Постанова № 52942155, 28.10.2015, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2015 року Справа № 922/1299/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Остапенка М.І.суддів Гончарука П.А. Стратієнко Л.В. (доповідач)за участі представників: позивача: відповідача: не з'явився Гахова С.О.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Ей Пі Ем Контролс"на рішення та постановуГосподарського суду Харківської області від 13 травня 2015 року Харківського апеляційного господарського суду від 07 липня 2015 рокуу справі№ 922/1299/15за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Олеандр Груп"дотовариства з обмеженою відповідальністю "Ей Пі Ем Контролс"про стягнення 85 936,85 грн

ВСТАНОВИВ:

У березні 2015 р. позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 36 177, 16 грн пені, 5 699,69 грн відсотків за користування коштами, 44 060,00 грн інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 13.05.2015 (суддя - Доленчук Д.О.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 07.07.2015 (головуючий - Медуниця О.Є., судді - Россолов В.В., Шепітько І.І.), позов задоволено.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Ей Пі Ем Контролс" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Олеандр Груп" 36 177, 16 грн пені, 5 699,69 грн 3 % річних, 44 060,00 грн інфляційних втрат та судовий збір.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неповноту встановлення обставин справи при вирішенні спору і порушення норм матеріального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За змістом ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами, 09.01.2014 між ТОВ "Олеандр Груп" (позикодавець) та ТОВ "Ей Пі Ем Контролс" (позичальник) було укладено договір № 02-ПА/2014 безпроцентної грошової позики (поворотної фінансової допомоги), за умовами якого позикодавець надає позичальнику позику, а позичальник зобов'язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених цим договором.

У п. 2.1. договору сторони погодили, що позика надається в національній валюті України в сумі 400 000, 00 грн.

Пунктом 2.2 договору передбачено, що позика надається позичальнику на безоплатній основі, тобто відсотки за користування позикою або будь-яке інше відшкодування за користування грошовими коштами позичальнику не виплачуються.

Перерахування грошових коштів здійснюється позикодавцем на поточний рахунок позичальника (п. 2.3. договору).

Згідно з п. п. 3.1., 3.2. договору позика підлягає поверненню до 5 (п'ятого) березня 2014 року, але в будь-якому випадку не пізніше ніж через 60 (шістдесят календарних днів) з моменту надання суми позики. Повернення грошових коштів проводиться шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позикодавця в установі банку.

За п. 8.1. договору він вступає в силу з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами їх зобов'язань за договором.

На виконання умов договору, 10.01.2014 позивач за платіжними дорученнями № 0000000001, № 0000000002 перерахував на поточний рахунок відповідача грошові кошти в сумі 400 000,00 грн (а.с. 15, 16).

Однак, відповідач свої зобов'язання щодо повернення позики виконав несвоєчасно, а саме 21.03.2014 - перерахував позивачу 20 000,00 грн, 25.07.2014 - 5 000,00 грн, 08.08.2014 - 5 000,00 грн, 15.09.2014 - 200 000,00 грн, 17.09.2014 - 170 000,00 грн, що підтверджується довідками ПАТ "Універсал Банк" про стан особового рахунку відповідача.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

Частиною 1 ст. 1050 ЦК України визначено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 4.2. договору визначено, що при простроченні повернення позики (її частини) позичальник, на вимогу позикодавця сплачує проценти пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, виходячи з неповерненої суми за весь строк прострочення та відсотків за користування чужими грошовими коштами. При цьому позичальник зобов'язаний повернути суму позики (її неповернену частину в разі дострокового повернення частини позики), збільшену з урахуванням індексу інфляції за весь строк прострочення.

Оскільки відповідач свої зобов'язання за договором виконав з простроченням, то господарські суди прийшли до правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 36 177, 16 грн пені, 5 699,69 грн - 3 % річних та інфляційних втрат в сумі 44 060,00 грн.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судами, відповідач звертався до суду із заявою (з урахування заяви про уточнення) про зменшення розміру штрафних санкцій, відсотків за користування коштами, інфляційних втрати до 5 000,00 грн. Однак, як правильно було встановлено судами, обставини, на які посилався відповідач в обґрунтування своєї заяви - відсутність у відповідача коштів, несвоєчасність розрахунків його контрагентів за іншими договорами не є такими, що звільняють його від відповідальності згідно з ч. 2 ст. 617 ЦК України, ч. 2 ст. 218 ГК України, та не можуть бути підставою для зменшення штрафних санкцій відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України. При цьому, зменшення розміру штрафних санкцій це право суду, а не його обов'язок і таке право реалізується за наявності виняткових обставин, яких відповідач в даному випадку не навів. Крім того, правомірним є висновок апеляційного суду, що чинним законодавством не передбачено можливості зменшення судом розміру 3% річних та інфляційних втрат, оскільки такі нарахування за своєю правовою природою не мають характеру штрафних санкцій, а є способом захисту майнового права та інтересу кредитора.

Інші посилання відповідача в обґрунтування касаційної скарги також не підтверджуються матеріалами справи, спростовуються висновками судів та не доведені відповідно до вимог ст. 33 ГПК України.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Ей Пі Ем Контролс" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 13 травня 2015 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07 липня 2015 року у справі за № 922/1299/15 - без змін.

Головуючий, суддя М. ОстапенкоСуддя П. ГончарукСуддя Л. Стратієнко