Рішення № 52943094, 12.10.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2015Справа №910/19721/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пріоритет-інтер"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінпроект"

про визнання договорів недійсними

Суддя Цюкало Ю.В.

Представники сторін:

від позивача: Козирницький А.С. - за довіреністю від 03.10.2014р.

від відповідача: Єлманова В.А. - за довіреністю від 22.04.2013р.

В судовому засіданні 12 жовтня 2015 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

В липні 2015 року від Товариства з обмеженою відповідальністю «Пріоритет-інтер» надійшла позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпроект» про визнання недійсним Договору купівлі-продажу цінних паперів № 09/64-36Б від 29.09.2009 року та Договору купівлі-продажу цінних паперів № 9Б/25/19 від 15.12.2009 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні правочини підлягають визнанню недійсними на підставі ст. 203, 215, 234 Цивільного кодексу України.

Відповідач звернувся до суду із відзивом, у якому за викладених підстав заперечував проти задоволення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.07.2015 року порушено провадження у справі № 910/19721/15, розгляд справи призначено на 02.09.2015 року.

В судовому засіданні 02.09.2015 року у справі оголошено перерву до 21.09.2015 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2015 року продовжено строк розгляду спору на 15 днів. В судовому засіданні оголошено перерву до 12.10.2015 року.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 811 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

29.09.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінпроект» (продавець) в особі Товариства з обмеженою «Фінансова компанія «Комерсант» (уповноважена особа) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пріоритет-інтер» (покупець) укладено Договір № 09/64-36Б купівлі-продажу цінних паперів (далі - Договір 1), відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язується продати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити вказані в даному договорі цінні папери (ЦП) на умовах, передбачених цим договором: вексель простий (1 шт., № бланку ЦП: АА 0545801) ТОВ «Консалтингова група «Діа Траст» загальною номінальною вартістю 12 800 000,00 грн.

Згідно з п. 2.1. Договору 1 вартість цінних паперів, вказаних в п. 1.1. договору становить 11 050 000,00 грн.

Відповідно до п. 2.2. Договору 1 розрахунки по договору проводяться до 29 вересня 2010 року шляхом переказу грошових коштів в сумі, вказаній в п. 2.1. договору, на розрахунковий рахунок продавця. Можливі інші форми розрахунку.

Згідно з п. 2.3. Договору передача цінних паперів, що є предметом договору, здійснюється протягом 1 банківського дня з моменту підписання договору. Факт передачі цінних паперів підтверджується актом прийому-передачі цінних паперів.

15.12.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінпроект» (продавець) в особі Товариства з обмеженою «Трейд С» (уповноважена особа) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пріоритет-інтер» (покупець) укладено Договір № 09/25/19 купівлі-продажу цінних паперів (далі - Договір 2, разом з Договором № 09/64-36Б купівлі-продажу цінних паперів від 29.09.2009 року - Договори), відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язується продати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити вказані в даному договорі цінні папери (ЦП) на умовах, передбачених цим договором: вексель простий (1 шт., № бланку ЦП: АА 1513875) ТОВ «Компанія «Онікс ЛТД» загальною номінальною вартістю 15 000 000,00 грн.

Відповідно до п. 2.1. Договору 2 вартість цінних паперів, вказаних в п. 1.1. договору становить 13 800 000,00 грн.

Згідно з п. 2.2. Договору 2 розрахунки по договору проводяться до 15 грудня 2010 року шляхом переказу грошових коштів в сумі, вказаній в п. 2.1. договору, на розрахунковий рахунок продавця. Можливі інші форми розрахунку.

За п. 2.3. Договору 2 передача цінних паперів, що є предметом договору, здійснюється протягом 1 банківського дня з моменту підписання договору. Факт передачі цінних паперів підтверджується актом прийому-передачі цінних паперів.

На виконання умов Договорів відповідач передав позивачу цінні папери: вексель простий (1 шт.) ТОВ «Консалтингова група «Діа Траст» загальною номінальною вартістю 12 800 000,00 грн. та вексель простий (1 шт.) ТОВ «Компанія «Онікс ЛТД» загальною номінальною вартістю 15 000 000,00 грн., що підтверджується актом прийому передачі цінних паперів до Договору № 09/64-36Б купівлі-продажу цінних паперів від 29.09.2009 року та актом прийому передачі цінних паперів до Договору № 9Б/25/19 купівлі-продажу цінних паперів від 15.12.2009 року відповідно (копії цінних паперів долучено до матеріалів справи).

При цьому, як позивач, так і відповідач підтверджують здійснення оплат за передані цінні папери.

Векселедавці: ТОВ «Консалтингова група «Діа Траст» та ТОВ «Компанія Онікс ЛТД» ліквідовані, що підтверджується ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2009 року у справі № 15/416-б та ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2010 року у справі № 43/50 відповідно.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.08.2011 року у справі № 5023/6820/11 порушено провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Пріоритет-інтер".

Постановою Господарського суду Харківської області від 18.04.2012 року у справі № 5023/6820/11 визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "Пріоритет-інтер", зареєстроване 09.02.2004 р. за № 1 070 120 0000 001618 та перереєстроване 22.06.2011 р., код ЄДРПОУ 32826967, місцезнаходження: 63200 Харківська обл., Нововодолазький р-н, смт. Нова Водолага, вул. Гагаріна, буд. 1, офіс 305 - банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Призначено ліквідатором боржника арбітражного керуючого Тризну Олександра Васильовича.

Ухвалою Господарського суду Харківського суду від 15.04.2013 року у справі № 5023/6820/11 звільнено Тризну Олександра Васильовича від виконання обов'язків ліквідатора ТОВ "Пріоритет-інтер". Призначено ліквідатором боржника ТОВ "Пріоритет-інтер" арбітражного керуючого Ковальчука Миколу Миколайовича (свідоцтво № 62 від 01.02.13 р.) код іпн НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1; поштова адреса: АДРЕСА_2.

Позивач стверджує, що Договір купівлі-продажу цінних паперів № 09/64-36Б від 29.09.2009 року та Договір купівлі-продажу цінних паперів № 9Б/25/19 від 15.12.2009 року підлягають визнанню недійсними на підставі ст.ст. 203, 215, 234 Цивільного кодексу України, оскільки були вчинені для контролювання процедури банкрутства позивача і без наміру створення правових наслідків. Крім того, посилається на те, що цінні папери, які є об'єктами вказаних правочинів не відповідають ст. 5 Закону України «Про обіг векселів в Україні» та ст.ст. 75, 76 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі.

Відповідач у відзиві зазначив, що емітенти цінних паперів були ліквідовані після укладення спірних договорів, цінні папери відповідають ст.ст. 13, 14 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі. Крім того, просить застосувати строк позовної давності до заявлених позовних вимог.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

В силу положень ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами ст. 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з ч. 1 ст. 194 Цивільного кодексу України цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, яка має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов'язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам.

За ч. 1 ст. 14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Відповідно до п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

У відповідності до приписів ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.

Отже, дійсність правочину це визнання за ним властивостей юридичного факту, що породжує правовий наслідок, до якого прагнули суб'єкти правочину при його вчиненні. Таке можливе лише у випадку, коли правочин відповідає сукупності вимог, визначених законом, які йменуються умовами дійсності правочинів. Сукупність таких вимог закріплено у ст. 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 2.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» у силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Статтею 234 Цивільного кодексу України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Згідно з п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009р. для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Відповідно до п. 3.11. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013р. фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.

У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Судом встановлено і підтверджено сторонами, що на виконання спірних договорів відповідачем було передано цінні папери позивачу, в останнім здійснено часткові оплати за передані цінні папери, що спростовує посилання позивача на те, що спірні правочини вчинено без наміру створення правових наслідків для сторін, що уклали останній.

Отже, підстави для визнання Договору купівлі-продажу цінних паперів № 09/64-36Б від 29.09.2009 року та Договору купівлі-продажу цінних паперів № 9Б/25/19 від 15.12.2009 року недійсними на підставі ст. 234 Цивільного кодексу України, у зв'язку із фіктивністю останніх, відсутні.

Щодо посилань позивача на те, що векселі, які є об'єктами Договору купівлі-продажу цінних паперів № 09/64-36Б від 29.09.2009 року та Договору купівлі-продажу цінних паперів № 9Б/25/19 від 15.12.2009 року не відповідають ст. 5 Закону України «Про обіг векселів в Україні» та ст.ст. 75, 76 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі.

Згідно з п. 2 постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 8 червня 2007 року «Про деякі питання практики розгляду спорів, пов'язаних з обігом векселів», розглядаючи спори, пов'язані з обігом векселів, суди мають перевіряти, чи відповідає документ формальним вимогам, що дозволяють розглядати його як цінний папір (вексель).

Статтями 75, 76 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі встановлено, що простий вексель містить: назву "простий вексель", яка включена в текст документа і висловлена тією мовою, якою цей документ складений; безумовне зобов'язання сплатити визначену суму грошей; зазначення строку платежу; зазначення місця, в якому повинен бути здійснений платіж; найменування особи, якій або наказу якої повинен бути здійснений платіж; зазначення дати і місця складання простого векселя; підпис особи, яка видає документ (векселедавець).

Документ, у якому відсутній будь-який з реквізитів, зазначених у статті 75, не має сили простого векселя, за винятком випадків, зазначених нижче у цій статті. Простий вексель, строк платежу в якому не зазначено, вважається таким, що підлягає оплаті за пред'явленням. При відсутності особливого зазначення, місце, де видано документ, вважається місцем платежу і, разом з тим, місцем проживання векселедавця. Простий вексель, в якому не вказано місце його видачі, вважається виданим у місці, зазначеному поруч з найменуванням векселедавця.

Векселі (переказні і прості) складаються в документарній формі на бланках з відповідним ступенем захисту від підроблення, форма та порядок виготовлення яких затверджуються Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Національним банком України з урахуванням норм Уніфікованого закону, і не можуть бути переведені в бездокументарну форму (знерухомлені) (ст. 5 Закону України «Про обіг векселів в Україні»).

Відповідно до цієї ж статті Закону України «Про обіг векселів в Україні» (в редакції чинній на день складання цінних паперів) вексель підписується, зокрема, від імені юридичних осіб - власноручно керівником та головним бухгалтером (якщо така посада передбачена штатним розписом юридичної особи) чи уповноваженими ними особами. Підписи скріплюються печаткою.

При дослідженні наданих цінних паперів судом встановлено, що останні відповідають положенням ст.ст. 75, 76 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі та ст. 5 Закону України «Про обіг векселів в Україні».

Крім того, посилання позивача на відсутність підписів головних бухгалтерів векселедавців на цінних паперах, як на підставу невідповідності останніх ст. 5 Закону України «Про обіг векселів в Україні», судом відхиляються, оскільки така вимога передбачена лише у разі, якщо посада головного бухгалтера була передбачена штатним розписом векселедавців, чого позивачем не доведено.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» (в редакції чинній на день простих векселів) видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов'язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем. Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Судом відхиляються твердження позивача про порушення відповідачем і векселедавцями норми зазначеної статті, оскільки остання не містить посилань на необхідність зазначення у договорі купівлі-продажу простого векселя, як об'єкту вказаного правочину, умов щодо проведення розрахунків за фактично поставлені товари, виконані роботи тощо.

Крім того, суд відзначає, що об'єктами спірних правочинів є прості векселі, як цінні папери, а не зобов'язання за останніми.

При цьому, судом взято до уваги факт внесення Голосіївським РУ ГУМВС України в м. Києві відомостей про подію до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015100010003314 за зверненням ПАТ «ОТП Банк» щодо можливих неправомірних дій з боку службових осіб, в т.ч., ТОВ «Пріоритет-інтер».

Щодо застосування строків позовної давності за клопотанням відповідача, суд зазначає наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).

Статтею 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (стаття 261 Цивільного кодексу України).

Частинами 3 та 4 статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як роз'яснено пунктом 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи викладене, з урахуванням того, що судом не встановлено порушеного права позивача, застосування строку позовної давності за клопотанням відповідача підлягає відхиленню.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що підлягають залишенню без задоволення.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати залишаються за позивачем.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Пріоритет-інтер» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпроект» про визнання недійсним Договору купівлі-продажу цінних паперів № 09/64-36Б від 29.09.2009 року та Договору купівлі-продажу цінних паперів № 9Б/25/19 від 15.12.2009 року - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 21.10.2015р.

Суддя Ю.В. Цюкало