Ухвала суду № 52918074, 27.10.2015, Апеляційний суд Сумської області

Справа №591/3796/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1Номер провадження 22-ц/788/1893/15 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - 57

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2015 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Хвостика С. Г.,

суддів - Собини О. І. , Околота Г. М.

за участю секретаря - Чуприни В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранфінресурс»

на заочне рішення Зарічного районного суду м. Суми від 17 липня 2015 року

в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранфінресурс» про визнання недійсним договору та відшкодування збитків, -

в с т а н о в и л а:

Заочним рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 17 липня 2015 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_3.

Визнано недійсним договір від 11 грудня 2014 року № 232879, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Гранфінресурс» та ОСОБА_3.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранфінресурс» на користь ОСОБА_3 кошти, сплачені ним за договором 11 грудня 2014 року № 232879, в сумі 2194 грн.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранфінресурс» на користь держави судовий збір в сумі 243 грн. 60 коп.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 13 серпня 2015 року залишено без задоволення заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранфінресурс» про перегляд заочного рішення Зарічного районного суду м. Суми від 17 липня 2015 року.

Вказане заочне рішення суду відповідач оскаржив в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі ТОВ «Гранфінресурс», посилаючись на неповне встановлення судом першої інстанції обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В доводах апеляційної скарги зазначається, що суд не звернув увагу на те, що відповідач здійснює діяльність зі створення та адміністрування (обслуговування) системи самофінансування учасників програми «Альянс-Україна» та виступає посередником між учасниками, допомагаючи організовувати касу взаємодопомоги, тобто зі свого боку лише контролює процес взаємовідносин учасників, тому не є фінансовою установою, а його діяльність не підпадає під ознаки фінансових послуг, враховуючи, що основним напрямком діяльності відповідача є комерційна діяльність. Вказані обставини підтверджуються також тим, що ТОВ «Гранфінресурс» не внесено до Державного реєстру фінансових установ, тому воно не потребує ліцензування. Крім того, як стверджує відповідач в апеляційній скарзі, він не залучає власні кошти для надання позик або кредитів, а є контролером коректного і справедливого розподілу грошових фондів для учасників програми, в яких накопичені їх власні кошти. Учасники програми «Альянс-Україна» беруть грошові суми у інших учасників, а не у адміністратора програми, причому на умовах безвідсоткового повернення, що не може визначатися як фінансовий кредит чи позика.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_3 про залишення рішення суду без змін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 11 грудня 2014 року між ТОВ «Гранфінресурс» та ОСОБА_3 укладено договір № 232879 за умовами програми «Альянс Україна» з додатками: №1 анкетні дані учасника системи та перелік платежів із зазначенням їх розміру, які позивач повинен здійснити, та №2 умови програми «Альянс Україна» (а.с.4, 5, 6-9).

Відповідно до умов договору ТОВ «Гранфінресурс» (адміністратор) зобовязалось від імені та за рахунок учасника (позивача) вчинити певні дії, спрямовані на отримання останнім грошової суми, зазначеної у додатку № 1 до даного договору, а саме: 25000 грн. на умовах діяльності програми «Альянс Україна», яка викладена у додатку №2 до договору.

Зокрема, адміністратор зобовязався сформувати реєстр учасників, забезпечити його адміністрування; організовувати та проводити захід по розподілу грошового фонду, надати учаснику відповідну суму, заявлену для отримання на умовах діяльності програми; надавати інші послуги і здійснювати інші правочини, погоджені сторонами, у порядку та в строки, передбачені цим договором та додатками до нього (ст.1.1 п.п.а, б, в) (а.с.4).

Згідно зі ст.ст.2.1.1, 2.1.2 цього договору учасник програми (позивач) зобовязався сплатити іншій стороні (відповідачу) одноразовий комісійний внесок у день підписання сторонами даного договору та адміністративний платіж, який сплачується не пізніше 15 календарних днів з моменту отримання дозволу, а також своєчасно, не пізніше 15 числа кожного місяця сплачувати загальні платежі, які включають чистий внесок, за рахунок якого адміністратор надає заявлені для придбання грошові суми, та адміністративні витрати, що є платою за послуги адміністратора з організації діяльності програми.

Відповідно до додатку №2 до договору, який є його невідємною частиною, програма «Альянс Україна» це програма, що базується на створенні реєстрів учасників, метою яких є придбання грошових сум у порядку та на умовах, передбачених договором та додатками до нього (а.с.6-9).

Згідно зі ст.4 умов програми «Альянс Україна» додатку № 2 до договору № 232879 передбачений порядок проведення заходу по розподілу грошового фонду. Із змісту цих умов вбачається, що після вчасної сплати чергового загального платежу учасник (позивач) набуває право брати участь у найближчому заході, коли фонд реєстру є достатнім.

Виконуючи умови договору, 11 грудня 2014 року позивач сплатив на рахунок відповідача одноразовий комісійний внесок в сумі 1250 грн., а також 12 січня 2015 сплатив ще 2 внески в сумі 694,45 грн. та 250 грн., а всього на загальну суму 2194,45 грн. що підтверджується відповідними квитанціями (а.с.10), однак, домовленої з відповідачем за договором від 11 грудня 2014 року суми він так і не отримав.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що діяльність відповідача з адміністрування грошових коштів учасників програми «Альянс-Україна», тобто, як надавача фінансової послуги, підлягає ліцензуванню. Встановивши відсутність ліцензії у відповідача на здійснення такої діяльності на момент укладення з позивачем спірного договору, суд визнав цей договір недійсним, застосувавши наслідки недійсності такого правочину відповідно до статті 216 ЦК України, тобто, стягнув з відповідача на користь позивача заплачені останнім кошти в сумі 2194 грн.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки вони є законними і обґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 227 ЦК України визначено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

За змістом п.3 ч.1 ст.9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 року № 1775-III та статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року № 2664-III діяльність із надання фінансових послуг підлягає ліцензуванню.

Зокрема, відповідно до п.5 ч.1 ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» під поняттям «фінансова послуга» розуміється операція з фінансовими активами, що здійснюється в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Частинами 1 та 2 статті 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобовязана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до Державного реєстру фінансових установ, а у разі, якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Законом України від 02 червня 2011 року № 3462-ІV «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг» (введено в дію з 09 січня 2012 року) внесено зміни до частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та доповнено пункт 111, відповідно до якого до фінансових послуг віднесено також послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

Відповідно до пунктів 3, 4 Прикінцевих положень до цього Закону фінансові установи зобов'язані протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом привести свою діяльність у відповідність із вимогами цього Закону (тобто до 09 січня 2013 року), а спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг зобовязаний у шестимісячний строк з дня опублікування цього Закону розробити та затвердити ліцензійні умови здійснення діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

З аналізу вказаних вимог закону вбачається, що ліцензійні умови для здійснення діяльності адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах мали бути розроблені та затверджені в шестимісячний строк з дня опублікування цього закону. Фінансовим установам цим законом було надано час протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом привести свою діяльність у відповідність до вимог цього Закону, тобто до 09 січня 2013 року.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ « Гранфінресурс» є адміністратором соціальної програми для населення, тобто адмініструє грошові кошти учасників програми. Відтак, відповідно до вимог Закону № 2664-ІІІ вказане товариство є надавачем фінансових послуг, а його діяльність з 09 січня 2013 року, у звязку з цим, підлягає ліцензуванню.

Оскільки спірний договір між сторонами був укладений 11 грудня 2014 року і на той момент відповідач не отримав у встановленому законом порядку відповідну ліцензію, а зворотнього відповідач не довів, тобто правочин юридичною особою був вчинений без відповідного дозволу, тому в силу ч.1 ст.203, ч.1 ст.215, ст.227 ЦК України вказані обставини є підставою для визнання договору недійсним.

Виходячи з правових наслідків недійсності правочину, визначених абз.2 ч.1.ст. 216 ЦК України, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача сплачені ним кошти за недійсним правочином в сумі 2194 грн.

У звязку із зазначеним, доводи апеляційної скарги про протилежне, а саме про те, що діяльність відповідача не підпадає під ознаки фінансових послуг, тому не потребує ліцензування, не заслуговують на увагу колегії суддів, оскільки такі доводи є довільним тлумаченням правових норм і спростовуються як нормами матеріального права, так і висновками суду стосовно часткового задоволення позову.

При цьому, колегія суддів звертає увагу і на те, що надання відповідачем послуг з адміністрування активів, створених за рахунок залучених періодичних внесків учасників групи з метою обєднання їх коштів і спрямованих на почергове придбання кожним із них певних товарів, обумовлених у договорі, є діяльністю з наданням фінансових послуг (правова позиція Верховного Суду України у справі № 6-74цс14 у постанові від 25 червня 2014 року).

Інші доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду також не спростовують і не містять посилань на такі порушення, які б слугували підставою для зміни чи скасування рішення суду.

Відповідно до вимог ч.2 ст.308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

За таких обставин, коли суд першої інстанції постановив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає, отже, апеляційну скаргу необхідно відхилити.

Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.1, 308, 314 ч.1 п.1, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранфінресурс» відхилити, а заочне рішення Зарічного районного суду м. Суми від 17 липня 2015 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -