Постанова № 52944911, 22.10.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" жовтня 2015 р. Справа№ 911/1404/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Куксова В.В.

Шаптали Є.Ю.

при секретарі судового засідання Котовський С.О.

за участю представників:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: Сапронов В.В. - за належним чином оформленою довіреністю;

від третьої особи: не з'явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Перший буковинський"

на рішення Господарського суду Київської області від 09.06.2015 року

у справі № 911/1404/15 (суддя Заєць Д.Г.)

за позовом Житлово-будівельного кооперативу "Перший буковинський"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Пері Україна"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Публічного акціонерного товариства "Терра Банк"

про стягнення 33865,05 грн.

ВСТАНОВИВ:

Житлово-будівельний кооператив "Перший буковинський" звернувся до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пері Україна", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Публічного акціонерного товариства "Терра Банк", про стягнення 33865,05 грн., з яких 26770,62 грн. не повернутий відповідачем гарантійний платіж, 3500,72 грн. пеня, 402,66 грн. 3% річних та 3191,05 грн. інфляційні втрати.

Рішенням господарського суду Київської області від 09.06.2015 року у справі № 911/1404/15 (суддя Заєць Д.Г.) у задоволені позовних вимог відмовлено повністю.

Не погодившись з вказаним рішенням, Житлово-будівельний кооператив "Перший буковинський" звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення повністю та прийняти нове рішення яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що моменту укладання додаткової угоди до договору, якою було внесені зміни зокрема до банківських реквізитів позивача, відповідач не здійснював ніяких платежів по виконанню свого обов'язку з повернення гарантійного платежу, а тому несвоєчасне повідомлення позивачем відповідача про ці обставини не вплинуло ні на обов'язок останнього вчинити ці дії, ні на можливість такого вчинення.

Також, апелянт у своїй скарзі зазначає, що у спірному договорі ніяким іншим чином не передбачено повідомлення однією стороною іншої про зміну зокрема банківських реквізитів, а тому укладання додаткової угоди з цього приводу відповідає вимогам, встановленим ст. 654 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином, висновок суду про неповідомлення позивачем відповідача про зміну банківських реквізитів не відповідає обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2015 року у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гончаров С.А., судді - Сітайло Л.Г., Пономаренко Є.Ю., апеляційна скарга прийнята до розгляду, порушено апеляційне провадження у справі, розгляд справи призначено на 23.09.2015 року.

У зв'язку з перебуванням суддів Сітайло Л.Г., Пономаренка Є.Ю. у відпустці, розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2015 року, для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя: Гончаров С.А.; судді Куксов В.В., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2015 року визначеною колегією суддів відкладено розгляд справи на 22.10.2015 року.

Відповідач, згідно з поданим до суду 23.09.2015 року відзивом, проти доводів викладених в апеляційній скарзі заперечив та просить апеляційний суд оскаржуване рішення залишити без змін, а скаргу без задоволення

Позивач та третя особа, до судового засідання, що відбулось 22.10.2015 року, не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судовою колегією встановлено, що неявка представників позивача та третьої особи не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, та, за таких обставин, розгляд справи за відсутності позивача та третьої особи є можливим.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

15.10.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Пері Україна" (за договором - орендодавець) та Житлово-будівельним кооперативом "Перший буковинський" (за договором - орендар) було укладено договір оперативної оренди обладнання №380583.

Відповідно до п. 1.1 договору, орендодавець надає орендарю у тимчасове платне користування (оренду) будівельну опалубку PERI (далі - обладнання).

Згідно з п. 9.1 договору, виконання зобов'язання орендарем за даним договором забезпечується гарантійним платежем.

Відповідно до п. 9.2 договору, гарантійний платіж вноситься орендарем у грошовій сумі в розмірі 72000,00 грн.

Пунктом 9.5.1 договору передбачено, що орендодавець в односторонньому порядку (без згоди орендаря) зараховує частину суми гарантійного платежу в розмірі вартості порушеного орендарем зобов'язання в рахунок погашення відповідної заборгованості.

Відповідно до пункту 9.6 договору, гарантійний платіж повертається орендодавцем шляхом перерахування на банківський рахунок орендаря протягом десяти банківських днів з моменту повного виконання орендарем своїх зобов'язань за даним договором.

Згідно з п. 9.6.1 договору, гарантійний платіж повертається в повному обсязі у випадку відсутності не виконаних орендарем зобов'язань за цим договором.

Відповідно до пункту 9.6.2 договору, при наявності заборгованості (невиконаних зобов'язань) орендаря за даним договором, гарантійний платіж повертається частково за виключенням сум, утриманих орендодавцем на погашення (зарахування) зобов'язань відповідно до пункту 9.5 даного договору.

Пунктом 10.3 договору передбачено, що всі зміни та доповнення до даного договору оформлюються в письмовій формі у вигляді додатків та додаткових угод, які підписуються повноважними представниками сторін та є його невід'ємними частинами.

Пунктом 10.5 договору встановлено, що сторони зобов'язуються повідомити одна одну про будь-які зміни свого місцезнаходження, банківських та інших реквізитів, номерів телефонів в трьохденний термін з моменту виникнення відповідних змін.

Додатковою угодою №2 від 29.06.2014 року продовжено термін дії договору до 31.07.2014 року.

Судом встановлено, а сторонами у справі не заперечується, що 16.10.2013 року, на виконання умов договору, зокрема, пункту 9.1, позивач перерахував на рахунок відповідача гарантійний платіж у розмірі 72000,00 грн.

Перерахування зазначеного гарантійного платежу підтверджується банківською випискою, копія якої долучена до матеріалів справи.

08.07.2014 року між позивачем та відповідачем підписано акт прийому-передачі №00154/Л, згідно якого, позивач повернув відповідачу орендоване обладнання.

Як зазначалось, позовними вимогами у даній справі є стягнення 33865,05 грн., з яких 26770,62 грн. не повернутий відповідачем гарантійний платіж, 3500,72 грн. пеня, 402,66 грн. 3% річних та 3191,05 грн. інфляційні втрати.

Позовні вимоги вмотивовані невиконанням відповідачем умов договору оперативної оренди обладнання №380583 від 15.10.2013 року, а саме, відповідач не повернув позивачу гарантійний платіж у розмірі 26770,62 грн. Додатково, за прострочення виконання зобов'язання позивач нарахував пеню в розмірі 3500,72 грн., 3% річних в розмірі 402,66 грн. та інфляційні втрати в розмірі 3191,05 грн.

Судова колегія, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Так, у даній справі, сторонами визнано ті обставини, що за рахунок гарантійного платежу, позивач сплатив 31.05.2014 року, 30.06.2014 року та 31.07.2014 року орендні платежі на загальну суму 45229,38 грн.

Наведене також підтверджується протоколом засідання робочої комісії з питань використання гарантійного платежу №41 від 07.08.2014 року.

З урахуванням вищенаведених пунктів договору, відповідач був зобов'язаний повернути позивачу залишок гарантійного платежу у розмірі 26770,62 грн.

Як зазначає позивач, станом на день звернення з даним позовом до суду, відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань щодо повернення гарантійного платежу у розмірі 26770,62 грн.

В той час, позивач зазначає, а відповідачем не заперечується, що платіжним дорученням №6534 від 08.08.2014 року відповідач повернув позивачу грошові кошти у розмірі 26770,62 грн., шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок позивача, зазначений у договорі №380583 від 15.10.2013 року, а саме: п/р 26005301095736 ПАТ "Терра Банк", м. Чернівці МФО 380601.

Позивач, як на підставу своїх вимог посилається на те, що додатковою угодою №2 від 29.06.2014 року банківські реквізити Житлово-будівельного кооперативу "Перший буковинський" було змінено.

Як вбачається з дослідженої судом додаткової угоди №2 від 29.06.2014 року, в реквізитах сторін зазначено наступні банківські реквізити позивача: п/р 26003051612912 "ЧФ КБ "ПриватБанк", м. Чернівці, МФО 356282.

З урахуванням викладеного, на думку позивача, відповідач був зобов'язаний повернути гарантійний платіж позивачу на рахунок, зазначений в реквізитах позивача (п/р 26003051612912 "ЧФ КБ "ПриватБанк", м. Чернівці, МФО 356282) в додатковій угоді №2 від 29.06.2014 року.

Крім того, на думку позивача, відповідач був належним чином повідомлений про зміну банківських реквізитів позивача електронним листом (том 1, а.с. 23).

У зв'язку з викладеним, позивач вважає, що відповідач порушив взяті на себе за договором зобов'язання.

Відповідно ч. 1 ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином та у встановлений законом чи договором строк, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Нормами ст. 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 654 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Як вже зазначалось вище, пунктом 10.3 договору передбачено, що всі зміни та доповнення до даного договору оформлюються в письмовій формі у вигляді додатків та додаткових угод, які підписуються повноважними представниками сторін та є його невід'ємними частинами.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у встановленому договором порядку, сторонами не внесено змін до договору щодо зміни банківських реквізитів позивача.

Також, як вбачається з пункту 10.5 договору, сторони зобов'язуються повідомити одна одну про будь-які зміни свого місцезнаходження, банківських та інших реквізитів, номерів телефонів в трьохденний термін з моменту виникнення відповідних змін.

Посилання представника позивача на те, що відповідача було повідомлено про зміну банківських реквізитів позивача електронним листом судом не приймаються до уваги, а поданий до суду електронний лист, судом не сприймається як належний та допустимий доказ, з наступних підстав.

Як вже зазначалось, зміни та доповнення до договору, відповідно до пункту 10.5 договору, оформлюються в письмовій формі у вигляді додатків та додаткових угод, які підписуються повноважними представниками сторін та є його невід'ємними частинами.

Крім того, досліджений судом договір №380583 від 15.10.2013 року не містить положень щодо можливості здійснення листування електронною поштою.

Також, у договорі №380583 від 15.10.2013 року не зазначено офіційних електронних адрес сторін, з яких може здійснюватись відповідне листування щодо змін умов договору.

Суд першої інстанції вірно зазначає, що позивач належним чином не повідомив відповідача про те, що п/р 26003051612912 "ЧФ КБ "ПриватБанк", м. Чернівці, МФО 356282 є єдиним відкритим рахунком позивача, чого також не можливо встановити з умов договору №380583 від 15.10.2013 року та додаткових угод до нього.

Зокрема, додатковою угодою №2 від 29.06.2014 року сторонами не вирішено питання щодо зміни реквізитів сторін, в даному випадку позивача.

Посилання позивача на те, що відповідач був обізнаний про зміну банківських реквізитів позивача, підписавши додаткову угоду №2 від 29.06.2014 року судом не приймаються до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до чинного законодавства, реквізитами договору є його назва (договір оренди, до говір купівлі-продажу, договір поставки тощо), номер договору, дата та місце укладення, поштові адреси сторін, банківські реквізити (номер банківського рахунка, назва установи банку, її код (МФО).

З урахуванням пунктів 10,3 та 10,5 договору, в разі зміни банківських реквізитів сторін договору, сторонам необхідно було укласти відповідну додаткову угоду до договору №380583 від 15.10.2013 року щодо зміни саме банківських реквізитів відповідної сторони, чого сторонами зроблено не було.

Умовами договору №380583 від 15.10.2013 року не визначено, що банківські рахунки сторін, зазначені в реквізитах сторін договору є єдиними банківськими рахунками відповідної сторони.

Приписами ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як встановлено судом, відповідач платіжним дорученням №6534 від 08.08.2014 року повернув позивачеві гарантійний платіж у розмірі 26770,62 грн., перерахувавши зазначені грошові кошти на рахунок позивача, зазначений в реквізитах сторін договору №380583 від 15.10.2013 року.

Враховуючи вище викладене доводи апелянта, стосовно того, що у спірному договорі ніяким іншим чином не передбачено повідомлення однією стороною іншої про зміну зокрема банківських реквізитів, а тому укладання додаткової угоди з цього приводу відповідає вимогам, встановленим ст. 654 ЦК України, відповідно до якої зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином, висновок суду про неповідомлення позивачем відповідача про зміну банківських реквізитів не відповідає обставинам справи, колегією суддів не приймається.

Тому суд першої інстанції приходить до вірного висновку, що відповідач належним чином виконав взяті на себе зобов'язання щодо повернення гарантійного платежу.

Отже, зобов'язання відповідача щодо повернення гарантійного платежу припинились 08.08.2014 року.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пені у розмірі 3500,75 грн., інфляційних втрат у розмірі 3191,05 грн. та 3% річних у розмірі 402,66 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Судом встановлено, що позивач повернув відповідачу орендоване обладнання 08.08.2014 року. Згідно умов договору, відповідач зобов'язаний повернути позивачу гарантійний платіж протягом 10 банківських днів з моменту повного виконання орендарем своїх зобов'язань за договором, а саме, 22.07.2014 року.

У зв'язку з тим, що гарантійний платіж повернуто лише 08.08.2014 року, суд приходить до висновку, що відповідач допустив прострочення його повернення з 22.07.2014 року по 07.08.2014 року.

Колегія суддів дослідивши зміст договору оренди №3805837 від 15.10.2013 року, погоджується з висновком суду першої інстанції, що він не містить положень, що передбачають відповідальність орендодавця (відповідача) за невчасне повернення гарантійного платежу та обов'язку сплатити орендарю (позивачу) пеню за порушення даного зобов'язання.

Таким чином, місцевий суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 3500,72 грн. не підлягають задоволенню, оскільки, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання між сторонами не укладено.

Щодо заявлених до стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 3191,05 грн. та 3% річних у розмірі 402,66 грн., то судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено в їх задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 5.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року за №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 Цивільного кодексу України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 Цивільного кодексу України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Враховуючи те, що за своєю правовою природою гарантій платіж є грошовим завдатком, суд, з урахуванням пункту 5.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року за №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", не вбачає підстав для нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму невчасно повернутого гарантійного платежу, яке мало місце в період з 22.07.2014 року по 07.08.2014 року.

З огляду на викладене позовні вимоги Житлово-будівельного кооперативу "Перший буковинський" є необґрунтованими та такими, в задоволені яких вірно відмовлено судом першої інстанції.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду Київської області від 09.06.2015 року у справі № 911/1404/15 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Житлово-будівельного кооперативу "Перший буковинський", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Житлово-будівельного кооперативу "Перший буковинський" на рішення господарського суду Київської області від 09.06.2015 року у справі № 911/1404/15 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Перший буковинський" на рішення господарського суду Київської області від 09.06.2015 року у справі № 911/1404/15 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 09.06.2015 року у справі № 911/1404/15 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 911/1404/15 повернути до суду першої інстанції.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді В.В. Куксов

Є.Ю. Шаптала