Ухвала суду № 52930939, 19.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2015 року м. Київ К/800/14382/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2013 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2014 року

у справі №805/15403/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «М'ясний Ал'янс»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Донецьку Міжрегіонального головного управління Міндоходів,

Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень та стягнення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «М'ясний Ал'янс» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - відповідач 1) та Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області (далі - відповідач 2) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень та стягнення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

Донецький окружний адміністративний суд постановою від 26 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2014 року, позовні вимоги задовольнив частково, визнав недійсними та скасував податкові повідомлення-рішення:

від 04 липня 2013 року № 0001371517/142/10/15-17-2-36511896,

від 04 липня 2013 року № 0001381517/143/10/15-17-2-36511896,

від 04 липня 2013 року № 0001391517/144/10/15-17-2-36511896 у частині зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за березень 2013 року у розмірі 2 485 477,00 грн.;

від 11 жовтня 2013 року № 0000484020/7697/10/40-20 у частині зменшення бюджетного відшкодування податку на додану вартість в сумі 5 355 480,00 грн. та застосування штрафної санкції у розмірі 2 991 154,25 грн., всього - 8 346 634,25 грн.

від 11 жовтня 2013 року № 0000464020/7698/10/40-20,

від 11 жовтня 2013 року № 0000474020/7699/10/40-20 у частині зменшення суми від'ємного значення суми податку на додану вартість за липень 2013 року у розмірі 8 811 979,00 грн.

Також стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача на р/р №26003619942347, відкритий у Обласному відділенні ПАТ Промінвестбанк в м. Донецьку, МФО 300012, суму бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за період березень - липень 2013 року у розмірі 22 916 526,00 грн. та судовий збір у розмірі 2 117,36 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, податковий орган звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідачі в судове засідання не з'явилися, будь-яких клопотань суду не надали.

Представник позивача письмових заперечень на касаційну скаргу податкового органу до суду касаційної інстанції не надіслав, в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

У відповідності до вимог статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі: відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю; неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи можливість вирішення даної справи на основі наявних у ній доказів, а також не прибуття в судове засідання сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового розгляду, за відсутності клопотань про розгляд справи за їх участю, колегія суддів вирішила провести розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 222 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Контролюючий орган у період з 07 червня 2013 року по 17 червня 2013 року провів документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування від'ємного значення та декларування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, про що склав акт від 19 червня 2013 року №445/17-15/2/36511896.

За висновками акту перевірки, позивачем порушено вимоги пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1, пункту 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, у результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту за березень 2013 року на 2 454 941,00 грн. та залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 22 - рядок 23). Також, підприємством порушено вимоги пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1, пункту 200.3, пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення підприємством суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість по декларації за лютий, березень 2013 року на суму 6 908 119,00 грн.

На підставі вказаних висновків акту перевірки податковий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 04 липня 2013 року №0001371517/142/10/15-17-2-36511896, яким зменшив суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за березень 2013 року на 6 908 119,00 грн. та застосував штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 727 029,75 грн., №0001381517/143/10/15-17-2-36511896, яким відмовив у наданні права на отримання бюджетного відшкодування у сумі, заявленій у податковій декларації за березень 2013 року у розмірі 1 026 842,00 грн. та №0001391517/144/10/15-17-2-36511896, яким зменшив розмірі від'ємного значення суми податку на додану вартість за березень 2013 року на 3 739 134,00 грн.

Крім того, контролюючим органом у період з 25 вересня 2013 року по 30 вересня 2013 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування від'ємного значення та декларування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за квітень - липень 2013 року, про що складено акт від 30 вересня 2013 року №191/40-20-36511896.

За висновками вказаного акту, позивачем в порушення вимог пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1, пункту 200.3, пункту 200.4 статті 200, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2 наказу Міністерства фінансів України від 01 листопада 2011 року №1379 «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» (далі - Порядок №1379), у результаті чого позивачем завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту за квітень, травень, червень, липень 2013 року на 15 704 264,00 грн. та занижено позитивне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за квітень 2013 року на 218 219,00 грн. Також, в порушення вимог пункту 198.56 статті 198, пункту 200.1, пункту 200.3, пункту 200.4 статті 200, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, завищено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за квітень, травень, червень, липень 2013 року на 6 609 147,00 грн. Крім того, податковий орган вважає, що позивач не має права на отримання бюджетного відшкодування, у сумі, заявленій у податковій декларації з податку на додану вартість за березень 2013 року, внаслідок недотримання вимог пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим, підприємству відмовлено у наданні бюджетного відшкодування податку на додану вартість за квітень, травень, червень, липень 2013 року у розмірі 11 674 770,00 грн.

За результатами проведеної перевірки, податковий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 11 жовтня 2013 року №0000474020/7699/10/40-20, яким зменшив розмір від'ємного значення податку на додану вартість за липень 2013 року на 10 082 320,00 грн., №0000484020/7697/10/40-20, яким зменшив суму бюджетного відшкодування за квітень, травень, червень, липень 2013 року на 6 809 137,00 грн. та застосував штрафні (фінансові) санкції у розмірі 3 304 568,50 грн. та №0000464020/7698/10/40-20, яким відмовив у наданні бюджетного відшкодування податку на додану вартість по податковим деклараціям за квітень, травень, червень, липень 2013 року на 11 674 770,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За висновками актів перевірок, порушення позивачем вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України допущене у зв'язку з включенням до складу податкового кредиту лютого 2013 року суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг у сумі 8 012 787,00 грн. за податковими накладними, оформленими з порушенням їх заповнення, а саме: податкові накладні містять невірне місцезнаходження (податкову адресу) покупця; включенням до складу податкового кредиту березня 2013 року, сум податку сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг у сумі 1 184 600,00 грн., у тому числі: за податковими накладними по контрагенту ТОВ «Фенікс» у сумі 1 074 132,00 грн. у зв'язку з порушенням пункту 16 Наказу Міністерства фінансів України від 01 листопада 2011 року №1379 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку заповнення податкової накладної» (підписанням податкових накладних особою, яка не зареєстрована у єдиному реєстрі як уповноважена особа підприємства); по контрагенту ТОВ «ТАВР ПЛЮС» у сумі 110 469,00 грн. за податковою накладною від 04 березня 2013 року №880, що складена з порушенням її заповнення (невірне визначення місцезнаходження (податкова адреса) покупця.

Крім того, порушення вказаних вимог Податкового кодексу України відбулися у зв'язку з тим, що позивач до складу податкового кредиту квітня 2013 року - липня 2013 року (декларації за квітень 2013 року у сумі 4 161 555,45 грн., за травень 2013 року у сумі 621 609,87 грн., за червень 2013 року у сумі 759 997,13 грн., за липень 2013 року у сумі 799 191,43грн.) включив суми податку на додану вартість по податковим накладним, що оформленні з порушенням вимог пункту 2 Наказу Міністерства фінансів України від 01 листопада 2011 року №1379 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку заповнення податкової накладної», а саме: окремі розділи податкових накладних (по контрагентам ТОВ «ТАВР-ПЛЮС» та ТОВ «Салком Плюс») заповнені російською мовою.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з правомірності формування позивачем податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, що відповідають вимогам податкового законодавства у частині їх заповнення та дати формування податкового кредиту, за виключенням формування податкового кредиту березня 2013 року, до складу якого включено суми податку, сплаченого (нарахованого) у ціні придбаних товарів/послуг за податковими накладними, отриманими від ТОВ «Фенікс» на суму 1 074 132,00 грн., оскільки вказані накладні підписані особою, яка не зареєстрована у єдиному реєстрі як уповноважена особа підприємства та податкового кредиту лютого 2013 року на 179 525,00 грн. по податковій накладній, яка не зареєстрована у Єдиному реєстрі податкових накладних (по контрагенту ТОВ «Салком Плюс», податкова накладна №10 від 18.01.2013р.), а також формування податкового кредиту липня 2013 року у розмірі 1 270 341,00 грн., з огляду на те, що до його складу повторно включено суми податку на додану вартість за податковими накладними, виписаними ТОВ «ТАВР - ПЛЮС»: від 20 лютого 2013 року №619, №620, №621, №622, №623, №624, №625, №625, №626, від 28 лютого 2013року №814/4, №815/4, які за вказаними податковими накладними вже були враховані у складі податкового кредиту березня 2013 року.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками попередніх судових інстанцій про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень у зазначених сумах, оскільки позивачем доведено правомірність формування податкового кредиту окремих податкових періодів.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 03 січня 2013 року між ТОВ «ТАВР-ПЛЮС» (Постачальник) та позивачем (Покупець) було укладено договір № 03-01/13, за умовами якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця на умовах та в строки, визначені договором, сировину, м'ясну продукцію, допоміжні та пакувальні матеріали, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар на умовах даного договору.

Згідно з підпунктом 1.2 пункту 1 Договору найменування, кількість, ціна товару зазначаються в специфікаціях або накладних, які є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до підпункту 2.2 пункту 2 Договору постачання товару здійснюється за згодою сторін на кожну партію окремо транспортом покупця та постачальника, умови постачання узгоджуються при оформленні заявки: термін DDP - склад покупця або постачальника у відповідності до Міжнародних правил тлумачення термінів ІНКОТЕРМС (редакція 2010 року).

Підпунктами 3.1, 3.4 пункту 3 Договору визначено, що ціна на товар зазначається в специфікаціях або накладних на конкретну партію товару. В ціну товару включена вартість тари, пакування, маркування та навантаження товару на транспортний засіб.

На виконання умов зазначеного договору 03 січня 2013 року між ТОВ «Тавр-Плюс» (Орендар) та позивачем (Суборендар) було укладено договір суборенди № 01/01-13, за умовами якого орендар в порядку та на умовах, викладених в договорі, зобов'язався передати в строкове платне користування холодильну камеру № 3, загальною площею 120 кв. м., об'ємом 48 куб. м., холодильну камеру № 5, загальною площею 40 кв. м., об'ємом 100 куб. м., холодильну камеру № 4, площею 80 кв. м., об'ємом 285 куб. м., які знаходяться за адресою: м. Артемівськ, вулиця Алебастрова 1.

Згідно з підпунктом 1.2 пункту 1 вказаного Договору майно, яке передається в суборенду, знаходиться в користуванні орендаря відповідно до договору оренди від 17 травня 2011 року № 01/05, укладеного між орендарем та ТОВ «В плюс К - Україна» (Орендодавець), яким надано право Орендарю передавати майно в суборенду без оформлення письмової згоди.

Також, 03 січня 2013 року між ТОВ «Єліс ВТБ» (Наймодавець) та позивачем (Наймач) було укладено договір найму морозильних камер № 01/01-13., за умовами якого наймодавець зобов'язався передати в найм наймачу морозильну камеру КМ-3 площею 6544,8 куб. м., яка знаходиться за адресою: 86141 м. Макіївка, вулиця Скнарьова, 50, а наймач зобов'язався прийняти її та сплатити за нею суму зазначену в договорі.

Факт поставки товару підтверджується виписаними постачальником видатковими накладними, що містяться у матеріалах справи.

Крім того, ТОВ «ТАВР - ПЛЮС» на адресу позивача були виписані податкові накладні.

За придбаний товар позивач перерахував на користь ТОВ «ТАВР-ПЛЮС» у лютому 2013 року грошові кошти, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями на суму 55 024 368,50 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що частково отримані підприємством товарно-матеріальні цінності транспортними засобами не перевозилися, оскільки відповідно до договору від 03 січня 2013 року № 01/01-13, укладеному між ТОВ «ТАВР-ПЛЮС» та позивачем, зберігалися в холодильних камерах до подальшої їх реалізації.

Частина отриманих від ТОВ «ТАВР-ПЛЮС» товарно-матеріальних цінностей була перевезена транспортними засобами для зберігання та подальшої реалізації з міста Артемівська до міста Макіївки.

Перевезення здійснювалось транспортними засобами ТОВ «Салком плюс» згідно договору суборенди транспортних засобів від 01 лютого 2013 року № 67/13, укладеному між ТОВ «САЛКОМ ПЛЮС» та позивачем, що підтверджується товарно-транспортними накладними.

Придбані товарно-матеріальні цінності були отримані представником підприємства - комірником Шевченко В.І. Дана особа мала право на отримання товарно-матеріальних цінностей згідно генеральної довіреності, яка є додатком до договору від 03 січня 2013 року № 03-01/13.

Крім того, між позивачем (покупець) та ТОВ «Фенікс» (постачальник) було укладено договір від 04 січня 2011 року №62/11, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити, а покупець прийняти та оплатити згідно умов даного договору сировину, допоміжні матеріали, м'ясну продукцію. Відповідно до додаткової угоди від 04 січня 2012 року №1 до договору сторони дійшли згоди, що строк дії договору подовжується до 31 грудня 2012 року. Відповідно до додаткової угоди від 03 січня 2013 року №3 до договору сторони дійшли згоди, що строк дії договору подовжується до 31 грудня 2013 року.

Факт поставки товару підтверджується виписаними постачальником видатковими накладними. Постачальником на адресу позивача були виписані податкові накладні.

За придбаний товар позивач перерахував на користь ТОВ «Фенікс» за період з лютого 2013 року по травень 2013 року грошові кошти, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями.

На підставі отриманих у лютому 2013 року податкових накладних, виписаних ТОВ «ТАВР-ПЛЮС» та ТОВ «ФЕНІКС», позивачем було сформовано податковий кредит у розмірі 17 215 831,00 грн. Податкові зобов'язання склали - 7 917 915,00 грн. З огляду на що, у позивача виникло від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду у розмірі - 9 297 916,00 грн.

Зазначені показники були включені підприємством до податкової декларації з податку на додану вартість за лютий 2013 року, яка була сформована в електронному вигляді та передана до податкового органу засобами телекомунікаційного зв'язку, що підтверджується квитанцією від 20 березня 2013 року.

18 квітня 2013 року позивачем було сформовано в електронному вигляді декларацію з податку на додану вартість за березень 2013 року з визначенням суми бюджетного відшкодування (рядок 23.1) у розмірі 7 886 276,00 грн. та надано відповідну заяву про повернення суми бюджетного відшкодування.

08 квітня 2013 року підприємством було сформовано в електронному вигляді уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за лютий 2013 року, в якому уточнено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду у розмірі - 9 297 916,00 грн., (рядок 20.1) зарахування від'ємного значення різниці поточного звітного періоду у зменшення суми податкового кредиту наступного звітного періоду у розмірі 78 762,00 грн., (рядок 20.2) зарахування від'ємного значення різниці поточного звітного (податкового) періоду до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у розмірі 9 219 154,00 грн.

Крім того, у квітні - липні 2013 року підприємство мало господарські взаємовідносини з ТОВ «ТАВР-ПЛЮС» та ТОВ «Салком плюс».

Як вбачається з матеріалів справи, 09 січня 2013 року між позивачем (Покупець) та ТОВ «Салком плюс» (Постачальник) було укладено договір №0901/1 на загальну суму 2 409 804,06 грн., за умовами якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця на умовах і в строки, передбачені договором сировину, м'ясну продукцію, допоміжні матеріали, а покупець зобов'язався належним чином прийняти та оплатити товар.

За результатом виконання вказаних господарських операцій підприємством були отримані податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит.

Підприємством було сформовано в електронному вигляді декларацію з податку на додану вартість за квітень 2013 року з визначенням суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника податку у банку (рядок 23.1) у загальному розмірі 5 561 129,00 грн., та надано відповідну заяву про повернення суми бюджетного відшкодування. Дана декларація була подана до податкового органу засобами телекомунікаційного зв'язку, що підтверджується квитанцією від 25 червня 2013 року.

23 липня 2013 року, 30 серпня 2013 року, 02 вересня 2013 року підприємство подало до податкового органу уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за квітень 2013 року.

02 вересня 2013 року підприємство надало до податкового органу уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за квітень 2013 року з визначенням суми що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку (рядок 23.1) у загальному розмірі - 5 561 129,00 грн.

04 липня 2013 року підприємство подало до податкового органу податкову декларацію з податку на додану вартість за травень 2013 року, у якій визначило суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника податку у банку (рядок 23.1) у загальному розмірі 10 722 217,00 грн. та подало відповідну заяву.

30 серпня 2013 року, 02 вересня 2013 року та 04 вересня 2013 року підприємство подало до податкового органу уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за травень 2013 року.

04 вересня 2013 року підприємство подало до податкового органу уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за травень 2013 року з визначенням суми що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку (рядок 23.1) у загальному розмірі - 8 722 217,00 грн. у зменшення податкових зобов'язань з податку н додану вартість наступних звітних (податкових) періодів - 2 000 000,00 грн.

19 липня 2013 року підприємством було надано до податкового органу податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2013 року з визначенням суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника податку у банку (рядок 23.1) в загальному розмірі 1 218 991,00 грн. та подало відповідну заяву.

06 серпня 2013 року, 30 серпня 2013 року та 02 вересня 2013 року підприємство подало до податкового органу уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за червень 2013 року.

02 вересня 2013 року підприємство подало до податкового органу уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за червень 2013 року з визначенням суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку (рядок 23.1) у загальному розмірі - 1 218 991,00 грн.

19 серпня 2013 року підприємство подало до податкового органу податкову декларацію з податку на додану вартість за липень 2013 року з визначенням суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника податку у банку (рядок 23.1) в загальному розмірі 781 570,00 грн. та надало відповідну заяву.

23 серпня 2013 року підприємство надало до податкового органу уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за липень 2013 року.

02 вересня 2013 року підприємство надало до податкового органу уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за липень 2013 року з визначенням суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку (рядок 23.1) в загальному розмірі - 781 570,00 грн.

Так, відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, згідно пункту 198.6 статті 198 підставою для виключення сум податку на додану вартість зі складу податкового кредиту є відсутність податкових накладних або їх складання в порушення вимог статті 201 Податкового кодексу України.

Єдиним пунктом статті 201 Податкового кодексу України, який місить вимоги щодо оформлення та наявності обов'язкових реквізитів у податковій накладній, що є визначальними для можливості її включення до складу податкового кредиту є пункт 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Норма статті 198 вказаного Кодексу, при визначенні критеріїв для можливості включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за податковими накладними - посилання на норми Порядку №1379 не містить.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що визначальний та вичерпний перелік ознак та реквізитів, що мають значення для кваліфікації (оцінки) податкової накладної як документа який може (не може) бути включений у податкову звітність визначений виключно пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

При цьому, будь-яких порушень у частині складання спірних податкових накладних вимогам, що містяться саме у пункті 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, актами перевірки від 19 червня 2013 року №445/17-15-2-36511896 та від 30 вересня 2013 року №191/40-20-36511896 не визначено.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій досліджено та перевірено реальність здійснення господарських операцій по спірним податковим накладним, та долучено до матеріалів справи копії первинних документів, що підтверджують фактичність їх здійснення.

Також, судовою економічною експертизою від 11 грудня 2013 року №179/24, встановлено, що висновки акту перевірки від 19 червня 2013 року №445/17-15-2-36511896 про порушення позивачем вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України у частині завищення суми податкового кредиту лютого 2013 року на 8 012 787,00 грн. та податкового кредиту березня на 110 468,61 грн. (по податковій накладній від ТОВ «Тавр Плюс» від 04 березня 2013 року №880) документально не обґрунтовані.

Крім того, експертом зазначено, що висновки акта перевірки від 30 вересня 2013 року №191/40-20-36511896 у частині порушення позивачем вимог зазначених статей Податкового кодексу України, що спричинили завищення податкового кредиту підприємства за квітень 2013 року на 4 161 555,45 грн., за травень 2013 року на 621 609,87 грн., за червень 2013 року на 759 997,13 грн., за липень 2013 року на 799 191,43 грн. документально не обґрунтовані.

З огляду на викладене, обґрунтованими є висновки попередніх судових інстанцій про правомірність формування позивачем податкового кредиту відповідних податкових періодах у зазначених сумах.

Колегія суддів також погоджується з висновками попередніх судових інстанцій стосовно необґрунтованості висновків актів перевірок про порушення позивачем вимог пункту 198.2 статті 198 та абзацу одинадцятого пункту 201.10 статті 201 розділу V Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту підприємства за березень 2013 року на 1 270 341,00 грн. та за липень 2013 року на 9 283 128,09 грн. з огляду на наступне.

Так, згідно актів перевірки, дані порушення встановлені на підставі того, що до складу податкового кредиту за березень 2013 року у сумі 1 270 341,00 грн. та липень 2013 року у сумі 9 283 128,09 грн. позивачем включено суми податку на додану вартість за податковими накладними, складеними у лютому 2013 року, та виписаними з порушенням вимог податкового законодавства або незареєстрованими у Єдиному реєстрі податкових накладних. Зазначені податкові накладні включені у податкову звітність у березні 2013 року та липні 2013 року, шляхом подання Додатку №8 до Декларації «Заява про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в єдиному реєстрі податкових накладних)».

Разом з тим, згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Отже, пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначає період виникнення права на формування суми податкового кредиту, але даний пункт не обмежує платника податків в частині періоду реалізації вказаного права (одним або декількома податковими періодами).

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку на додану вартість, не підтверджені податковими накладними або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Згідно пункту 201.10 вказаної статті, у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

З аналізу вказаних положень випливає, що право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, у яких фактично відбулись операції; суми податку на додану вартість, вказані у таких податкових періодах можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані у межах 365 днів.

Отже, судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначено, що чинним законодавством не встановлено зв'язок між датою складення податкової накладної та датою її отримання, натомість чітко передбачено, що право на податковий кредит виникає з дати отримання податкової накладної, оскільки саме за даним документом платник податків має право на формування свого податкового кредиту.

При цьому, висновок податкового органу про те, що з метою відображення податкового кредиту заява із скаргою повинна бути подана лише в тому періоді, у якому виписано податкову накладну, не заслуговує на увагу, оскільки, відповідно до норм податкового законодавства, відповідна заява із скаргою на постачальника подається з податковою декларацією у тому звітному періоді, у якому платник включив суму податку до складу податкового кредиту.

З матеріалів справи вбачається, що актами перевірок позивача порушень в частині документального підтвердження факту отримання придбаного товару у зазначених контрагентів не встановлено.

Враховуючи те, що позивачем належними первинними документами підтверджено правомірність формування податкового кредиту березня 2013 року та липня 2013 року у зазначених сумах, висновки податкового органу про порушення вимог пункту 198.2 статті 198 та абзацу одинадцятого пункту 201.10 статті 201 розділу V Податкового кодексу України є безпідставними.

Аналогічні висновки зазначені у висновку судової економічної експертизи від 11 грудня 2013 року №179/24.

Безпідставними є і доводи податкового органу про порушення позивачем вимог підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14, пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми податку на додану вартість, яка підлягає бюджетному відшкодуванню.

Відповідно до підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, бюджетне відшкодування - це відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

За приписами підпунктів 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно пунктом 200.4 вказаної статті, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

З матеріалів справи вбачається, що податковий кредит за спірні періоди сформований позивачем на підставі податкових накладних, порядок заповнення яких відповідав порядку встановленому чинним законодавством.

З наданих первинних документів вбачається, що суми, заявлені позивачем до бюджетного відшкодування, не перевищують суми фактично сплачених сум податку на додану вартість у попередніх податкових періодах.

Відтак, обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у контрагентів товару/послуг, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту та відповідно права на бюджетне відшкодування такого податку, відповідачем не спростовано.

Аналогічних висновків дійшов експерт, зазначивши, що у результаті проведеного дослідження вбачається, що первинними документами підприємства підтверджується факт сплати сум податку на додану вартість частини від'ємного значення, сформованого по господарським операціям за період з лютого по червень 2013 року.

Пунктом 200.7 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Згідно з пунктом 200.10 вказаної статті, протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, податковий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.

За наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки (пункт 200.11 статті 200 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 200.12 статті 200 Податкового кодексу України орган державної податкової служби зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу Державного казначейства України висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

На підставі отриманого висновку відповідного органу державної податкової служби орган Державного казначейства України видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку органу державної податкової служби (пункту 200.13 статті 200 Податкового кодексу України).

Документами бухгалтерського та податкового обліку підтверджується розмір податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню на розрахунковий рахунок позивача у розмірі 22 916 526,00 грн.

Вказане також підтверджено висновком судової економічної експертизи від 11 грудня 2013 року №179/24.

Згідно з пунктом 200.23 статті 200 Податкового кодексу України суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість.

Також, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи попередніх судових інстанцій щодо безпідставного застосування податковим органом до підприємства штрафу у розмірі 50 відсотків завищеної суми бюджетного відшкодування, з огляду на те, що повторного завищення суми бюджетного відшкодування позивачем здійснене не було, а відтак застосуванню підлягає штраф у розмірі 25 відсотків, визначений пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками попередніх судових інстанцій про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, скасування спірних податкових повідомлень-рішень у зазначених сумах та стягнення заявленої до відшкодування суми податку на додану вартість у розмірі у розмірі 22 916 526,00 грн.

Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2014 року у справі №805/15403/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.