Ухвала суду № 52930821, 05.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" жовтня 2015 р. м. Київ К/800/52865/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого -Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14.08.2013 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.10.2013 року

у справі № 805/8974/13-а

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Костянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом до Костянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 14.08.2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.10.2013 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку із неприбуттям в судове засідання належним чином повідомлених осіб, які беруть участь у справі, ця справа розглядалася у порядку письмового провадження згідно із статтею 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_4 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 13.02.2013 року відповідачем складено акт від 27.02.2013 року № 217/17-2-НОМЕР_1, яким встановлено порушення: - пп. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 Податкового кодексу України, в результаті чого позивач самостійно не перейшов на сплату інших податків і зборів, в зв'язку з чим відповідно до пп. 4 п. 299.15 ст. 299 Податкового кодексу України на підставі акта перевірки підлягає анулюванню свідоцтво платника єдиного податку; - пп. 8 пп. 291.5.1 п. 291.5 ст. 291, пп. 4 п. 293.4 ст. 293 Податкового кодексу України, в результаті чого занижена сума податкових зобов'язань з єдиного податку за 2012 рік - січень 2013 року на суму 24 435, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.03.2013 року № 0003611702-1624, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем єдиний податок з фізичних осіб в сумі 24 435, 00 грн. за основним платежем та 483, 75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу про відсутність у позивача в перевіряємому періоді права застосовувати спрощену систему оподаткування, оскільки ним фактично здійснюється діяльність зв'язку.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій, враховуючи таке.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про зв'язок» електричний зв'язок - передача, випромінювання або прийом знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних або інших електромагнітних системах.

Відповідно до пп. 8 пп. 291.5.1 п. 291.5 ст. 291 Податкового кодексу України (у редакції, чинній в період з 01.01.2012 року по 30.06.2012 року) не можуть бути платниками єдиного податку суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), які здійснюють діяльність з надання послуг пошти та зв'язку.

З 01.07.2012 року відповідна норма була викладена у такій редакції: не можуть бути платниками єдиного податку суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), які здійснюють діяльність з надання послуг пошти (крім кур'єрської діяльності) та зв'язку (крім діяльності, що не підлягає ліцензуванню).

Відповідно до пп. 4 п. 293.4 ст. 293 Податкового кодексу України ставка єдиного податку встановлюється для платників єдиного податку першої, другої і третьої груп у розмірі 15 відсотків: до доходу, отриманого від здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування.

Згідно із до пп. 4 п. 299.15 ст. 299 Податкового кодексу України свідоцтво платника податку анулюється органом державної податкової служби у випадках та у строки: здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - в останній день податкового (звітного) періоду, в якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми.

Відповідно до пп. 5 пп. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 Податкового кодексу України платники єдиного податку зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у таких випадках та в строки: у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми.

Таким чином, аналізуючи зазначені вище норми, можна зробити висновок про те, що у період з 01.01.2012 року по 30.06.2012 року суб'єкти господарювання, які здійснюють діяльність, зокрема, з надання послуг зв'язку, не можуть бути платниками єдиного податку, а починаючи з 01.07.2012 року ця заборона поширюється лише на відповідні послуги, які потребують ліцензування.

Крім того, законодавцем встановлено, що у разі здійснення суб'єктом господарювання видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, ставка єдиного податку встановлюється у розмірі 15 відсотків до доходу, отриманого від здійснення таких видів діяльності, а свідоцтво платника податку анулюється, зокрема, в останній день податкового (звітного) періоду, в якому здійснювалися такі види діяльності.

При цьому платник податків з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності, зобов'язаний перейти на сплату інших податків і зборів, визначених Податковим кодексом України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 01.01.2012 року по 13.02.2013 року ФОП ОСОБА_4 знаходився на спрощеній системі оподаткування як платник єдиного податку другої групи на підставі заяв про застосування спрощеної системи оподаткування, зокрема, на 2012 рік - обраний вид діяльності - «Діяльність у сфері радіомовлення та телебачення», 2013 рік - «Діяльність у сфері телевізійного мовлення».

У вказаному періоді позивач мав отримані ним у 2008 році ліцензію на надання послуг з технічного обслуговування і експлуатації телемереж (телекомунікаційних мереж) на території м. Костянтинівки, Донецької області та ліцензію провайдера програмної послуги.

За умовами наявних у матеріалах справи договорів з фізичними особами (замовниками) позивач мав, зокрема, виконувати роботи з підключення до сітки колективного прийому телебачення, надавати послуги з доставки якісного телевізійного сигналу (електрозв'язку) та якісного телевізійного сигналу.

Позивач звернувся до суду про скасування податкового повідомлення-рішення, оскільки вважає, що надаючи послуги провайдера телекомунікацій, які не потребують ліцензування, він правомірно перебував на спрощеній системі оподаткування.

Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскільки позивач надавав послуги, які відносяться до послуг електрозв'язку, у період з 01.01.2012 року по 30.06.2012 року він не мав права бути платником єдиного податку, оскільки у цей період заборона статусу платника єдиного податку обмежувалась лише самим фактом надання послуг зв'язку.

При цьому, слід зазначити, що з урахуванням приписів ст.ст. 298, 299 Податкового кодексу України, з 01.07.2012 року позивач втратив статус платника єдиного податку, отже, збільшення суми грошового зобов'язання за платежем єдиний податок з фізичних осіб за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року є правомірним за умови відсутності у позивача нового свідоцтва платника єдиного податку з 01.07.2012 року.

Однак відповідні обставини судами попередніх інстанцій не перевірені.

Статтею 1 Закону України «Про телекомунікації» визначено, що провайдер телекомунікацій - суб'єкт господарювання, який має право на здійснення діяльності у сфері телекомунікацій без права на технічне обслуговування та експлуатацію телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку.

Оператор телекомунікацій - суб'єкт господарювання, який має право на здійснення діяльності у сфері телекомунікацій із правом на технічне обслуговування та експлуатацію телекомунікаційних мереж.

Відповідно до ч. 7 ст. 27 Закону України «Про телекомунікації» ліцензуванню підлягають такі види діяльності у сфері телекомунікацій: 1) надання послуг фіксованого телефонного зв'язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку: місцевого; міжміського; міжнародного; 2) надання послуг фіксованого телефонного зв'язку з використанням безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з правом технічного обслуговування і надання в користування каналів електрозв'язку: місцевого; міжміського; міжнародного; 3) надання послуг рухомого (мобільного) телефонного зв'язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку; 4) надання послуг з технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж, мереж ефірного теле- і радіомовлення, проводового радіомовлення та телемереж.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині нарахування податкових зоюовязань за період з 01.01.2013 року по 13.02.2013 року, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем надаються послуги з технічного обслуговування і експлуатації телемереж, що потребує наявності ліцензії.

Однак ці висновки є безпідставними, враховуючи таке.

Для вирішення питання щодо правомірності перебування позивача платником єдиного податку, починаючи з 01.01.2013 року, судами попередніх інстанцій не з'ясовано вид фактичної діяльності позивача, оскільки сама по собі наявність ліцензії на надання послуг з технічного обслуговування і експлуатації телемереж (телекомунікаційних мереж) не свідчить про зайняття нею, а технічне обслуговування і експлуатації власних телемереж не є по суті наданням послуг, які потребують ліцензування, що підтверджується відповіддю Національної комісії, що здійснює регулювання у сфері зв'язку та інформації від 20.07.2013 року № 06-4974/09.

В свою чергу, статус позивача саме як оператора телекомунікацій не підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

При новому розгляді справи суду слід урахувати, що згідно з частиною першою статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Крім того, відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14.08.2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.10.2013 року у справі № 805/8974/13-а скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук