Рішення № 52904266, 22.10.2015, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №2-7185/15

(№760/11924/15-ц)

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2015 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Оксюти Т.Г.

при секретарі - Горупа В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ПАТ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 09.11.2005 року між ЗАТ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №б/н, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 19,20% на рік на суму залишку заборгованості за кредитним договором, а відповідач зобов'язався повернути наданий кредит у повному обсязі та сплатити за користування кредитом проценти.

Зазначив, що ПАТ «ПриватБанк» виконав свої зобов'язання за кредитним договором в повному обсязі та здійснив видачу кредитних коштів.

В свою чергу відповідач скористалась кредитними коштами та свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконала, у зв'язку з чим станом на 30.04.2015 року загальна сума заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем становить 3393 доларів США 95 центів, що згідно офіційного курсу НБУ становить 71442,62 грн., з яких: 979 доларів США 49 центів - заборгованість за кредитом; 1930 доларів США 22 цента - заборгованість по процентам за користування кредитом; 300 доларів США 00 центів - заборгованість по пені та комісії; 23 долара США 75 центів - штраф; 160 доларів США 49 центів - штраф процентна складова.

На підставі вищевикладеного просив позов задовольнити.

Представник позивача в судове засідання не з'явилась, про дату та час розгляду справи повідомлена належним чином, надіслала на адресу суду заяву в якій позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила справу розглядати без її участі.

Представники відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували посилаючись на те, що позивач належним чином не обґрунтував свої позовні вимоги, не надав належні докази на підтвердження своїх вимог, а тому позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Крім того зазначили, що позивач пропустив строк на право стягнення суми боргу, оскільки кошти були надані за кредитним договором від 09.11.2005 року. Проте, всі конклюдентні дії та розрахунки між позивачем та відповідачем за договором відбувались в 2005-2008 роках та були завершені понад 6 років тому назад. При цьому, відповідач здійснила виконання своїх зобов'язань перед позивачем належним чином та в повному обсязі.

На підставі викладеного, просили у задоволенні позову відмовити та застосувати строк позовної давності.

Суд, вислухавши думку представників відповідача, врахувавши заяву представника позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Судом встановлено, що 09.11.2005 року між ЗАТ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №б/н, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 19,20% на рік на суму залишку заборгованості за кредитним договором, а відповідач зобов'язався повернути наданий кредит у повному обсязі та сплатити за користування кредитом проценти.

ПАТ «ПриватБанк» виконав свої зобов'язання за кредитним договором в повному обсязі, та здійснив видачу кредитних коштів.

В свою чергу відповідач ОСОБА_1 скористалась кредитними коштами та свої зобов'язання за кредитним договором №б/н від 09.11.2005 року належним чином не виконала.

У зв'язку з неналежним виконанням своїх зобов'язань за кредитним договором, позивач просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в сумі 3393 доларів США 95 центів, що згідно офіційного курсу НБУ становить 71442,62 грн., на що слід зазначити наступне.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.

Відповідно до п. 6.5 Умов та правил надання банківських послуг, - позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах , передбачених цим договором.

Встановлено, що відповідач не сплатила своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що підтверджується розрахунком заборгованості.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Визначення поняття зобов'язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої.

Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст. 510 ЦК України).

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (ст.ст. 530, 631 ЦК України). Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Про правові наслідки порушення зобов'язання боржником йдеться також в ч. 1 ст. 611, ч. 2-4 ст. 612, ч. 1,2 ст. 220 ГК України, які передбачають відповідальність боржника. Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

У той самий час, згідно із ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

На відміну від процентів, які є платою за користування чужими грошима, неустойка є засобом забезпечення виконання зобов'язання і одночасно способом цивільно-правової відповідальності.

Аналіз правових норм, зокрема, ст. ст. 536, 549 ЦК України дає підстави для висновку про те, що проценти та неустойка є різними правовими інститутами, обмеження можливості одночасного застосування яких законом не встановлена.

Встановлено, що сторони встановили строк дії договору і строки виконання зобов'язань з щомісячним погашенням платежів.

Таким чином, графіком платежів, який є складовою частиною договору, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями. Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 припинила виконувати щомісячні зобов'язання з погашення кредиту та зобов'язання зі сплати процентів за користування кредитом з 04.08.2009 року, у той час як з вимогами про стягнення заборгованості за кредитом та з вимогами про дострокове повернення кредиту банк до неї взагалі не звертався, що підтверджується матеріалами справи.

З розрахунку заборгованості відповідача перед позивачем вбачається, що ОСОБА_1, з дня отримання кредиту періодично здійснювала його погашення, та останній платіж здійснено 04.08.2009 року.

Разом з тим, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (чч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, яке визначається ст. 610 ЦК України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 551 ЦК України та умов договору (п. 5.2) розмір пені за прострочення виконання грошового зобов'язання визначений у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у відповідний період від суми прострочених виконанням зобов'язань за кожний день прострочення. За загальним правилом, що випливає із Цивільного кодексу України, період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання, не обмежується.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення. Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, пені, штрафу, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

За таких обставин включення для обрахування пені (неустойки, штрафу) прострочених платежів, які мали місце поза межами позовної давності до основної вимоги, не ґрунтується на вимогах закону.

Отже аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.

Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України ), що підлягає сплаті. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

Як вбачається з наданого до суду позивачем розрахунку заборгованості, відповідач ОСОБА_1 з 04.08.2009 року припинила погашати заборгованість по кредиту та процентам, у зв'язку з чим почала утворюватись заборгованість по кредиту.

У зв'язку з тим, що ОСОБА_1 з 04.08.2009 року не було здійснено жодного платежу в рахунок погашення кредиту, строк для звернення позивача до суду за захистом свого порушеного права для стягнення заборгованості та процентів за кредитом сплив 04.08.2012 року.

Згідно ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього кодексу.

Згідно ч. 4 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин, вимоги ПАТ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором задоволенню не підлягають, у зв'язку з пропущенням строку позовної давності для звернення до суду за захистом свого порушеного права.

Керуючись статтями 525, 526, 530, 638, 1054 ЦК України, статтями 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 169, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позову ПАТ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Солом'янський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня наступного після проголошення рішення.

Суддя