Рішення № 52895173, 27.10.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження: № 22-ц-/790/4484/15 Головуючий: 1 інстанції

Справа: № 640/3631/15-ц Невядомський Д.В.

Категорія: договірні Доповідач: Даниленко В.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2015 року м. Харків

Судова колегія судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого: судді - Даниленка В.М.,

Суддів: Бровченка І.О., Шевченко Н.Ф.,

за участю секретаря: Каменської Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 квітня 2015 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2015 року позивач - Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк» (далі: ПАТ «ВТБ Банк») звернувся до суду з вищезазначеним позовом, у якому вказував на те, що 14 серпня 2008 року між банківською установою - на той час ВАТ «ВТБ Банк» та відповідачем ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір № 159Ф-АК-400, згідно якого останньому на умовах строковості, платності, забезпеченості та цільового використання - придбання автомобіля Skoda Octavia A5 Elegance, було надано кредит у сумі 22 421,00 доларів США, з кінцевим строком його повернення 14 серпня 2015 року та сплатою щомісячних процентів за користування кредитними коштами в розмірі 13,5 % річних.

За умовами зазначеного Кредитного договору позичальник ОСОБА_2 зобов'язався погашати заборгованість за кредитом та сплачувати проценти за користування кредитними коштами щомісячними платежами згідно з обумовленим сторонами графіком погашення кредитної заборгованості.

Банківська установа свої договірні зобов'язання за Кредитним договором № 159Ф-АК-400 від 14.08.2008 року виконала в повному обсязі, надавши позичальнику ОСОБА_2 кредит у вищезазначеному розмірі.

Однак, позичальник ОСОБА_2 узяті на себе зобов'язання належним чином не виконує та порушує умови кредитного договору щодо своєчасного погашення заборгованості за кредитом, а також сплати процентів за користування кредитними коштами, у зв'язку з чим станом на 12 лютого 2015 року утворилась значна кредитна заборгованість, загальний розмір якої становить 5 182,34 дол. США (у гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ - 130 072,43 грн.) та складається із:

- поточної заборгованості за кредитом - 1 588,77 дол. США (еквівалент - 39 876,76 грн.);

- простроченої заборгованості за кредитом - 1 816,72 дол. США (еквівалент - 45 598,11 грн.);

- пені, нарахованої банком за прострочення виконання позичальником своїх зобов'язань щодо своєчасного внесення платежів на погашення кредиту - 1 214,10 дол. США (еквівалент - 30 472,82 грн.);

- 3 (три) проценти річних від простроченої суми кредитного боргу - 20,23 дол. США (еквівалент - 507,88 грн.);

- простроченої заборгованості зі сплати процентів за користування кредитними коштами - 300,01 дол. США (еквівалент - 7 529,99 грн.);

- пені, нарахованої банком за прострочення виконання позичальником своїх зобов'язань щодо своєчасної сплати процентів за користування кредитними коштами - 190,95 дол. США (еквівалент - 4 792,68 грн.);

- 3 (три) проценти річних від суми прострочених процентів за користування кредитними коштами - 3,18 дол. США (еквівалент - 79,88 грн.);

- заборгованості зі сплати процентів за користування кредитними коштами за період з 11.01.2015 року по 12.02.2015 року - 48,38 дол. США (еквівалент - 1 214,30 грн.).

Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що позичальник ОСОБА_2 у добровільному порядку повертати банківській установі запозичені грошові кошти не бажає та на письмові вимоги банку погасити існуючу кредитну заборгованість не реагує, позивач - ПАТ «ВТБ Банк» просив суд у примусовому порядку достроково стягнути з відповідача ОСОБА_2 на його користь заборгованість за Кредитним договором № 159Ф-АК-400 від 14.08.2008 року в зазначеному вище розмірі, а також судові витрати, понесені ним по справі.

У судовому засіданні представник позивача - ПАТ «ВТБ Банк» підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі й наполягав на їх задоволенні.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник заявлених позивачем - ПАТ «ВТБ Банк» вимог не визнали та просили суд відмовити в задоволенні цих позовних вимог.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 24 квітня 2015 року позовні вимоги ПАТ «ВТБ Банк» задоволено.

Стягнуто з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача - ПАТ «ВТБ Банк» кредитну заборгованість за Кредитним договором № 159Ф-АК-400 від 14.08.2008 року в загальному розмірі 130 072,43 грн.

При цьому районним судом вирішено й питання судових витрат по справі, стягнуто з відповідача ОСОБА_2 на користь ПАТ «ВТБ Банк» 1 300,73 грн. судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до суду першої інстанції.

В апеляційній скарзі представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 ставиться питання про скасування зазначеного рішення районного суду та ухвалення по справі нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ «ВТБ Банк» щодо стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь банківської установи пені, нарахованої банком за прострочення виконання позичальником своїх зобов'язань по своєчасному внесенню платежів на погашення кредиту - 1 214,10 дол. США (еквівалент - 30 472,82 грн.); пені, нарахованої банком за прострочення виконання позичальником своїх зобов'язань щодо своєчасної сплати процентів за користування кредитними коштами - 190,95 дол. США (еквівалент - 4 792,68 грн.), а також заборгованості зі сплати процентів за користування кредитними коштами з урахуванням 3 % річних за прострочку їх сплати в розмірі 351,57 дол. США (еквівалент - 8 824,17 грн.).

В обґрунтування своєї скарги апелянт ОСОБА_3 посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та порушення судом норм матеріального й процесуального права, що призвело до неправильного вирішення цивільно-правового спору по суті заявлених банківською установою вимог.

Зокрема, апелянт вказує на те, що суд першої інстанції, приймаючи рішення у справі, не дослідив належним чином надані позивачем розрахунки кредитної заборгованості боржника ОСОБА_2, її структуру та складові, а крім того, позивач на підтвердження своїх вимог не представив до суду первинних документів щодо загальної суми отриманого позичальником кредиту, даних про здійснені ним платежі на погашення кредитного боргу та сплати процентів за користування кредитними коштами, а також даних про взаємні розрахунки сторін кредитного договору.

Будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи апеляційним судом, відповідач ОСОБА_2 між тим у призначене судове засідання, як і попередні судові засідання не з'явився і про причини своєї неявки апеляційний суд не повідомив.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_3 (він же апелянт по справі) у судове засідання апеляційного суду також не з'явився, подавши чергову заяву про відкладення розгляду справи на більш пізнішу дату.

Проте, як і в минулі рази, апелянт ОСОБА_3 будь-яких доказів на підтвердження поважності причин своєї неявки в судове засідання до апеляційного суду не представив, а відтак неявка в судове засідання відповідача та його представника, які фактично зловживають наданими їм процесуальним законодавством правами, не є перешкодою для розгляду справи за їх відсутності (ч. 2 с. 305 ЦПК України).

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущений строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Однак, у даному випадку, ухвалене судом першої інстанції у справі рішення не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам процесуального закону.

За приписами ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтями 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст.ст. 10, 11 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно зі ст. ст. 59, 60 того ж Кодексу доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши до суду належні та допустимі докази на їх підтвердження, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Обставини, які мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтями 15, 16 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, якими, зокрема є: справедливість, добросовісність та розумність, у тому числі й у судовому порядку.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та інших правочинів.

Загальні умови виконання зобов'язань передбачені ст. 526 ЦК України, за приписами якої зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов'язання згідно зі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення зобов'язань передбачені ст. 611 ЦК України, за змістом якої у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до положень ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За правилами ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

При цьому три проценти річних нараховуються виключно на суму основного боргу (позики, кредиту) без урахування вже нарахованих процентів за користування чужими грошовими коштами (сумою позики, кредиту, основним капіталом), якщо в договорі не встановлено інше.

За змістом ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Правовідносини з надання кредиту регулюються параграфом 2 главою 71 Цивільного кодексу України.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 «Позика» глави «Позика, кредит, банківський вклад», якщо інше не встановлено параграфом 2 «Кредит» і не випливає із суті кредитного договору. Викладене міститься у статті 1054 Цивільного кодексу України.

За змістом положень ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Наслідки порушення договору позичальником визначені законодавцем у ст. 1050 ЦК України.

Відповідно до вказаної правової норми, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася (тобто, залишку боргу по всім позиціям у цілому), та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Про цей свій намір витребувати всю суму позики, яка надавалася в борг, позикодавець має право повідомити позичальника, надіславши останньому відповідну вимогу. В разі неповернення позики у вказаний позикодавцем строк позикодавець має право нарахувати проценти, а у разі передбачення у договорі - штрафні санкції, на прострочену суму. При цьому після отримання позичальником вимоги позикодавця про дострокове повернення отриманої позики в цілому та її невиконання в установлений кредитором строк, останній з наступного дня, визначеного для повного розрахунку за договором, має право нараховувати 3 % річних від простроченої суми, які підлягають сплаті боржником на його користь, у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Як встановлено по справі, 14 серпня 2008 року між банківською установою - на той час ВАТ «ВТБ Банк» та позичальником ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір № 159Ф-АК-400, згідно якого останньому на умовах строковості, платності, забезпеченості та цільового використання - придбання автомобіля Skoda Octavia A5 Elegance, було надано кредит у сумі 22 421,00 доларів США, з кінцевим строком його повернення 14 серпня 2015 року та сплатою щомісячних процентів за користування кредитними коштами в розмірі 13,5 % річних (а.с. 5-12).

За умовами зазначеного Кредитного договору позичальник ОСОБА_2 зобов'язався погашати заборгованість за кредитом та сплачувати проценти за користування кредитними коштами щомісячними платежами згідно з обумовленим сторонами графіком погашення кредитної заборгованості (а.с. 13-14).

При цьому в п. 1.9 Кредитного договору сторони передбачили, що у випадку прострочення виконання Позичальником своїх зобов'язань щодо повернення кредиту та/або сплати процентів, Позичальник сплачує неустойку у вигляді пені в розмірі 0,5 % в день від суми невиконаних зобов'язань.

Вказана неустойка розраховується по дату повного виконання всіх зобов'язань по погашенню заборгованості.

За змістом п. 4.3 Кредитного договору банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, сплати нарахованих процентів та можливої неустойки, зокрема, у разі: затримання Позичальником сплати частини кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць чи порушення позичальником будь-яких інших зобов'язань за Кредитним договором.

Крім того, у пункті 4.4 Кредитного договору сторони дійшли згоди, що дострокове повернення кредиту повинно бути здійснено позичальником не пізніше 30 календарного дня з дати надіслання Позичальнику відповідного повідомлення від банку з вимогою дострокового погашення. Банк може повідомляти Позичальника по телеграфу, шляхом відправлення рекомендованих листів з повідомленням про вручення або шляхом доставки нарочним Позичальнику за вказаною адресою з відміткою про отримання. У випадку невиконання Позичальником вимоги про дострокове погашення кредиту у зазначений у повідомленні строк, наступного дня вся сума кредиту та нарахованих процентів за користування кредитом визнається простроченою та Банк має право здійснити заходи по примусовому стягненню цієї суми.

По справі також встановлено, що банківська установа - ПАТ «ВТБ Банк» свої договірні зобов'язання за Кредитним договором № 159Ф-АК-400 від 14.08.2008 року виконала в повному обсязі, надавши позичальнику ОСОБА_2 кредит у вищезазначеному розмірі, що підтверджується відповідною заявою на видачу готівки з особистим підписом останнього про отримання грошових коштів (а.с 23).

Однак, позичальник ОСОБА_2 узяті на себе зобов'язання щодо своєчасного погашення заборгованості за кредитом, а також сплати процентів за користування кредитними коштами, належним чином не виконував та порушував умови кредитного договору в цій частині, що останнім фактично визнається й не заперечується.

У зв'язку з цим, 08 грудня 2014 року на адресу позичальника ОСОБА_2 банківською установою було направлено письмову вимогу про дострокове погашення кредиту в повному обсязі, сплату процентів за користування кредитними коштами, а також нарахованих банком штрафних санкцій за порушення позичальником своїх зобов'язань з попередженням про те, що в разі невиконання цієї вимоги протягом 30 днів з моменту її отримання, наступного дня термін повернення всієї суми кредиту та процентів буди вважатися таким, що настав, а кредитна заборгованість - обов'язковою для повернення в повному обсязі (а.с. 27).

Зазначена вимога банку була отримана позичальником ОСОБА_2 особисто 16 грудня 2014 року, що підтверджується його підписом про вручення поштового відправлення, але залишилася без відповідного реагування (а.с. 28).

Згідно наданих позивачем - ПАТ «ВТБ Банк» розрахунків (а.с. 19, 20, 21, 22) станом на 12 лютого 2015 року загальний розмір кредитної заборгованості позичальника ОСОБА_2 за Кредитним договором № 159Ф-АК-400 від 14.08.2008 року становить 5 182,34 дол. США (в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ - 130 072,43 грн.) та складається із:

- поточної заборгованості за кредитом - 1 588,77 дол. США (еквівалент - 39 876,76 грн.);

- простроченої заборгованості за кредитом - 1 816,72 дол. США (еквівалент - 45 598,11 грн.);

- пені, нарахованої банком за прострочення виконання позичальником своїх зобов'язань щодо своєчасного внесення платежів на погашення кредиту - 1 214,10 дол. США (еквівалент - 30 472,82 грн.);

- 3 (трьох) процентів річних від простроченої суми основного кредитного боргу - 20,23 дол. США (еквівалент - 507,88 грн.);

- простроченої заборгованості зі сплати процентів за користування кредитними коштами - 300,01 дол. США (еквівалент - 7 529,99 грн.);

- пені, нарахованої банком за прострочення виконання позичальником своїх зобов'язань щодо своєчасної сплати процентів за користування кредитними коштами - 190,95 дол. США (еквівалент - 4 792,68 грн.);

- 3 (трьох) процентів річних від суми прострочених процентів за користування кредитними коштами - 3,18 дол. США (еквівалент - 79,88 грн.);

- заборгованості зі сплати процентів за користування кредитними коштами за період з 11.01.2015 року по 12.02.2015 року - 48,38 дол. США (еквівалент - 1 214,30 грн.).

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції правильно керувався нормами матеріального права, що регулюють виниклі між сторонами спірні правовідносини, а тому встановивши факт порушення позичальником ОСОБА_2 узятих на себе зобов'язань за Кредитним договором № 159Ф-АК-400 від 14.08.2008 року, дійшов обґрунтованого висновку про дострокове примусове стягнення з останнього на користь банківської установи заборгованості за вказаним кредитним договором.

Однак при цьому, визначаючи загальний розмір кредитної заборгованості, суд першої інстанції надані банком розрахунки цієї заборгованості та обґрунтованість нарахування її складових належним чином не перевірив, а взявши на віру ці розрахунки без детального їх аналізу, помилково задовольнив заявлені позивачем вимоги у повному обсязі, не звернувши увагу на те, що банком безпідставно нарахована заборгованість зі сплати процентів за користування кредитними коштами за період з 11.01.2015 року по 12.02.2015 року в розмірі 48,38 дол. США (еквівалент - 1 214,30 грн.), як окрема сума, хоча вона охоплюється загальним розрахунком заборгованості по процентах, а також безпідставно нараховані 3 % річних на суму прострочених процентів за користування кредитними коштами в розмірі 3,18 дол. США (еквівалент - 79,88 грн.), яка за своїм значенням не є основним боргом, про що зазначалося вище, та 3 % річних від суми заборгованості за тілом кредиту, нарахованих починаючи з 19 грудня 2008 року, що суперечить приписам ч. 2 ст. 625 та ст. 1050 ЦК України.

За таких обставин, враховуючи викладене, рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 квітня 2015 року, ухвалене по справі, не може бути визнано цілком законним і обґрунтованим, а тому судова колегія вважає за необхідне на підставі п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України змінити це судове рішення та частково задовольнивши заявлені позивачем ПАТ «ВТБ Банк» вимоги, стягнути з відповідача ОСОБА_2 на його користь заборгованість за Кредитним договором № 159Ф-АК-400 від 14.08.2008 року в загальному розмірі 5 118,38 дол. США (в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ - 128 466,94 грн.), яка складається із:

- поточної заборгованості за кредитом - 1 588,77 дол. США (еквівалент - 39 876,76 грн.);

- простроченої заборгованості за кредитом - 1 816,72 дол. США (еквівалент - 45 598,11 грн.);

- пені, нарахованої банком за прострочення виконання позичальником своїх зобов'язань щодо своєчасного внесення платежів на погашення кредиту - 1 214,10 дол. США (еквівалент - 30 472,82 грн.);

- 3 (трьох) процентів річних від простроченої суми основного кредитного боргу за період з 16 січня по 12 лютого 2015 року в розмірі 7,83 дол. США (3 405,49 дол. США х 3% : 365 днів у році х 28 днів прострочки = 7,83 дол. США), що в еквіваленті становить 195,77 грн.;

- простроченої заборгованості зі сплати процентів за користування кредитними коштами - 300,01 дол. США (еквівалент - 7 529,99 грн.);

- пені, нарахованої банком за прострочення виконання позичальником своїх зобов'язань щодо своєчасної сплати процентів за користування кредитними коштами - 190,95 дол. США (еквівалент - 4 792,68 грн.), відмовивши при цьому в задоволенні решти, заявлених ПАТ «ВТБ Банк» вимог, а саме: щодо стягнення з боржника ОСОБА_2 на його користь 3 (трьох) процентів річних від суми прострочених процентів за користування кредитними коштами - 3,18 дол. США (еквівалент - 79,88 грн.), заборгованості зі сплати процентів за користування кредитними коштами за період з 11.01.2015 року по 12.02.2015 року - 48,38 дол. США (еквівалент - 1 214,30 грн.) та 3 (трьох) процентів річних від простроченої суми основного кредитного боргу за період з 19.12.2008 року по 15 січня 2015 року, за їх безпідставністю.

Доводи ж апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 про те, що позивач - ПАТ «ВТБ Банк» на підтвердження своїх вимог не представив до суду первинних документів щодо загальної суми отриманого позичальником кредиту, даних про здійснені ним платежі на погашення кредитного боргу та сплати процентів за користування кредитними коштами, а також даних про взаєморозрахунки сторін кредитного договору, судова колегія оцінює критично та відхиляє, оскільки як зазначалося вище, сторони мають рівні права та обов'язки щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору незалежно від їх процесуального статусу як учасника цивільного процесу.

Позивачем - ПАТ «ВТБ Банк» на підтвердження заявлених ним позовних вимог надано до суду як видатковий документ про отримання позичальником ОСОБА_2 кредитних коштів за Кредитним договором № 159Ф-АК-400 від 14.08.2008 року в розмірі 22 421,00 дол. США (а.с. 23), так і детальні розрахунки загальної суми кредитної заборгованості останнього за цим кредитним договором по всіх позиціях з урахуванням передбаченої договором пені за порушення позичальником своїх договірних зобов'язань (а.с. 19, 20, 21, 22).

При цьому правильність наданих банком розрахунків існуючої кредитної заборгованості за Кредитним договором № 159Ф-АК-400 від 14.08.2008 року стороною відповідача будь-якими належними та допустимими, в розумінні ст.ст. 57-59 ЦПК України, доказами не спростовано й іншого розрахунку цієї кредитної заборгованості до суду не представлено.

Інші доводи апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4, що наведені на її обґрунтування, в даному випадку є несуттєвими й не містять передбачених законом підстав для подальшої зміни чи скасування ухваленого судом першої інстанції по справі рішення.

Що ж стосується питання розподілу судових витрат по справі, то це питання судова колегія вирішує відповідно до приписів ст. 88 ЦПК України, виходячи із принципу пропорційності до розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, на підставі викладеного та керуючись ст.ст. 11, 15, 16, 509, 525, 526, 530, 549, 610-612, 625-629, 1049, 1050 ЦК України, ст. ст. 1, 3, 4, 10, 11, 58-61, 88, 213, 214, 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - представника ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 квітня 2015 року - змінити.

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» заборгованість за Кредитним договором № 159Ф-АК-400 від 14.08.2008 року в загальному розмірі 128 778 (сто двадцять вісім тисяч сімсот сімдесят вісім) грн. 24 коп.

У задоволенні решти, заявлених Публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк» позовних вимог - відмовити, за їх безпідставністю.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» судові витрати, понесені по справі, а саме: 1 287 (одну тисячу двісті вісімдесят сім) грн. 85 коп. судового збору, сплаченого ним при зверненні до суду першої інстанції.

Рішення апеляційного суду набирає чинності негайно, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня його проголошення.

Головуючий:

Судді: