Ухвала суду № 52931069, 27.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2015 року м. Київ К/800/47230/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Лосєва А.М. Федорова М.О.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій областіна постанову та ухвалуЗапорізького окружного адміністративного суду від 16.03.2011 Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2014у справі № 2а-0870/976/11за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Євроресурс-Трейд»доДержавної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжяпровизнання нечинними податкові повідомлення-рішення ,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Євроресурс-Трейд» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача №0003202302/0, №0003212302/0 від 30.06.2010, №0003202302/1, №0003212302/1 від 31.08.2010, №0006222302/2, № 0003212302/2 від 19.11.2010.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 16.03.2011, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2014, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального права та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, наступне:

- відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2008 по 31.03.2010, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 по 31.03.2010, за результатами якої складено акт №98/23-2/32297838 від 15.06.2010;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.1.22, абз.3 пп.1.22.1 абз.1 п.1.25 ст.1, пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3, п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 865 045 грн.; пп.7.4.1, пп.7.4.4, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 68 400 грн.;

- на підставі названого акту перевірки відповідачем було прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення №0003202302/0 від 30.06.2010, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток на суму 1 124 983,70 грн. (з яких: 865 045 грн. - основний платіж та 259 938,7 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

2) податкове повідомлення-рішення №0003212302/0 від 30.06.2010, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 102 600 грн. (з яких: 68 400 грн. - основний платіж та 34 200 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

- за результатами адміністративного оскарження було прийнято податкові повідомлення-рішення №0003202302/1, № 0003212302/1 на ті самі суми податкових зобов'язань та податкове повідомлення-рішення №0006222302/2 від 19.11.2010, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток на суму 1 024 456,10 грн. (з яких: 781 272 грн. - основний платіж та 243 184,10 грн. - штрафні (фінансові) санкції), податкове повідомлення-рішення №0003212302/2 від 19.11.2010, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 102 600 грн. (з яких: 68 400 грн. - основний платіж та 34 200 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, за встановлених обставин дійшов висновку, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті безпідставно та необґрунтовано.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову, з огляду на таке.

Щодо спірних правовідносин, які виникли з приводу висновків відповідача щодо помилкового невключення позивачем до складу валового доходу суми кредиторської заборгованості перед ТОВ «СК-Тавр» по виданих простих векселях у розмірі 1171330 грн., яка, на думку відповідача, є безповоротною фінансовою допомогою у зв'язку з закінченням строків позовної давності, колегія суддів виходить з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (як покупцем) та ТОВ «СК-Тавр» (як продавцем) було укладено договір купівлі-продажу №23/03-05 від 23.03.2005, на підставі якого позивач, в розрахунок за поставлений йому товар, видав ТОВ «СК-Тавр» прості векселі на суму 1 171 329,96 грн., дата складення векселів - 28.12.2005, 19.08.2005, 30.09.2005, дата погашення - за пред'явленням.

Крім того, суди встановили, що в подальшому держателем вищевказаних простих векселів став ТОВ «СпецВторМет», який, на виконання договору про відступлення права вимоги від 02.07.2008, передав ці векселі позивачу згідно акту приймання-передачі векселів від 07.07.2008.

Згідно ст.34 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, запровадженого Женевською конвенцією 1930 року, переказний вексель строком за пред'явленням підлягає оплаті при його пред'явленні. Він повинен бути пред'явлений для платежу протягом одного року від дати його складання.

За змістом ст.70 Уніфікованого закону позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що прості векселі, які були видані позивачем ТОВ «СК-Тавр» 19.08.2005 - зі строком позовної давності до 19.08.2009, 30.09.2005 - зі строком позовної давності до 30.09.2009, 28.12.2005 - зі строком позовної давності до 28.12.2009, а тому, станом на дату повернення векселів позивачу (07.07.2008), термін позовної давності щодо стягнення заборгованості за векселями не сплинув.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає обґрунтованим висновок судів про те, що ТОВ «СК-Тавр» станом на 07.07.2008 не було держателем вищезазначених векселів і не мало права на пред'явлення позивачу грошових вимог за ними, в той час як позивачем правомірно не обліковано кредиторську заборгованість перед ТОВ «СК-Тавр» у 3-4 кварталах 2009 року та правомірно не включено до складу валових доходів за вказаний період, оскільки така заборгованість не відповідає поняттю безповоротної фінансової допомоги в розумінні пп.1.22.1 п.1.22 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Щодо спірних правовідносин, які виникли з приводу висновків відповідача про те, що кредиторська заборгованість позивача, яка є непогашеною ТОВ «Хендлерсталь» із закінченням строків позовної давності, має бути виключена зі складу валових витрат платника податку згідно п.1.25, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», колегія суддів касаційної інстанції виходить з наступного.

Суди попередніх інстанцій встановили, що сума кредиторської заборгованості перед ТОВ «Хендлерсталь» у розмірі 813 192 грн. утворилась внаслідок придбання позивачем у названого контрагента товару на вказану суму, яка була включена до складу валових витрат позивача, проте, не була оплачена. Постановою Господарського суду Запорізької області у справі №25/13/08 від 17.01.2008 ТОВ «Хендлерсталь» визнано банкрутом, державна реєстрація підприємства скасована з 17.07.2009. Також судами зазначено, що позивач не заперечує щодо доводів відповідача про закінчення строку позовної давності по стягненню з ТОВ «Хендлерсталь» кредиторської заборгованості.

Згідно п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом пп.5.2.1 п.5.2 названого Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

За встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи про те, що сума кредиторської заборгованості була включена позивачем до складу валових витрат, а господарська операція безпосередньо пов'язана з господарською діяльністю останнього, колегія суддів касаційної інстанції вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій щодо відсутності порушень позивачем вимог п.1.25, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки положення названого Закону в період виникнення спірних правовідносин не встановлювали обов'язок платника податків зменшувати загальну суму валових витрат в податковому періоді, в якому сплинув строк позовної давності, на суму кредиторської заборгованості.

Щодо спірних правовідносин, які виникли з приводу правомірності декларування позивачем спірних даних податкового обліку по правовідносинам з ПП «Нова-Тор», колегія суддів касаційної інстанції виходить з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (як відправником) та ПП «Нова-Тор» (як перевізником) укладено договори перевезення вантажу та надання послуг із завантаження та розвантаження вантажу №08/10-09 від 08.10.2009, №01/12-09 від 01.12.2009.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Дослідивши подані позивачем докази на підтвердження правомірності формування сум податкового кредиту та валових витрат за результатами здійснення господарських операцій з ПП «Нова-Тор», суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що ними підтверджено обставини фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, а первинні документи містять всі обов'язкові реквізити, зокрема, розкривають зміст господарських операцій, їх вартість, та посади осіб, відповідальних за здійснення господарських операцій.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що поданими позивачем доказами підтверджено фактичні обставини щодо використання придбаного товару в своїй господарській діяльності.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає вірним висновок судів попередніх інстанцій, які, встановивши обставини фактичного здійснення господарських операцій, зв'язок отриманих послуг із господарською діяльністю позивача та наявність належним чином оформлених первинних документів, не знайшли підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками здійснених господарських операцій з ПП «Нова-Тор».

Враховуючи все вищезазначене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність підстав для задоволення позову та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області залишити без задоволення.

2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16.03.2011 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді А.М. Лосєв

М.О. Федоров