ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
05 жовтня 2015 року м. Київ К/800/30392/14
Вищий адміністративний суд України у складі суддів:
головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу
за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління ДФС у Львівській області
на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26.03.2014 року
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2014 року
у справі № 813/626/14
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ферозіт-Альфа»
до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління ДФС у Львівській області
про скасування податкових повідомлень-рішень,
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Ферозіт-Альфа» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 26.03.2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2014 року, позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області від 10.01.2014 року №0000022200, №0000032200.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 29.09.2015 року замінено Державну податкову інспекцію у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області правонаступником - Державною податковою інспекцією у Пустомитівському районі Головного управління ДФС у Львівській області.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами планової виїзної перевірки ТОВ «Ферозіт-Альфа» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.12.2012 року відповідачем складено акт від 20.12.2013 року №72/22-10/30543304, яким встановлено порушення: - п.п. 44.1, 44.3 ст. 44, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 256 831, 00 грн.; - п.п. 198.1, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість у розмірі 258 505, 00 грн.
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 10.01.2014 року: - № 0000022200, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 256 831, 00 грн.; - № 0000032200, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 258 505, 00 грн. за основним платежем та 6 488, 25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу щодо неправомірного формування позивачем даних податкового обліку, у зв'язку із непідтвердженням реального вчинення господарських операцій між позивачем та його контрагентами - ТОВ «НВО «Харківський завод свічок запалювання і електрообладнання», ТОВ НВП «Вітактум», ФОП ОСОБА_4
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо відсутності порушень позивачем вимог податкового законодавства та неправомірного прийняття податкових повідомлень-рішень.
Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.
Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт/послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.
При цьому, для формування витрат та податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємий період позивач мав господарські правовідносини з ТОВ «НВО «Харківський завод свічок запалювання і електрообладнання» на підставі договору поставки, з ТОВ НВП «Вітактум» на підставі договору комісії, з ФОП ОСОБА_4 на підставі договору транспортно-експедиційного обслуговування.
На підтвердження виконання договірних зобов'язань позивачем надано договори, специфікації, податкові накладні, видаткові накладні, акти прийому-передачі, звіт про виконання комісійного доручення, акти здачі-прийняття робіт, вантажно-митні декларації, товарно-транспортні наклдані.
Таким чином, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень. Так, судами встановлено, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку.
Посилання податкового органу на інформацію, що міститься в акті зустрічної звірки контрагента, як на підставу визнання правочину недійсним, є необґрунтованим та не може бути доказом на спростування факту реального виконання господарської операції, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.
За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.
З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено законні і обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.
Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління ДФС у Львівській області відхилити.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26.03.2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2014 року у справі № 813/626/14 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Ю.І.Цвіркун
Судді Л.В.Ланченко
Н.Г.Пилипчук
Судове рішення № 52930817, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України) було прийнято 05.10.2015. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 813/626/14. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: