Ухвала суду № 52930725, 05.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2015 року м. Київ К/800/20931/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 травня 2012 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2013 року

у справі № 2а/1570/5230/2011

за позовом Публічного акціонерного товариства «Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат»

до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Публічне акціонерне товариство «Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 28 травня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2013 року, позовні вимоги задовольнив, скасував податкове повідомлення - рішення від 04 липня 2011 року № 000066-2301-0.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Посадові особи контролюючого органу у період з 02 червня 2011 року по 08 червня 2011 року провели документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при взаєморозрахунках з ТОВ «Торговий дім «Альянс 3» у період з 01 лютого 2009 року по 13 березня 2011 року, про що склали акт від 16 червня 2011 року №1116/2301/00278818, яким встановили порушення позивачем вимог пункту 3.1 статті 3, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість у розмірі 426 667,00 грн.

За результатами проведеної перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 04 липня 2011 року №000066-2301-0, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 533 334,00 грн., з яких 426 667,00 грн. за основним платежем та 106 667,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість сплаченої у ціні товарів, придбаних у ТОВ «Торгівельний дім «Альянс 3» за нікчемним правочином.

Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються на відсутності у контрагента позивача основних фондів, транспортних засобах, інші матеріальних ресурсів, технічного персоналу; а також відсутності у позивача первинної документації - актів виконаних транспортних послуг, подорожніх листів, рахунків до сплати за виконані послуги; паспортів на обладнання, запасні частини; технічних умов, сертифікатів якості.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у зазначеного контрагента.

Як вбачається з матеріалів справи, 10 червня 2010 року між позивачем (покупець) та TOB «ТД «Альянс 3» (продавець) було укладено договір поставки товару №10/06/10, за умовами якого продавець зобов'язався поставити, а покупець прийняти та оплатити обладнання на загальну суму 2 590 000,00 грн., у тому числі ПДВ - 431 666,67 грн.

За умовами пунктів 3.2, 3.3 договору кількість, асортимент товару та ціна вказується в специфікаціях на кожну поставку. Згідно пунктів 4.2, 4.3 договору, обов'язок поставки товару покупцю покладено на продавця. Моментом передачі товару продавцем та прийому товару покупцем, вважається видаткова накладна, підписана з обох сторін.

Сторонами складено специфікацію №1 до договору від 10 червня 2010 року №10/06/10, згідно якої позивач придбав у покупця барабанний вакуум-фільтр БОП 40-3,0-1У у кількості чотирьох одиниць та барабан вакуум-фільтра у кількості однієї одиниці на загальну суму 2 590 000,00 грн., у тому числі ПДВ - 431 666,67 грн.

Передача товару від ТОВ «ТД «Альянс 3» до позивача підтверджується відповідною видатковою накладною від 23 червня 2010 року № 6220, оприбуткування товару в бухгалтерському обліку покупця підтверджується прибутковим ордером від 23 червня 2010 року №1661, відповідно до якого вбачається поставка товару, придбаного у ТОВ «ТД «Альянс 3», у власність позивача для подальшого використання в господарській діяльності останнього.

Про проведення в бухгалтерському обліку господарської операції свідчить також, наявна в матеріалах виписка з оборотно-сальдової відомості по рахунку: 20.7.0 за червень 2010 року, аналізу рахунку: 20.7.0 за червень 2010 року, журнал проводок за червень 2010 року, аналіз рахунку: 63.1 за півріччя 2010 року, аналіз рахунку: 20, аналіз рахунку: 37.2 за півріччя 2010 року, аналіз рахунку: 68.5.2 за півріччя 2010 року, аналіз рахунку: 63.1.8 за півріччя 2010 року, аналіз рахунку: 63.2 за півріччя 2010 року, аналіз рахунку: 31.17 за півріччя 2010 року.

На підтвердження того, що вказаний товар було отримано позивачем та він був в наявності у останнього, в матеріалах справи містяться протокол допиту технічного директора позивача від 31 січня 2011 року та протокол огляду від 31 січня 2011 року.

Також, факт здійснення вищевказаної господарської операції з постачання продукції підтверджено відповідною податковою накладною від 23 червня 2010 року №6220 на суму ПДВ - 431 666,67 грн., виданою «ТД «Альянс 3».

Суми податку на додану вартість по зазначеному договору включені позивачем до складу податкового кредиту відповідного періоду, відображені в реєстрі отриманих податкових накладних, що вбачається з акту перевірки та з наявної в матеріалах справи копії податкової декларації з додатками.

Так, приписами пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

Отже, наявність у платника податку (позивача) виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість, з встановленням судом реальності та товарності господарської операції, є достатніми підставами для визначення податкового кредиту.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Системний аналіз вказаного законодавства вказує на те, що правомірність формування платником податків податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг чи товарів з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг чи товарів. За відсутності ж останнього відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на додану вартість за рахунок податкового кредиту.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що позивач формував податковий кредит на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, отриманих від вказаного контрагента, та у зв'язку з оплатою цьому підприємству вартості придбаних товарів, що відповідає вищенаведеним вимогам законодавства.

Водночас, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірних сум податку по господарським операціям з ТОВ «ТД «Альянс 3».

При цьому, посилання податкового органу в акті перевірки на непідтвердження факту поставки придбаного позивачем товару, не заслуговують на увагу, оскільки товарно-транспортні накладні, які за висновками відповідача відсутні, не є єдиними документами, що можуть підтвердити перевезення товару.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано не взяті до уваги і посилання відповідача на відсутність у позивача на момент проведення перевірки паспортів якості та сертифікатів відповідності на товар, як на підставу неправомірності формування податкового кредиту, оскільки вказані документи не містять інформації про постачальників товару та не визначають моменту переходу власності, з огляду на що, в даному випадку, видаткова накладна на товар є достатнім первинним документом, що підтверджує передачу права власності від продавця до покупця та підтверджує товарність операції.

Доводи податкового органу про те, що неможливість встановлення місцезнаходження контрагента позивача, відсутність у нього трудових, матеріальних та інших ресурсів для ведення господарської діяльності свідчать про відсутність у позивача права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту не заслуговують на увагу з огляду на те, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 травня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2013 року у справі № 2а/1570/5230/2011 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.