суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про відсутність у підприємств умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо), в т.ч. із залученням третіх осіб, на момент вчинення спірного правочину. Позиція апелянта ґрунтується виключно на актах податкових органів, складених відносно контрагентів позивача.

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками/продавцями товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару (послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

В обґрунтування своїх доводів апелянт також посилається на акт від 18.08.2014 року № 393/26-57-22-04-10/25269803, складеного за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Елсі А».

Проте, апеляційна інстанція не може розцінювати зазначені вище доводи в якості підстави та належного доказу для скасування спірного рішення, оскільки порушення контрагентом норм податкового законодавства не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість та формування витрат з податку на прибуток підприємств у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження цьому, оскільки ПК України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит та на формування витрат в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Крім того, сам по собі акт перевірки не може розцінюватися в якості достатнього доказу для скасування спірного рішення, адже він являється по суті суб'єктивно викладеними судженнями податкового органу за результатами перевірки, здійсненої відносно діяльності виключно контрагента позивача, а відображені в ньому відомості не ґрунтуються на дослідженні первинних фінансово-господарських відносин з позивачем

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України викладена від 19 червня 2013 року у справі № К/9991/63643/12, а також підттримана в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 30 січня 2014 року у справі № К/800/29212/13, відповідно до якої чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника в залежність від стану податкового обліку його контрагента, фактичного знаходження його за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останнього. Тому в разі не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій платника податків та його постачальника для одержання платником незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. При цьому такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини.

Слід зауважити, що співставлення даних податкової звітності з бази автоматизованого контролю, як етапу контроль-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.

У податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013 року по справі № К/9991/74156/12.

Так, відповідно до ухвали ВАСУ від 21 червня 2012 року по справі № К-30005/10: «...якщо на момент здійснення господарських операцій продавець знаходився в Єдиному державному реєстрі, а також мав свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість, віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість за такими операціями є обґрунтованим. Визнання суб'єкта господарювання банкрутом та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних».

Крім того, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського Кодексу України).

Більш того, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2014 року у справі № 826/12770/14 зобов'язано ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві вилучити з інформаційних баз даних «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України», «Податковий блок», «Аудит» інформацію, внесену на підставі акту від 18.08.2014 року № 393/2б-57-22-04-10/25269803 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Елсі-А», …по взаємовідносинах з контрагентами за період з 01.03.2014 року по 31.03.2014 року».

Колегія суддів повністю підтримує позицію суду першої інстанції, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом 5 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За п. 198.6 ст. 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України с платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Крім того Вищим адміністративним судом України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. ( абз. 2 п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704).

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст.9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що для формування податкового кредиту, необхідно мати первинні документи, які можуть довести реальність здійснення господарської операції, підтвердити факт використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Перевіривши дійсність господарських взаємовідносин позивача з контрагентом, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для формування податкового кредиту, з огляду на те, що надана позивачем документація у повній мірі відображає реальні наслідки, що наступили після укладення договорів та мають силу первинної документації в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України».

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій. Отже, спірні податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом передчасно.

Не надано також добутих, у визначений процесуальним законодавством спосіб, доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити слідуюче:

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Дана правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12.

Крім того, викладені в актах обставини, не є підставою вважати правочини недійсними, або такими, що не відбулись, та не спростовують реальності виконання господарських операцій, оскільки угоди не визнані недійсними судами, а також позивач не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів.

Зазначена позиція відповідає рішенню Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), згідно якого Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо про таку діяльність його постачальників.

За ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Аналіз зазначених вище правових норм дає підстави судовій колегії прийти до однозначного висновку про відсутність підтвердження факту порушення позивачем норм чинного податкового законодавства щодо формування податкового кредиту, оскільки апелянтом не було надано ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів того, що спірне рішення прийняте обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам апелянт, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатньо беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірність винесення ним спірного рішення.

Оскільки в даному випадку рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог не було оскаржено у порядку апеляційного провадження, колегія суддів в цій частині постанову не переглядає та залишає її без змін.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205 та 207 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.08.2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 28.10.2015 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Карпушова О.В.

Кобаль М.І.