Постанова № 52945004, 27.10.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" жовтня 2015 р. Справа № 922/5527/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Івакіна В.О. , суддя Камишева Л.М.

при секретарі Пляс Л.Ф.

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1, за довіреністю б/н від 27 липня 2015 року;

відповідача - ОСОБА_2, за довіреністю б/н від 01 липня 2015 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх.№ 4866 Х\1-6) на ухвалу господарського суду Харківської області від 30 вересня 2015 року у справі № 922/5527/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Міська Рекламно-Інформаційна Система, м. Харків

до Комунального підприємства Підземне місто, м. Харків

про визнання демонтажу та зберігання незаконним

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30 вересня 2015 року у справі №922/5527/15 (суддя Ольшанченко В.І.) відмовлено ТОВ Міська Рекламно-Інформаційна Система в прийнятті позовної заяви до КП Підземне місто про визнання демонтажу та зберігання незаконним на підставі п. 1 ч. 1 статті 62 Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідно до статті 12 Господарського процесуального кодексу України, дана справа не підвідомча господарським судам, так як заявлені вимоги по суті є не що іншим, як встановлення факту.

Не погодившись із вказаною вище ухвалою, позивач оскаржив її до Харківського апеляційного господарського суду, подавши апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Господарського суду Харківської області від 30 вересня 2015 року скасувати, справу направити до Господарського суду Харківської області для розгляду по суті.

Позивач вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про відмову у прийнятті позовної заяви, дійшов помилкового висновку про неможливість розгляду господарським судом відповідної позовної заяви, не прийняв до уваги вимоги статті 124 Конституції України, статей 1, 2, 20 Господарського кодексу України, відповідно до положень яких, правом на предявлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

У призначене судове засідання представники сторін зявились.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає оскаржувану ухвалу законною, обгрунтованою, винесену з дотриманням процесуальних норм права, просить залишити ухвалу Господарського суду Харківської області від 30 вересня 2015 року у справі № 922/5527/15 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, вислухавши в судовому засіданні представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як убачається із матеріалів справи, у вересні 2015 року позивач звернувся до господарського суду з позовом до відповідача, в якому просив визнати демонтаж та зберігання рекламних конструкцій, які проведені КП «Підземне місто» незаконними та визнати збитки КП «Підземне місто» понесені за демонтаж та зберігання їх власними силами такими, що не підлягають відшкодуванню.

Місцевий господарський суд, відмовляючи ТОВ «Міська Рекламно-Інформаційна Система» у прийнятті позовної заяви, виходив з того, що вимоги позову по суті є встановленням факту, що не передбачено статтею 12 Господарського процесуального кодексу України, а відтак така позовна заява не підлягає розгляду у господарських судах України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

В силу статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. При цьому, судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Розмежування компетенції між судами загальної юрисдикції щодо розгляду справ визначається, зокрема, нормами процесуального права.

Так, відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно статті 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, у відповідності до статті 2 Закону України Про судоустрій України є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на предявлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, субєктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд зясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Положеннями статті 20 Господарського кодексу України та статті 16 Цивільного Кодексу України визначені способи захисту прав і законних інтересів субєктів господарювання.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

У своїй позовній заяві, як вже зазначалось вище в цій постанові, позивач просить суд здійснити захист свого порушеного права шляхом визнання демонтажу і зберігання рекламних конструкцій, які проведені відповідачем незаконними та визнати збитки КП «Підземне місто» понесені за демонтаж та зберігання їх власними силами такими, що не підлягають відшкодуванню.

Таким чином, звертаючись до суду з вимогою щодо визнання незаконними дії та понесені збитки, позивач фактично просить встановити певний юридичний факт, який мав місце у минулому.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач фактично звертається до суду з вимогою про встановлення певного факту, що виходить за межі повноважень господарських судів, оскільки розглядаючи таку вимогу, суд не здійснює захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин. Тому обраний позивачем спосіб захисту своїх прав не відповідає способам, встановленим чинним законодавством, і, як наслідок, не призводить до поновлення його порушеного права.

Заявлена позивачем вимога про встановлення певного факту не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки ця вимога є нічим іншим як встановлення факту, що має юридичне значення. Цей факт може встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне. Його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.

Такий висновок не суперечить положенням Конституції України, зокрема щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі.

Господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин.

Зі змісту статті 12 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що господарському суду підвідомчі справи у спорах, за виключенням справ, визначених у пп. 2,3 ч. 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України. Отже, господарський суд розглядає: справи у позовному провадженні, для якого характерно наявність спору про право між сторонами; справи про банкрутство; справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати.

Разом з тим, господарські суди можуть встановлювати наявність чи відсутність певних фактів, здійснюючи розгляд спорів про право. Отже, встановлення такого факту, як визнання демонтажу, зберігання незаконними та визнання збитків такими, що не підлягають відшкодуванню, може бути господарським судом здійснено у спорі, пов'язаним, зокрема, з договірними відносинами сторін про надання послуг по наданню місць для розміщення рекламних щитів або стягнення збитків, понесених у зв'язку із зберіганням рекламних щитів.

Наведене підтверджується іншим судовим рішенням, яке набуло законної сили у справі № 922/2088/15 за позовом Комунального підприємства "Підземне місто" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міська Рекламно-Інформаційна Система", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Харківська міська рада про стягнення коштів, в межах якої були стягнуті з Товариства з обмеженою відповідальністю "Міська Рекламно-Інформаційна Система" збитки, понесені у звязку із зберіганням рекламних щитів, які належали Товариству з обмеженою відповідальністю "Міська Рекламно-Інформаційна Система" та передані на зберігання іншим субєктам господарювання у звязку із закінченням строку дії договору сторін від 01 квітня 2014 року про надання місць для розміщення рекламних щитів (постанова Вищого господарського суду України від 22 жовтня 2015 року у справі № 922/2088/15).

Слід зазначити, що при розгляді справи № 922/2088/15 господарськими судами досліджувалось питання щодо процедури демонтажу рекламних щитів та передачі їх на зберігання.

Враховуючи, що позивачем у справі № 922/5527/15 не передано на вирішення господарського суду спору про право, суд першої інстанції мотивовано відмовив у прийнятті позовної заяви про встановлення факту .

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала винесена місцевим господарським судом на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження матеріалів справи, висновки суду відповідають її обставинам та їм надана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм процесуального права, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а ухвалу Господарського суду Харківської області від 30 вересня 2015 року слід залишити без змін.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103,статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Харківської області від 30 вересня 2015 року у справі № 922/5527/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцятиденного строку.

Повна постанова складена 29.10.2015р.

Головуючий суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Камишева Л.М.