Постанова № 52944874, 26.10.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" жовтня 2015 р. Справа№ 911/1615/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коршун Н.М.

суддів: Ткаченка Б.О.

Дикунської С.Я.

за участю представників сторін:

Від позивача: Коцупатрий О.М. - представник за довіреністю.

Від відповідача: Пархомчук Р.І., Соколов А.О. - представники за довіреностями,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватно-орендної агрофірми "Україна"

на рішення Господарського суду Київської області від 11.08.2015 року

у справі № 911/1615/15 (суддя Подоляк Ю.В.)

за позовом Державного сільськогосподарського підприємства "Головний

селекційний центр України"

до Приватно-орендної агрофірми "Україна"

про визнання недійсними актів

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2015 року Державне сільськогосподарське підприємство "Головний селекційний центр України" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Приватно-орендної агрофірми "Україна" про визнання недійсними укладених між сторонами у справі актів заліку взаємних вимог від 06.01.2011 № 1 на загальну суму 448 218,34 грн., від 04.01.2011 № 1/1 на суму 732 442,40 грн., від 25.01.2011 № 2 на суму 312 625,50 грн., від 01.03.2011 на суму 274 116,80 грн., від 28.03.2011 № 4 на суму 90 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що акти заліку взаємних вимог укладені з порушенням приписів чинного законодавства, оскільки сторони у вказаних актах дійшли згоди припинити зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог за договором про надання послуг від 31.03.2010 № 1 та договором комісії від 31.03.2010 № 2, укладеними між сторонами у справі, які були визнані недійсними в судовому порядку.

Рішенням Господарського суду Київської області від 11.08.2015 року у даній справі позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що Постановою Вищого господарського суду України по справі № 911/972/13 від 31.03.2014 року залишено без змін рішення Господарського суду Київської області від 25.04.2013 року у справі № 911/972/13 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2013 року, якими визнано недійсним договір комісії за №2/52, укладений 31.03.2010р. між Приватно-орендною агрофірмою "Україна" та Державним сільськогосподарським підприємством "Головний селекційний центр України", однак зазначено, що зобов'язання за спірним договором вважаються недійсними на майбутнє з моменту набрання відповідним судовим рішенням законної сили.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він проти її вимог заперечує та просить суд залишити без задоволення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між Державним сільськогосподарським підприємством "Головний селекційний центр України" та Приватно-орендною агрофірмою "Україна" укладено акти заліку взаємних вимог від 06.01.2011 № 1 на загальну суму 448 218,34 грн., від 04.01.2011 № 1/1 на суму 732 442,40 грн., від 25.01.2011 № 2 на суму 312 625,50 грн., від 01.03.2011 на суму 274 116,80 грн., від 28.03.2011 № 4 на суму 90 000,00 грн.

В силу ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1-6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Як передбачено ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як вбачається із позовної заяви, позивач просить суд визнати зазначені вище акти заліку взаємних вимог недійсним у зв'язку з тим, що вказаними актами припинено зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог за договором про надання послуг від 31.03.2010 № 1 та договором комісії від 31.03.2010 № 2, які були визнані недійсними в судовому порядку.

Проте, матеріали справи свідчать про те, що Постановою Вищого господарського суду України по справі № 911/972/13 від 31.03.2014 року залишено без змін рішення Господарського суду Київської області від 25.04.2013 року у справі № 911/972/13 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2013 року, якими визнано недійсним договір комісії за №2/52, укладений 31.03.2010 року між Приватно-орендною агрофірмою "Україна" та Державним сільськогосподарським підприємством "Головний селекційний центр України", однак, зазначено, що зобов'язання за спірним договором вважаються недійсними на майбутнє з моменту набрання відповідним судовим рішенням законної сили.

Матеріали справи свідчать про те, що рішення Господарського суду Київської області від 25.04.2013 року у справі № 911/972/13, яким визнано недійсним договір комісії за №2/52, укладений 31.03.2010 року між Приватно-орендною агрофірмою "Україна" та Державним сільськогосподарським підприємством "Головний селекційний центр України", набрало законної сили 25.07.2013 року, відповідно до постанови Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2013 року.

Також встановлено, що Рішенням Господарського суду Київської області від 27.08.2014р. у справі №911/357/13-г за позовом Державного сільськогосподарського підприємства "Головний селекційний центр України" визнано недійсним договір про надання послуг № 1 від 31.03.2010р., укладений між Державним сільськогосподарським підприємством "Головний селекційний центр України" та Приватно-орендною агрофірмою "Україна" ( а.с. 29-33).

Як пояснили представники сторін, зазначене рішення сторонами не оскаржувалось, тому воно набрало законної сили.

Враховуючи те, що спірні акти заліку взаємних вимог були складені сторонами у 2011 році, тобто до набрання рішенням Господарського суду Київської області від 25.04.2013 року у справі № 911/972/13 законної сили, яким визнано недійсним договір комісії за №2/52, укладений 31.03.2010 року між Приватно-орендною агрофірмою "Україна" та Державним сільськогосподарським підприємством "Головний селекційний центр України", та до набрання законної сили рішення Господарського суду Київської області від 27.08.2014р. у справі № 911/357/13-г, яким визнано недійсним договір про надання послуг № 1 від 31.03.2010р., укладений між Державним сільськогосподарським підприємством "Головний селекційний центр України" та Приватно-орендною агрофірмою "Україна", судова колегія приходить до висновку про те, що наслідки недійсності зазначеного вище договору не розповсюджуються на спірні акти заліку взаємних вимог, складених сторонами у даній справі.

Стосовно посилань позивача на те, що акти заліку взаємних вимог з його боку були підписані керівником, який не мав права їх підписувати, оскільки при їх підписанні було порушено вимоги п. 5 Положення про закупівлю товарів, робіт та послуг за державні кошти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2008 року № 921, які застосовуються до всіх закупівель товарів, робіт та послуг за державні кошти за умови, що вартість закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) становить не менше 100 тис. грн., а робіт - 300 тис. грн., та передбачають, що для отримання права підпису таких правочинів необхідно пройти відповідні тендерні процедури, судова колегія зазначає наступне.

Матеріали справи свідчать про те, що спірні акти заліку взаємних вимог від імені Державного сільськогосподарського підприємства "Головний селекційний центр України" підписано ОСОБА_5, який на час їх підписання був керівником позивача, що не заперечується останнім.

За приписами ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Судова колегія критично ставиться до посилань позивача на п. 5 Положення про закупівлю товарів, робіт та послуг за державні кошти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2008 року № 921, оскільки вони стосуються укладення правочинів про закупівлю товарів, робіт та послуг за державні кошти за умови, що вартість закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) становить не менше 100 тис. грн., а робіт - 300 тис. грн., тоді як керівником позивача були підписані лише акти заліку взаємних вимог, що стосувались вже укладених договорів.

За таких обставин, судова колегія приходить до висновку те, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, позовні вимоги про визнання недійсними укладених між сторонами у справі актів заліку взаємних вимог від 06.01.2011 № 1 на загальну суму 448 218,34 грн., від 04.01.2011 № 1/1 на суму 732 442,40 грн., від 25.01.2011 № 2 на суму 312 625,50 грн., від 01.03.2011 на суму 274 116,80 грн., від 28.03.2011 № 4 на суму 90 000,00 грн. є не обґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи встановлені вище обставини, судова колегія дійшла до висновку про те, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, тому рішення Господарського суду Київської області від 11.08.2015р. підлягає скасуванню, а позовні вимоги про визнання недійсними актів заліку взаємних вимог від 06.01.2011 № 1 на загальну суму 448 218,34 грн., від 04.01.2011 № 1/1 на суму 732 442,40 грн., від 25.01.2011 № 2 на суму 312 625,50 грн., від 01.03.2011 на суму 274 116,80 грн., від 28.03.2011 № 4 на суму 90 000,00 грн. є не обґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги слід покласти на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватно-орендної агрофірми "Україна" на рішення Господарського суду Київської області від 11.08.2015 року задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 11.08.2015 року у справі № 911/1615/15 скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити.

3. Стягнути з Державного сільськогосподарського підприємства "Головний селекційний центр України" (08401, Київська обл. м. Переяслав-Хмельницький, вул. Ново-Київське шосе, 1 А, ідентифікаційний код 00699945) на користь Приватно-орендної агрофірми "Україна" (08440, Київська обл., Переяслав-Хмельницький район, с. Велика Каратуль, вул. Перемоги, 2А, ідентифікаційний код 03756327) 6 699 (шість тисяч шістсот дев'яносто дев'ять) грн. 00 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Доручити Господарському суду Київської області видати наказ.

5. Матеріали справи № 911/1615/15 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Н.М. Коршун

Судді Б.О. Ткаченко

С.Я. Дикунська