Ухвала суду № 52911426, 22.10.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 465/5674/14 Головуючий у 1 інстанції: Дзеньдзюра С.М.

Провадження № 22-ц/783/4723/15 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Н. П.

Категорія: 5

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2015 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого: Крайник Н. П.

суддів: Курій Н.М., Берези В.І.

при секретарі Куцику І.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 13 березня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції про визнання недійсними договорів та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, -

в с т а н о в и л а:

Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду оскаржили ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Вважають рішення суду незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, зазначають, що розгляд справи проведено у їх відсутності, без належного повідомлення про час та місце розгляду справи. Таким чином суд позбавив їх реалізації практично всіх наданих їм законом процесуальних прав, що є грубим порушенням, як положень ЦПК України, так і Конституції України.

Суд не врахував вимоги ст. 65 СК України, відповідно до якої при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя та що чоловік, дружина мають право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Як вбачається з оспорюваного договору позики, такий за своєю природою не є дрібним побутовим, оскільки укладений на значну суму, а тому не може вважатися дрібним побутовим. А тому вважають, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про відсутність підстав для визнання договору позики недійсним та договору іпотеки, як похідно від договору позики.

Крім того, при вирішенні спору суд не врахував, що реєстрація права власності згідно договору іпотеки, укладеного між ОСОБА_2. та ОСОБА_5 проведена на підставі документів, про які ОСОБА_2 не було відомо через їх неотримання останньою, а саме вимоги про усунення порушення від 20.09.2013 р. на ім»я ОСОБА_6, рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень на ім»я ОСОБА_7 та ОСОБА_6 Тобто, така реєстрація проведена з порушенням порядку, встановленого законом.

Просить скасувати рішення та постановити нове, яким позов задоволити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що скарга не підлягає до задоволення з наступних мотивів.

Відповідно до положень ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов»язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним з подружжя в інтересах сім»ї, створює обов»язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтереах сім»ї.

Судом встановлено, що 29 січня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір позики, за яким ОСОБА_5 передала, а ОСОБА_4 отримав 1600000 (один мільйон шістсот тисяч) грн., що на день укладення договору еквівалентно 200000 (двісті тисяч) доларів США за комерційним курсом, встановленим за погодженням сторін. Згідно п. 3 договору позичальник зобов»язувався повернути позикодавцеві позику в строк до 29 липня 2013 року.

В забезпечення виконання зобов»язань за договором позики між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 29.01.2013 р. було укладено та нотаріально посвідчено договір іпотеки, відповідно до якого ОСОБА_2 передала, а ОСОБА_5 прийняла в іпотеку належне на праві власності ОСОБА_2 нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1.

Згідно п.4.2.2.8 договору іпотеки перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя не потребує додаткового оформлення, а договір іпотеки є правовою підставою та правовстановлюючим документом для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

01.07.2014 року державним реєстратором прав на нерухоме майно ОСОБА_8 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 14136367 про проведення державної реєстрації права власності форма власності: приватна на квартиру, що розташована Львівська область, м. Львів, вул. Героїв УПА, 38/4 за суб»єктом: ОСОБА_5, РНОКПП НОМЕР_1.

Відповідно до положень ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п»ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Ст. 65 СК України врегульовано правовідносини, які стосуються розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, і не стосуються права одного з подружжя на укладення цивільно-правових угод щодо набуття майна, зокрема на отримання позики, оскільки договір позики є правочином про отримання у власність грошових коштів і не створює обов»язків для другого із подружжя, а лише для позичальника, як сторони договору.

Таким чином, враховуючи, що зобов»язання ОСОБА_4 за договором позики не створюють обов»язків для його дружини ОСОБА_3, так як договір був укладений не в інтересах сім»ї, а в матеріалах справи відсутні докази, що грошові кошти за договором використано в інтересах такої, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що згода ОСОБА_3 на укладення договору позики ОСОБА_4 не вимагалася та підставно відмовив у задоволенні позовних вимог позивачів про визнання договору позики недійсним та визнання недійсним договору іпотеки, як похідного договору від договору позики.

Враховуючи, що державній реєстрації прав на нерухоме майно передує обов»язкова перевірка документів, що подаються для державної реєстрації та їх обтяжень на відповідність вимогам законодавства та обов»язок здійснення такої перевірки покладено на державного реєстратора, який приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, суд першої інстанції вірно відмовив у позовних вимогах ОСОБА_2 та ОСОБА_3, пред»явлені до реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, оскільки такі пред»явлені до неналежного відповідача.

З наведених мотивів, підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст.307, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3відхилити.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 13 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Крайник Н. П.

Судді: Курій Н. М.

ОСОБА_9