Постанова № 52944865, 21.10.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2015 р. Справа№ 910/14905/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Куксова В.В.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі судового засідання Котовський С.О.

за участю представників:

від позивача: Звєрєва О.В. - за належним чином завіреною довіреністю;

від відповідача: не з'явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Фаворит"

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2015 року

у справі № 910/14905/15 (суддя Ломака В.С.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "БАНК КАМБІО"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Фаворит"

про стягнення 195461,36 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "БАНК КАМБІО" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Фаворит" про стягнення 195461,36 грн., в тому числі 121600,00 грн. заборгованості по кредиту, 62000,00 грн. простроченої заборгованості по кредиту, 754,52 грн. поточної заборгованості по сплаті процентів, 3771,60 грн. простроченої заборгованості по сплаті процентів, 7148,98 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 186,26 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.08.2015 року у справі № 910/14905/15 позовні вимоги задоволено частково, а саме припинено провадження з розгляду позовних вимог про стягнення 3771,60 грн. простроченої заборгованості по сплаті процентів. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Фаворит" на користь Публічного акціонерного товариства "БАНК КАМБІО" 121600,00 грн. заборгованості по кредиту, 62000,00 грн. простроченої заборгованості по кредиту, 754,52 грн. поточної заборгованості по сплаті процентів, 7148,98 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 186,26 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів.

Не погодившись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Фаворит" звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги частково, а саме відмовити позивачу в стягненні пені.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, скаржник зазначає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, враховуючи положення ст. 258 Цивільного кодексу України, має позовну давність 1 рік. Оскільки позивач звернувся із позовом до господарського суду міста Києва 10.06.2015 року то початок розрахунку терміну позовної давності починається з 09.06.2014 року.

Апелянт обґрунтовує свою скаргу тим, що п. 2.3. кредитного договору № 002/1-2013/980 від 23.01.2013 року відповідач сплачує проценти щомісячно останнього робочого дня поточного місяця, отже і пеня повинна нараховуватися не раніше ніж з 1 числа місяця, що йде за розрахунковим. В той же час позивач нарахував пеню за весь період заборгованості та починаючи з 04.12.2014 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.08.2015 року у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гончаров С.А., судді - Авдеєв П.В., Пономаренко Є.Ю., апеляційна скарга прийнята до розгляду, порушено апеляційне провадження у справі, розгляд справи призначено на 21.10.2015 року.

У зв'язку з виходом судді Авдеєва П.В. у відставку, розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2015 року, для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя: Гончаров С.А.; судді Куксов В.В., Пономаренко Є.Ю.

Відповідач до судового засідання, що відбулось 21.10.2015 року, не з'явився, хоча був належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання.

Згідно із п. 3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011 року Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судовою колегією встановлено, що неявка представників відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, та, за таких обставин, розгляд справи за відсутності відповідача є можливим.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

23.01.2013 року між Публічним акціонерним банком "Банк Камбіо", як кредитором, та ТОВ Лізингова компанія Фаворит", як позичальником, було укладено Кредитний договір № 002/1-2013/980, відповідно до умов пункту 1.1 якого кредитор надав позичальникові, а позичальник зобов'язався повернути кредитору грошові кошти у розмірі 597600,00 грн. та сплатити проценти.

Відповідно до п. 1.6. Договору цільовим призначенням кредиту є купівля автомобілів самоскидів АС-G-3307-СС на шасі ГАЗ-3307-17, 2002 року випуску у кількості 3 одиниць з метою їх подальшої передачі в лізинг ДП "ДГ "Гонтарівка" ІТ НААН".

Згідно з п. 1.3. Договору дата видачі кредиту - 23.01.2013 року, а згідно з п. 1.4. Договору дата повернення кредиту - 25.01.2016 року.

Приписами п. 1.5. встановлено, що проценти за користування кредитом: 25, 0 процентів річних.

Пунктом 1.7. Договору сторони визначили графік повернення кредиту: з 25.02.2013 року щомісячно платежі по 20000,00 грн., з 25.09.2013 року щомісячно платежі по 16000,00 грн., з 25.08.2015 року щомісячно платежі по 15500,00 грн., з 25.10.2015 року щомісячно платежі по 15000,00 грн. та до 25.01.2016 року останній платіж - 13600,00 грн.

Відповідно до п. 2.3. Договору було визначено, що проценти за користування кредитом нараховуються банком щомісячно, у валюті кредиту, на фактичну суму кредиту та фактичну кількість днів користування кредитом, з дня видачі кредиту по день повернення кредиту. Нарахування процентів здійснюється щомісячно за період з 26 числа попереднього місяця по 25-те число включно поточного календарного місяця та в день повернення кредиту.

Згідно з п. 2.4. Договору позичальник сплачує нараховані проценти в валюті кредиту щомісячно у строк не пізніше останнього робочого дня поточного місяця та в день повернення кредиту.

Відповідно до п. 4.1. Договору сторони визначили, що за порушення строків повернення кредиту та/або несвоєчасну сплату процентів позичальник сплачує банку пеню у розмірі діючої на період прострочки подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочки платежу.

Пунктом 3.1.7. Договору було передбачено, що банк має право припинити видачу кредиту або достроково вимагати повернення кредиту та проведення повного розрахунку за банком, зокрема у випадку наявності у позичальника простроченої заборгованості за кредитом та/або процентами.

Згідно з п. 5.6. Договору він вступає в силу з дня його підписання і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.

23.01.2013 року позивачем на користь відповідача в рахунок виконання зобов'язань за Договором, було перераховано 597600,00 грн., що підтверджується випискою банку по особовому рахунку, наданою до матеріалів справи.

Факт отримання кредиту у сумі 597600,00 грн. відповідачем у справі не заперечується.

Оскільки в подальшому відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо сплати платежів в повернення кредиту за визначеним Договором графіком та сплати процентів, за ним утворився борг перед позивачем.

Так, листом від 05.09.2013 року позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату боргу в сумі 20000,00 грн. по кредиту та 10184,38 грн. по процентам.

В подальшому листом від 18.02.2015 року позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення кредиту та повного розрахунку в силу наявності простроченої заборгованості в розмірі 24350,00 грн.

Доказів неотримання вказаної вимоги відповідачем не представлено.

З огляду на те, що відповідач так і не повернув позивачу кредитні грошові кошти, а також не сплатив нараховані проценти, останній вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Як вбачається з довідки позивача від 03.08.2015 року та наданих ним банківських виписок, 25.06.2015 року, тобто вже після звернення позивача з даним позовом до суду, відповідач сплатив позивачу 3771,60 грн. в рахунок простроченої заборгованості по процентам за користування кредитом.

Таким чином, станом на момент вирішення цього спору по суті борг відповідача по простроченим процентам за визначений у позовній заяві період було погашено.

Як зазначалось, позовними вимогами у даній справі є стягнення 195461,36 грн., в тому числі 121600,00 грн. заборгованості по кредиту, 62000,00 грн. простроченої заборгованості по кредиту, 754,52 грн. поточної заборгованості по сплаті процентів, 3771, 60 грн. простроченої заборгованості по сплаті процентів, 7148,98 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 186,26 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідно до укладеного між сторонами договору він надав відповідачу кредит, графік повернення якого та сплати процентів останнім був порушений, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Судова колегія, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Суд першої інстанції вірно встановив, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є кредитним договором.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Приписами ч. 2 ст. 1056-1 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. ч. 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Вимоги позивача полягають у достроковому поверненні кредиту та сплаті боргу щодо нарахованих процентів.

Розглядаючи питання щодо дострокового повернення кредиту у зв'язку з простроченням позичальником свого обов'язку щодо повернення позики, слід враховувати, що відповідно до ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати, зокрема, дострокового повернення частини позики, що залишилася.

У такому разі, дострокове повернення кредиту не має ознак одностороннього припинення договірних зобов'язань, а свідчить лише про зміну умов договору в частині строку його виконання та відповідає способу захисту порушеного матеріального права.

З урахуванням умов Договору та встановлених обставин справи слід вважати термін повернення кредиту та сплати процентів у повному обсязі таким, що настав, а заявлені позовні вимоги в частині стягнення 121600, 00 грн. заборгованості по кредиту, 62000,00 грн. простроченої заборгованості по кредиту, 754,52 грн. поточної заборгованості по сплаті процентів - обґрунтованими.

У свою чергу, в частині вимог про стягнення 3771, 60 грн. простроченої заборгованості по сплаті процентів провадження слід припинити, оскільки, як зазначалось вище, після звернення позивача до суду з позовом відповідач погасив вказаний борг.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення пені, слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 Господарського кодексу України).

Стаття 549 Цивільного кодексу України зазначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 4.1. Договору сторони визначили, що за порушення строків повернення кредиту та/або несвоєчасну сплату процентів позичальник сплачує банку пеню у розмірі діючої на період прострочки подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочки платежу.

Позивачем нараховано відповідачу 7148,98 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту та 186,26 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів, апеляційний судом вказаний розрахунок перевірено, тому колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що розрахунок якої є вірним.

Враховуючи викладене колегією суддів критично приймаються доводи апелянта стосовно того, що позивачем нараховані штрафні санкції за прострочення виконання зобов'язання поза межами строку позивної давності встановленої ст. 258 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З огляду на викладене позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "БАНК КАМБІО" є обґрунтованими та такими, що вірно задоволені судом першої інстанції.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 04.08.2015 року у справі № 910/14905/15 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Фаворит", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Фаворит" на рішення господарського суду міста Києва від 04.08.2015 року у справі № 910/14905/15 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Фаворит" на рішення господарського суду міста Києва від 04.08.2015 року у справі № 910/14905/15 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2015 року у справі № 910/14905/15 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/14905/15 повернути до суду першої інстанції.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді В.В. Куксов

Є.Ю. Пономаренко