Ухвала суду № 52930826, 05.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2015 року м. Київ К/800/22669/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.08.2011 р.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2013 р.

у справі № 2а-4161/11/1470

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕВЕРІ»

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕВЕРІ» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.08.2011 р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2013 р., позовні вимоги задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 20.05.2011 р. № 0000172302, № 0000212302, № 0000182302, № 0000202302, а також стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 13,60 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідач, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Посадовими особами відповідача проведено документальну невиїзну перевірку позивача, за результатами якої було складено акт від 16.05.2011 р. №1668/07-024/34437753

На підставі висновків акту перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 20.05.2011 р.: №0000172302, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування за вересень 2010 року у розмірі 667 693,00 грн.; №0000212302, яким зменшено бюджетне відшкодування за грудень 2010 року у розмірі 171 954,00 грн.; №0000182302, яким зменшено бюджетне відшкодування за жовтень 2010 року у розмірі 216 667,00 грн.; №0000202302, яким зменшено бюджетне відшкодування за листопад 2010 року у розмірі 175 394,00 грн.

Підставою для зменшення зазначених сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість слугував висновок відповідача, викладений в акті перевірки, про порушення позивачем вимог п.1.8 ст.1, пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач вказав на те, що виявлені під час перевірки позивача порушення підтверджуються, зокрема, наступними обставинами: недекларування контрагентом ПАТ «Запорізький завод металевих конструкцій» податку на додану вартість за результатом вчинення господарських взаємовідносин з позивачем; неможливість здійснення перевірки ТОВ «АЛТ Україна лтд» за квітень 2010 року у зв'язку з тим, що згідно з актом обстеження місцезнаходження дане товариство за юридичною адресою не знаходиться; за результатами автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів ТОВ «АЛТ Україна ЛТД» у квітні 2010 року встановлено розбіжності з позивачем на 11 545,03 грн.; неможливість підтвердження заявленої суми бюджетного відшкодування за жовтень 2010 року у розмірі 587 039,00 грн., що пов'язано з тим, що не отримані відповіді про результати позапланових перевірок з питання правових відносин по ланцюгу постачальників; наявність матеріалів перевірки ТОВ «ФК Євростокс», які свідчать, що підприємство працює з «вірогідними податковими ямами», операції з поставки товарів на адресу ТОВ «ФК Євростокс» мають ознаки безтоварних.

Крім того, за твердженням відповідача, взаємовідносини позивача з постачальниками по ланцюгу придбання соняшникової олії є такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами, відповідно до ст.234 Цивільного кодексу України.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що наявність у ланцюгу постачальників платника податку, що заявив бюджетне відшкодування, підприємств щодо яких існують сумніви у дотриманні ними податкового законодавства, не є підставою для позбавлення такого платника бюджетного відшкодування.

Нормами п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 вказаного Закону, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до 7.7.2 цього ж пункту, у разі якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.8 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що у разі, коли за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку або податковий орган розпочинає процедуру адміністративного оскарження, податковий орган не пізніше наступного робочого дня за днем отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення справи зобов'язаний повідомити про це орган державного казначейства. Орган державного казначейства призупиняє процедуру відшкодування в частині оскаржуваної суми до прийняття остаточного рішення з адміністративного або судового оскарження.

Після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження податковий орган протягом п'яти робочих днів, наступних за днем отримання відповідного рішення, зобов'язаний надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем здійснена фактична сплата контрагентам податку на додану вартість в ціні придбаного у них товару (робіт, послуг), що не заперечувалося податковим органом.

Наявними у матеріалах справи доказами підтверджено, як достовірність заявлених позивачем до бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість, так і дотримання ним процедури їх декларування та заявлення до відшкодування.

Крім того, судова колегія погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що податкове законодавство, чинне на час виникнення спірних правовідносин, не ставило у залежність право позивача на бюджетне відшкодування податку на додану вартість від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Вимога п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати саме ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Обставини, які слугували фактичною підставою для невідшкодування позивачу заявленої суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вересень-грудень 2010 року, знаходяться поза межами вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.08.2011 р., та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2013 р., у справі № 2а-4161/11/1470 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.