Рішення № 52943157, 21.10.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.10.2015Справа №910/21548/15

за позовом Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України "

до Аграрного фонду

про стягнення заборгованості у розмірі 178 043,90 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники сторін:

від позивача: Маковій В.Г. (дов.№604 від 27.07.2015)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Аграрного фонду про стягнення заборгованості у розмірі 178 043,90 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих за договором зберігання №147/11 від 19.04.2011 зобов'язань, внаслідок чого за останнім утворилась заборгованість у розмірі 178 043,90 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.08.2015 порушено провадження у справі № 910/21548/15 та призначено її до розгляду на 03.09.2015 року.

За наслідками розгляду справи 03.09.2015 суд виніс ухвалу про відкладення розгляду справи на 29.09.2015 року.

29.09.2015 у задоволення клопотання представника позивача, суд продовжив строк розгляду спору на п'ятнадцять днів та відклав розгляд справи на 21.10.2015, про що виніс відповідну ухвалу.

У судовому засіданні 21.10.2015 представник позивача надав додаткові документи для долучення до матеріалів справи та усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач явку уповноваженого представника до судового засідання не забезпечив, проте про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Приписи статті 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Нормами ст. 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихсь обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п. 3.9.2 постанови N 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, незважаючи на те, що відповідач не з'явився до судового засідання, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

19.04.2011 між Філією Державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" «Шполянський елеватор» (зерновий склад) та Аграрним фондом (поклажодавець), укладено Договір складського зберігання зерна №147/11, відповідно до предмету якого поклажодавець зобов'язується передати, а зерновий склад прийняти для зберігання зерно і в установлений строк повернути його поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, у стані, передбаченому цим Договором та законодавством.

Зерновий склад зобов'язаний прийняти від поклажодавця зерно фактичної якості, забезпечити його належне зберігання у повному обсязі та здійснити відпуск поклажодавцеві всієї кількості зерна, що фактично зберігається на день відпуску. (п.3.1.1. Договору).

Положеннями пункту 3.1.5. Договору передбачено обов'язок зернового складу видати складські документи на зерно не пізніше наступного робочого дня після прийняття його на зберігання.

Пунктом 3.3.2. Договору встановлено, що поклажодавець зобов'язаний відшкодувати витрати з приймання, зберігання, відвантаження, а також витрати, що виникають в порядку, визначеному підпунктом 3.1.4. цього Договору (щодо здійснення додаткових заходів по зберіганню).

Розрахунки відшкодування витрат по зберіганню проводяться в грошовій формі з урахуванням податку на додану вартість. Відшкодування витрат по зберіганню зернового складу здійснюється поклажодавцем за рахунок бюджетних коштів. (п.4.1. Договору).

За умовами п.3.4.2.Договору, поклажодавець має право переоформити право власності на зерно відповідно до законодавства.

Розмір відшкодування витрат за зберігання встановлено пунктом 4.3. Договору у розмірі 17,50 грн. за 1 тону за 30 календарних днів, з урахуванням ПДВ.

Пунктом 4.4. Договору сторони погодили, що поклажодавець відшкодовує витрати із зберігання зерна з моменту передачі зерна поклажодавця на зберігання зерновому складу на підставі актів наданих послуг та розрахунку обсягів коштів зберігання зерна як об'єкту державного цінового регулювання.

Відповідно до п.4.5.Договору, відвантаження зерна поклажодавцеві здійснюється після відшкодування витрат на зберігання зернового складу у повному обсязі.

У подальшому між сторонами укладались додаткові угоди до даного Договору, якими зокрема збільшувалась ціна договору та продовжено його строк дії до 31.12.2013, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань у повному обсязі (Додатковий договір від 31.12.2013 року).

На підтвердження приймання зерновим складом від поклажодавця зерна, позивачем надано погашені складські квитанції на зерно №219 від 31.07.2013, №222 від 16.09.2013, №257 від 28.11.2013, №176 від 08.08.2012, №202 від 29.10.2012, а також непогашену квитанцію №66 від 04.03.2011 року.

Також, на виконання умов Договору, позивачем складено Акти виконаних робіт з листопада 2013 по червень 2015 щодо надання послуг відповідачу по зберіганню зерна із нарахуванням відповідної плати за вказаний період на загальну суму 178043,90 грн., що деталізується у розрахунках обсягів коштів за зберігання. Вказані акти відповідачем не підписані, проте вмотивованої відмови від їх підписання також не надано.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач щомісячно складав акти наявності зерна за Договором №147/11 від 19.04.2011 за період листопад 2013 - липень 2015, з яких вбачається найменування, кількість та номера складських квитанцій, за якими триває зберігання.

Зважаючи на неналежне виконання відповідачем умов Договору №147/11 від 19.04.2011 у частині своєчасних розрахунків за надані позивачем послуги, останній направляв 10.07.2015 відповідачу претензію №130-2-12/3378 від 08.07.2015, у якій просив погасити у семиденний строк з моменту отримання претензії заборгованість у розмірі 178043,90 грн. та підписати акти виконаних робіт.

У матеріалах справи наявні також дозволи на переоформлення зерна за складськими документами АФ427376 від 31.07.2013, АФ885461 від 16.09.2013, АФ427058 від 08.08.2012, АУ692068 від 04.03.2011, АФ427098 від 29.10.2012, у яких відповідач просив позивача надати акти виконаних робіт для проведення розрахунків за зберігання зерна, проте акти відповідачем так і не підписані.

Оскільки, відповіді або грошових коштів від відповідача не надійшло, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визначається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботи, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Укладений 19.04.2011 між позивачем та відповідачем Договір №147/11 є за своєю правовою природою договором зберігання, правовідносини за яким регулюються положеннями Глави 66 Цивільного кодексу України.

Згідно положень частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі (ч. 1 ст. 942 ЦК України).

За приписами статті 938 Цивільного кодексу України, зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено обов'язковість договору для виконання сторонами. Будучи пов'язаними взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятися від виконання зобов'язання або змінювати його умови, крім випадків, передбачених угодою сторін або законом.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач передав на зберігання позивачу зерно за складськими квитанціями №219 від 31.07.2013, №222 від 16.09.2013, №257 від 28.11.2013, №176 від 08.08.2012, №202 від 29.10.2012, які відповідачем погашено, та за квитанцію №66 від 04.03.2011, яка є не погашеною та за якою позивач й досі тримає зерно на зберіганні.

Відповідно до п.3.2.-3.4.Положення про обіг складських документів на зерно, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 27.06.2003 №198, підставою для видачі складської квитанції на зерно є угода про зберігання зерна, укладена між зерновим складом і поклажодавцем, та факт прийняття зерна на зберігання. Оригінал першого примірнику складської квитанції вручається поклажодавцю. Оригінал другого примірнику складської квитанції зберігається зерновим складом. При витребуванні зерна складська квитанція повертається поклажодавцем зерновому складу в обмін на документ, який посвідчує відвантаження зерна складом. На повернутій складській квитанції та на її другому примірнику, який зберігався на зерновому складі, проставляються відмітки "Погашено", про що робиться відповідний запис у Реєстрі складських документів на зерно.

Судом встановлено, що позивач у повному обсязі виконував прийняті за Договором №147/11 від 19.04.2011 зобов'язання по зберіганню зерна переданого відповідачем зерна, що підтверджується наявними у матеріалах справи актами виконаних робіт із розрахунками обсягів коштів за зберігання за період листопад 2013 - червень 2015 на загальну суму 178043,90 грн. та актами наявності зерна за період листопад 2013 - липень 2015 року.

Унаслідок несплати відповідачем грошових коштів за отримані послуги по зберіганню зерна за Договором №147/11 від 19.04.2011, у останнього перед позивачем утворилась заборгованість у загальному розмірі 178043,90 грн., відповідно до актів виконаних робіт за період листопад 2013 - червень 2015 року. Вмотивованої відмови від підписання вказаних актів відповідачем не надано та матеріали справи не містять.

Положеннями статті 509 ЦК України, визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статті 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають задоволенню у повному обсязі.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32-34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" до Аграрного фонду про стягнення заборгованості у розмірі 178043,00 грн. - задовольнити.

Стягнути з Аграрного фонду (01001, місто Київ, вулиця Бориса Грінченка, 1; ідентифікаційний код 33642855) на користь Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (01033, місто Київ, вулиця Саксаганського, 1; ідентифікаційний код 37243279) 178043 (сто сімдесят вісім тисяч сорок три) гривні 90 копійок заборгованості та 3560 (три тисячі п'ятсот шістдесят) гривень 88 копійок витрат зі сплати судового збору.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини у судовому засіданні 21.10.2015 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 26.10.2015 року

Суддя К.В. Полякова