Ухвала суду № 52909285, 29.10.2015, Запорізький районний суд Запорізької області

№ 317/3140/15-к

№/п 1-кп/317/337/2015

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2015 року м. Запоріжжя

Запорізький районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Мінгазова Р.В.,

при секретарі Балковій Л.В.,

за участю прокурора Куцої І.Г.,

потерпілого ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника потерпілого адвоката ОСОБА_3,

обвинуваченого ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження № 12015080230001031від 08.06.2015 року по обвинуваченню ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 146, ч. 1 ст. 162, ч. 4 ст. 296 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

01жовтня2015 року до Запорізького районного суду Запорізької області надійшов обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015080230001031 від 08.06.2015року відносно ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 146, ч. 1 ст. 162, ч. 4 ст. 296 КК України.

Ухвалою суду від 05.10.2015 року по вказаному провадженню було призначене підготовче судове засідання.

Прокурор у підготовчому судовому засіданні просить постановити ухвалу про призначення судового розгляду на підставі обвинувального акту, вважаючи, що кримінальне провадження підсудне Запорізькому районному суду Запорізької області, під час досудового розслідування були дотримані всі вимоги КПК України, підстав для закриття провадження чи повернення обвинувального акту не вбачається.

Крім того просила суд подовжити обвинуваченому ОСОБА_4 дію запобіжного у вигляді особистого зобовязання, яка була обрана слідчим суддею Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10.09.2015 року.

Потерпіла ОСОБА_2, потерпілий ОСОБА_1 та його захисник в судовому засіданні проти прийняття обвинувального акту до провадження суду та призначення справи до розгляду не заперечували.

Обвинувачений ОСОБА_4 в судовому засіданні також зазначив про можливість прийняття обвинувального акту та призначення справи до розгляду.

Вислухавши думку прокурора, потерпілого, його представника та обвинуваченого, вивчивши обвинувальний акт з додатками, суд приходить до висновку, що кримінальне провадження не можливо призначити до розгляду, тому як обвинувальний акт відносно ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 146, ч. 1 ст. 162, ч. 4 ст. 296 КК України, підлягає поверненню прокурору з наступних підстав.

Відповідно до ст. 314 КПК України суд має право повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам КПК України.

Так п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України передбачено, що обвинувальний акт має містити: виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення;

При цьому, ч. 1 ст. 91 КПК України регламентовано, що у кримінальному провадженні підлягає доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Згідно положення п. (а) ч. 3 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 р., згідно якого кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, має право бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причину обвинувачення проти нього. Обвинувачення повинно бути конкретним, обвинувачена особа, реалізує своє право на захист від пред'явленого їй конкретного обвинувачення (відомості про час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення). При цьому можливість зміни обвинувачення прокурором під час судового розгляду справи, коли суд звертає увагу на неконкретність обвинувачення на підготовчому судовому засіданні, а прокурор має можливість у стислі терміни усунути вказані порушення, фактично призводить до порушення як права обвинуваченого особи на захист, передбачене ст.20 КПК України через неконкретність обвинувачення, так і на порушення розумних строків судового розгляду кримінального провадження відповідно до вимог ч. 4, 5 ст.28 КПК України та в кінцевому результаті призводить по порушень вимог ч.3 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ратифіковану Законом України № 475/97- ВР від 17.07.97 року.

Суд, не оцінюючи доведеність обвинувачення, а лише перевіряючи його з приводу виконання вимог п.5 ч.2 ст.291 КПК України, з метою забезпечення права обвинуваченого знати в чому його обвинувачують, констатує, що воно є неконкретним і не містить, як того вимагає п.5 ч.2 ст.291 КПК України, опису обставин вчинення обвинуваченими злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, що не відповідає вимогам п.1 ч.1 ст. 91 КПК України щодо викладення обєктивної сторони злочину способу (механізму) вчинення злочину, а саме: з обвинувального акту не зрозуміло, які саме дії ОСОБА_4 органом досудового слідства кваліфіковано за ч. 4 ст. 296 КК України, оскільки в обвинувальному акті прямо не вказано, що саме обвинувачений вчиняв дії, які підпадають під кваліфікацію за ч. 4 ст. 296 КК України.

Окрім того, дії ОСОБА_4 також було кваліфіковано за ч. 2 ст. 146 КК України, як незаконне позбавлення волі і викрадення людини, вчинені за попередньою змовою групою осіб, способом, небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, що супроводжувалось завданням йому фізичних страждань, із застосуванням зброї.

При цьому слід зазначити, що позбавлення волі може полягати у триманні особи в місці, де вона взагалі не бажає або більше не бажає перебувати, або в поміщенні її в місце, яке вона не має змоги вільно залишити, хоча бажає цього. Відтак, обов'язковою ознакою складу злочину у формі незаконного позбавлення волі є місце. Ним можуть бути як приміщення (кімната, камера, погріб тощо) чи комплекси приміщень (підвал багатоповерхового будинку, лікарня), так і інші місця (дах багатоповерхового будинку, транспортний засіб) чи місцевості (скала, острів тощо).

Таким чином в цій частині обвинувальний акт також має неконкретність предявленого обвинувачення, оскільки обвинувальному акті не вказано місце незаконного позбавлення волі.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про необхідність повернення обвинувального акту прокурору для усунення зазначених недоліків.

Щодо клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу у вигляді особистого зобовязання обвинуваченому ОСОБА_4, суд приходить до висновку про те, що воно також не підлягає задоволенню у звязку з наступним.

Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати запобіжний захід.

При цьому слід зазначити, що певним строком обмежується лише дія запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою та домашнього арешту, які, відповідно глави 18 КПУ України підлягають продовженню.

Що стосується запобіжного заходу у вигляді особистого зобовязання, то діючий КПК України не передбачає можливості його подовжити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 314-316 КПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015080230001031 від 08.06.2015 року по обвинуваченню ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 146, ч. 1 ст. 162, ч. 4 ст. 296 КК України повернути прокурору для усунення недоліків.

У задоволенні клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 дії запобіжного заходу у вигляді особистого зобовязання - відмовити

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Запорізької області протягом семи днів з дня її проголошення.

Суддя Р.В. Мінгазов