Рішення № 52895092, 27.10.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження: № 22-ц-/790/4438/15 Головуючий: 1 інстанції

Справа: № 643/1760/15-ц ОСОБА_1

Категорія: відшкодування шкоди Доповідач: Даниленко В.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2015 року м. Харків

Судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого: судді - Даниленка В.М.,

Суддів: Бровченка І.О., Черкасова В.В.,

за участю секретаря: Каменської Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» на рішення Московського районного суду м. Харкова від 09 квітня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» про відшкодування матеріальної шкоди, завданої в наслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2015 року позивачка ОСОБА_2 в особі свого вповноваженого представника звернулась до суду з вищезазначеним позовом, у якому вказувала на те, що 25 квітня 2014 року близько 21 год. 30 хв. відповідач ОСОБА_3, керуючи автомобілем «Daewoo Lanos», державний номерний знак НОМЕР_1 та виїжджаючи з прилеглої території в районі будинку № 55-а по пр. 50-річчя ВЛКСМ у м. Харкові, в порушення вимог п. 10.2 Правил дорожнього руху, не надав дороги автомобілю «Toyota Yaris», державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням позивачки та допустив зіткнення з її автомобілем.

Внаслідок зазначеної дорожньо-транспортної пригоди належний позивачці транспортний засіб - автомобіль НОМЕР_3 зазнав значних механічних ушкоджень.

Постановою Московського районного суду м. Харкова від 30.05.2014 року водія ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні ДТП, що мала місце 25.04.2014 року, та притягнуто до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ст.124 ОСОБА_2, з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

На момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_3 була застрахована в ТДВ СК «Альфа-Гарант» за Полісом обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АС/6866922 від 19.02.2014 року.

Згідно висновку експертного автотоварознавчого дослідження № 5244 від 26.05.2014 року, проведеного експертом Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ОСОБА_4. проф. ОСОБА_5 за заявою позивачки та за участю представника страхової компанії, розмір матеріальної шкоди, завданої позивачці пошкодженням в ДТП належного їй автомобіля НОМЕР_3, а саме: вартість необхідного відновлювального ремонту цього транспортного засобу - складає 13510,75 грн.

Відповідно до Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності

власників наземних транспортних засобів» позивачка, як особа, що потерпіла в ДТП, 28.07.2014 року звернулася до страховика - ТДВ СК «Альфа-Гарант» з письмовою заявою про відшкодування матеріальної шкоди, завданої пошкодженням належного їй автомобіля в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 25.04.2014 року за участю забезпеченого транспортного засобу.

Однак, листом № 12/2413 від 17.10.2014 року їй було відмовлено у виплаті страхового відшкодування з посиланням на те, що повідомлення учасників дорожньо-транспортної пригоди про її обставини є суперечливими, а відтак страховик - ТДВ СК «Альфа-Гарант» позбавлений можливості встановити дійсні причини та обставини ДТП.

Посилаючись на вказані обставини, а також на висновок експертного автотоварознавчого дослідження № 5244 від 26.05.2014 року, позивачка ОСОБА_2 просила суд стягнути з відповідачів ОСОБА_3 та ТДВ СК «Альфа-Гарант» на її користь 14393,35 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої їй внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в тому числі 885,60 грн., сплачених за проведення автотоварознавчого дослідження, а також 243,00 грн. судового збору, сплаченого нею при зверненні до суду першої інстанції.

Представник відповідача - ТДВ СК «Альфа-Гарант» заявлені до нього позивачкою ОСОБА_2 вимоги не визнав та у наданих до суду письмових запереченнях посилався на те, що позивачкою були надані свідомо неправдиві відомості стосовно характеру та обставин ДТП, що сталася 25.04.2014 року, а відтак страховиком було правомірно прийнято рішення про відмову у виплаті їй страхового відшкодування.

Крім того, експертний висновок, на який посилається позивачка в обґрунтування свого позову, є необєктивним та невірним, оскільки експерт, що проводив дослідження, визначаючи розмір матеріальної шкоди, заподіяної позивачці внаслідок пошкодження в ДТП належного їй автомобіля НОМЕР_3, не врахував технічного зносу цього транспортного засобу та здійснив розрахунки з урахуванням ПДВ, який не підлягає відшкодуванню страховиком.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 09 квітня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з відповідача - ТДВ СК «Альфа-Гарант» на користь позивачки ОСОБА_2 13510,75 грн. в рахунок страхового відшкодування за шкоду, повязану з пошкодженням належного їй транспортного засобу, 885,60 грн. витрат на проведення експертизи, а також 243,60 грн. сплаченого нею судового збору.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, заявлених до відповідача ОСОБА_3, судом першої інстанції відмовлено.

Не погодившись із таким рішенням районного суду, відповідач - ТДВ СК «Альфа-Гарант» в апеляційній скарзі просить скасувати це судове рішення та ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, заявлених до страховика.

В обґрунтування своєї скарги апелянт посилається на неповне зясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та порушення судом норм матеріального й процесуального права, що призвело до неправильного вирішення цивільно-правового спору по суті.

Зокрема, апелянт вказує на те, що приймаючи рішення у справі, та покладаючи відповідальність за спричинену позивачці ОСОБА_2 в результаті ДТП майнову шкоду на страховика, суд першої інстанції не врахував суму франшизи в розмірі 1000,00 грн., на яку повинно бути зменшено розмір страхового відшкодування, а також суму ПДВ, яка в даному випадку не підлягає відшкодуванню страховиком, оскільки потерпіла ОСОБА_2 просила здійснити страхову виплату безпосередньо на її рахунок, надавши банківські реквізити, проте не представила розрахункових документів, що підтверджують оплату нею податку на додану вартість.

Крім того, районним судом прийнято в якості доказу висновок проведеного експертного автотоварознавчого дослідження № 5244 від 26.05.2014 року, тоді як це дослідження було проведено виключно з ініціативи позивачки, яка мала б в першу чергу звернутись до страховика, тобто ТДВ СК «Альфа-Гарант», до компетенції якого відноситься оцінка розміру заподіяної потерпілому шкоди та обчислення розміру страхового відшкодування (регламентної виплати). Більш того, в зазначеному висновку експерт не врахував коефіцієнт фізичного зносу пошкодженого транспортного засобу, в звязку з чим визначений експертом розмір заподіяної позивачці майнової шкоди є явно завищеним.

Після отримання від потерпілої ОСОБА_2 повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, що сталася 25 квітня 2014 року за участю 2-х автомобілів, у тому числі й забезпеченого транспортного засобу, ТДВ СК «Альфа-Гарант» 30.04.2014 року звернулась до ТОВ «Ексертум-АВЕ» для проведення автотоварознавчого дослідження належного позивачці автомобіля НОМЕР_3, пошкодженого внаслідок ДТП. Того ж дня за замовленням страхової компанії аварійним комісаром ОСОБА_6 було проведено огляд пошкодженого транспортного засобу зі складанням відповідного протоколу огляду.

Згідно Звіту № 7506 від 25.05.2014 року, складеного оцінщиком ТОВ «Експертум-АВЕ», загальна вартість матеріального збитку, завданого позивачці ОСОБА_2 внаслідок пошкодження в ДТП належного їй автомобіля НОМЕР_3, тобто вартість відновлювального ремонту цього транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту його технічного зносу складає 9394,22 грн., в т.ч. ПДВ, а відтак у будь-якому випадку сума страхового відшкодування, яка б підлягала виплаті потерпілій ОСОБА_2, з відрахуванням франшизи та ПДВ, є значно меншою, ніж заявлена до стягнення позивачкою.

Апелянт посилається й на те, що 30.04.2014 року потерпіла ОСОБА_2 повідомила страховика про дорожньо-транспортну пригоду, яка сталася 25.04.2014 року о 21. год. 30 хв. за участю транспортних засобів «Toyota Yaris», д.н.з. НОМЕР_2 та «Daewoo Lanos», д.н.з. НОМЕР_1, за кермом якого в момент ДТП знаходився водій ОСОБА_3

Страхувальник ОСОБА_3 також надав повідомлення, в якому зазначив, що 25.04.2014 року о 21 год. 30 хв. сталася дорожньо-транспортна пригода за участю 2-х транспортних засобів: «Daewoo Lanos», д.н.з. НОМЕР_1 та «Фіат Аякс» без зазначення д.н.з. та вказав, що вважає вину водіїв обопільною.

26.04.2014 року о 12 год. 45 хв. в телефонній розмові особа, яка назвалась братом Страхувальника ОСОБА_7, повідомила, що за кермом автомобіля «Daewoo Lanos», д.н/з НОМЕР_1 на момент дорожньо-транспортної пригоди був ОСОБА_7.

Отже з огляду на викладене, потерпілою ОСОБА_2 та страхувальником ОСОБА_3 були надані страховику суперечливі, свідомо неправдиві відомості про характер та обставини ДТП, а тому згідно ст.ст. 26, 37 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик - ТДВ СК «Альфа-Гарант» обґрунтовано відмовив у виплаті страхового відшкодування позивачці ОСОБА_2

Відповідач ОСОБА_3 будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи апеляційним судом, між тим у призначене судове засідання не зявився, будь-якого власного особистого ставлення по суті ініційованого позивачкою ОСОБА_2 цивільно-правового спору обєктивно не виявив і про причини своєї неявки в судове засідання апеляційний суд не повідомив, а відтак неявка останнього в судове засідання не є перешкодою для розгляду справи (ч. 2 ст. 305 ЦПК України).

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущений строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Проте, в даному випадку ухвалене судом першої інстанції у справі рішення не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам процесуального закону.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 про відшкодування завданої їй внаслідок дорожньо-транспортної пригоди матеріальної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що цивільно-правова відповідальність заподіювача цієї шкоди відповідача ОСОБА_3 була застрахована в ТДВ СК «Альфа-Гарант», розмір майнової шкоди, яка підлягає відшкодування позивачці, не перевищує ліміту відповідальності страховика, а відтак саме страхова компанія повинна відшкодувати потерпілій завдану їй майнову шкоду в розмірі, визначеному у висновку експертного автотоварознавчого дослідження № 5244 від 26.05.2014 року.

Однак, повністю погодитися з такими висновками районного суду судова колегія погодитися не може, оскільки ці висновки є помилковими та такими, що суперечать закону.

ОСОБА_4 приписами ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтями 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. ст. 10, 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Особи, які беруть участь у справі, розпоряджаються своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема, звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно зі ст. ст. 59, 60 того ж Кодексу доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши до суду належні та допустимі докази на їх підтвердження, крім випадків встановлених ст. 61 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

ОСОБА_4 змістом ч.ч. 3, 4 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обовязкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, якими, зокрема є: справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під способами захисту субєктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

Пунктом третім частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обовязків.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками, зокрема є втрати, яких особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені ст. 1166 ЦК України.

Відповідно до цієї правової норми майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

ОСОБА_4 змістом ч. 1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, повязана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухово- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим обєктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

ОСОБА_4 приписами ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобовязати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Стаття, що коментується, передбачає два способи відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого: а) в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити річ тощо); б) відшкодування завданих збитків.

Згідно вказаної правової норми потерпілому надається право вибору способу відшкодування шкоди як найбільш прийнятного для нього, однак кінцеве рішення залишається за судом.

Відшкодування шкоди шляхом покладення на відповідальну за неї особу обовязку надати річ того ж роду і якості, виправити пошкоджену річ, іншим шляхом відновити попереднє становище в натурі, застосовується, якщо за обставинами справи цей спосіб відшкодування шкоди можливий. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на момент розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди.

Як розяснено в п. 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», при визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, судам слід враховувати положення статті 1192 ЦК. Наприклад, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобовязати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

При цьому, якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), було використано нові вузли, деталі, комплектуючі частини, у тому числі іншої модифікації, що випускаються в обмін знятих із виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не має права вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого вартості такого майна (у разі відшкодування збитків).

Порядок відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, визначений законодавцем у ст. 1194 ЦК України.

Відповідно до приписів вказаної правової норми особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобовязана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Страхування цивільної відповідальності на випадок завдання шкоди, передбачене ЦК (ст. 980 ЦК України), є однією із форм забезпечення виконання зобовязань особою, яка її завдала. Однак, страхове відшкодування або страхова сума, що підлягає сплаті потерпілому, не завжди покриває завдану шкоду, оскільки межі відповідальності страховика встановлюються угодою між сторонами, а у разі обовязкового страхування - Законом і ґрунтується на гіпотетичні (умовно передбачувані), а не фактичні розміри відповідальності. У ст. 1194 ЦК України закріплюється обовязок особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням. Тобто ст. 1194 ЦК України з метою захисту прав потерпілого встановлює додаткову (субсидіарну) відповідальність страхувальника.

При цьому правила ст. 1194 ЦК України застосовуються тільки у разі, коли особа застрахувала ризик своєї цивільної відповідальності за добровільним або обовязковим страхуванням на користь третьої особи.

Відносини у сфері обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів безпосередньо регулюються Законом України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1 липня 2004 року № 1961-IV з наступними змінами (далі: Закон № 1961-IV), який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоровю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Згідно ст. 1 вказаного Закону у цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:

страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоровю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу;

страховики - страхові організації, що мають право на здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до вимог, встановлених цим Законом та Законом України «Про страхування» ( 85/96-ВР );

потерпілі - юридичні та фізичні особи, життю, здоровю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу;

особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду;

забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована;

страховий поліс - єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору;

дорожньо-транспортна пригода - подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки.

Відповідно до ст. 3 Закону № 1961-IV обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої життю, здоровю та/або майну потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Згідно ст. 6 Закону України № 1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоровю та/або майну потерпілого.

ОСОБА_4 змістом статті 9 Закону № 1961-IV страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобовязаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 50 тисяч гривень на одного потерпілого.

Страхові виплати за договорами обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування.

ОСОБА_4 приписами п.п. 12.1 ст. 12 Закону № 1961-IV розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Згідно ст. 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоровю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 28 Закону № 1961-IV шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це зокрема шкода, повязана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого.

Порядок відшкодування шкоди, повязаної з пошкодженням транспортного засобу, врегульовано ст. 29 Закону № 1961-IV.

Відповідно до вказаної правової норми в звязку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, повязані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Випадки, коли шкода не відшкодовується, наведені законодавцем у ст. 32 Закону № 1961-IV.

Зокрема, п. 32.7 ст. 32 Закону № 1961-IV передбачено, що відповідно до цього Закону не підлягає відшкодуванню Страховиком шкода, повязана із втратою товарної вартості транспортного засобу.

ОСОБА_4 приписами п. 35.1 ст. 35 Закону № 1961-IV для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Процедура прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) страховиком та порядок його виплати визначена в ст. 36 Закону № 1961-IV.

Відповідно до п.п. 36.1, 36.2, 36.4, 36.6 ст. 36 Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у звязку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобовязаний:

у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.

у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення страховик (МТСБУ) зобовязаний направити заявнику письмове повідомлення про прийняте рішення.

Виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, повязані з відшкодуванням збитків.

Страховик здійснює компенсацію витрат страхувальника або особи, відповідальність якої застрахована, за умови, що такі витрати здійснюються за згодою страховика.

У компенсації витрат може бути відмовлено повністю або частково, якщо такі витрати здійснені без попереднього погодження із страховиком.

Виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється шляхом безготівкового розрахунку.

Сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування, має бути компенсована страхувальником, або особою, відповідальною за завдані збитки.

Перелік підстав для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати), визначений законодавцем у ст.ст. 32, 37 Закону № 1961-IV.

Цей перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Зокрема п.п. 37.1.3 п. 31.1 ст. 37 Закону № 1961-IV, на який посилався відповідач - ТДВ СК «Альфа-Гарант» у своїх письмових запереченнях на заявлений до нього позивачкою ОСОБА_2 позов, а також в поданій ним апеляційній скарзі на ухвалене судом першої інстанції по справі рішення, підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов'язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.

Відповідно до п. 37.2 ст. 37 Закону № 1961-IV рішення страховика про відмову у здійсненні страхової виплати повідомляється страхувальнику у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.

Як встановлено по справі, 25 квітня 2014 року близько 21 год. 30 хв. відповідач ОСОБА_3, керуючи автомобілем НОМЕР_4 та виїжджаючи з прилеглої території в районі будинку № 55-а по пр. 50-річчя ВЛКСМ у м. Харкові, в порушення вимог п. 10.2 Правил дорожнього руху України не надав дороги автомобілю НОМЕР_3 під керуванням позивачки, в звязку з чим допустив зіткнення з її автомобілем.

Внаслідок зазначеної дорожньо-транспортної пригоди належний позивачці транспортний засіб - автомобіль НОМЕР_3 зазнав механічних ушкоджень.

Обставини зазначеної ДТП, час та місце, де вона відбулася, а також склад її учасників підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення серія АВ2 № 704912, складеного 25.04.2014 року інспектором СВМ ДТП ОДАІ ХГУ МВС у Харківській області, відносно водія ОСОБА_3 (а.с. 72).

Постановою Московського районного суду м. Харкова від 30.05.2014 року водія ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні ДТП, що мала місце 25.04.2014 року, та притягнуто до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ст.124 ОСОБА_2, з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу (а.с. 21).

На момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_3 була застрахована в ТДВ СК «Альфа-Гарант» згідно Полісу обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АС/6866922 від 19.02.2014 року, за яким страхова сума (ліміт відповідальності страховика) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну, становить 50000,00 грн., розмір франшизи - 1000,00 грн., що сторонами спору визнається й не заперечується, та підтверджується самим Полісом № АС/6866922 від 19.02.2014 року.

Перелік та детальний опис пошкоджень, завданих належному позивачці ОСОБА_2 автомобілю НОМЕР_3 внаслідок ДТП, що сталася 25.04.2014 року, наведено в протоколі огляду цього транспортного засобу від 30.04.2014 року № 969-14, складеному аварійним комісаром ОСОБА_6 (а.с. 63-64).

У цьому ж протоколі, складеному за участю потерпілої ОСОБА_2 та підписаному нею власноручно, зазначено, що на момент ДТП належний їй автомобіль НОМЕР_3 вже мав деякі механічні пошкодження, не повязані з цією дорожньо-транспортною пригодою.

Згідно Звіту № 7506 від 25.05.2014 року, складеного незалежним оцінщиком ТОВ «Експертум-АВЕ» на замовлення страховика - ТДВ СК «Альфа-Гарант», загальна вартість матеріального збитку, завданого позивачці ОСОБА_2 внаслідок пошкодження в ДТП належного їй автомобіля НОМЕР_3, тобто вартість відновлювального ремонту цього транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту його технічного зносу складає 9394,22 грн., в т.ч. ПДВ (а.с. 55-70).

28.07.2014 року позивачка ОСОБА_2, як потерпіла згідно з приписами п. 35.1 ст. 35 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» звернулась до страховика - ТДВ СК «Альфа-Гарант» з відповідною письмовою заявою про оцінку та відшкодування шкоди, завданої пошкодженням належного їй автомобіля НОМЕР_3 в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 25.04.2014 року, надавши для цього необхідні документи та зазначивши номер банківського рахунку, на який просила перерахувати страхову виплату (а.с. 112-113).

Проте, листом ТДВ СК «Альфа-Гарант» від 17.10.2014 року № 12/2413 позивачці ОСОБА_2 було відмовлено у виплаті страхового відшкодування з посиланням на п.п. 37.1.3 п. 31.1 ст. 37 Закону № 1961-IV, а саме на те, що повідомлення учасників дорожньо-транспортної пригоди про її обставини є суперечливими, в звязку з чим страховик - позбавлений можливості встановити дійсні причини та обставини цієї ДТП (а.с. 22).

При цьому будь-яких належних та допустимих, в розумінні ст.ст. 58, 59 ЦПК України, доказів на підтвердження того, що потерпіла ОСОБА_2 свідомо надала страховику неправдиві відомості про характер та обставини ДТП, та наявність передбачених п.п. 37.1.3 п. 31.1 ст. 37 Закону № 1961-IV підстав для відмови у виплаті останній страхового відшкодування, відповідачем - ТДВ СК «Альфа-Гарант», як до суду першої інстанції, так і до апеляційного суду не представлено.

А відтак, відповідач - ТДВ СК «Альфа-Гарант» зобовязаний відшкодувати позивачці ОСОБА_2 оцінену ним майнову шкоду, повязану з пошкодженням належного їй автомобіля НОМЕР_3 в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 25.04.2014 року за участю забезпеченого транспортного засобу - автомобіля НОМЕР_4, у розмірі, який з відрахуванням суми франшизи та ПДВ складає: 6715,38 грн. (9394,22 грн. - 1000,00 грн. - 1678,84 грн. = 6715,38 грн.).

Згідно висновку експертного автотоварознавчого дослідження № 5244 від 26.05.2014 року, проведеного експертом Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ОСОБА_4. проф. ОСОБА_5 за заявою позивачки ОСОБА_2 та за участю представника страхової компанії ТДВ СК «Альфа-Гарант», розмір матеріальної шкоди, завданої позивачці пошкодженням в ДТП належного їй автомобіля НОМЕР_3, а саме: вартість необхідного відновлювального ремонту цього транспортного засобу - становить 13510,75 грн. з урахуванням ПДВ (20%) та складається з: вартості самих ремонтно-відновлювальних робіт - 5136,00 грн.; вартості використаних для ремонту матеріалів - 1975,98 грн. та вартості складових (запчастин), що підлягають заміні - 6398,77 грн. (а.с. 8-20).

Однак, цей висновок автотоварознавчого дослідження не є підставою для виникнення податкових зобовязань, що виникають з надання послуг щодо проведення відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу. Зазначені зобовязання виникають лише внаслідок фактичного надання послуги з проведення такого ремонту за умови, що виконавець цієї послуги є платником ПДВ.

Тобто, у випадку не проведення фактичного ремонту транспортного засобу, або проведення його особою, яка не платником ПДВ, податкові зобовязання не виникають.

Позивачкою ОСОБА_2 будь-яких обєктивних доказів, на підтвердження того, що на час розгляду справи судом уже проведено відновлювальний ремонт належного їй автомобіля НОМЕР_3, тим більше особою, яка є платником податку на додану вартість, до суду не представлено, в звязку з чим з урахуванням положень ч. 1 ст. 1192 ЦК України розмір матеріальної шкоди, завданої позивачці пошкодженням в ДТП належного їй транспортного засобу, що визначений в експертному автотоварознавчому дослідженні № 5244 від 26.05.2014 року, підлягає зменшенню на суму ПДВ (13510,75 грн. х 20 % = 2702,15 грн.), яка реально позивачкою не сплачувалася, а відтак на даний час і не підлягає відшкодуванню.

Таким чином, різниця між розміром майнової шкоди, завданої позивачці ОСОБА_2 пошкодженням унаслідок ДТП належного їй автомобіля, який визначений експертом автотоварознавцем, та розміром страхового відшкодування становить 4093,22 грн. (10808,60 грн. - 6715,38 грн. = 4093,22 грн.), а тому відповідно до ст. 1194 ЦК України вказана грошова сума з урахуванням витрат, понесених позивачкою на оплату проведеного експертного автотоварознавчого дослідження (885,60 грн.), підлягає стягненню на її користь з відповідача - ОСОБА_3, як безпосереднього винуватця ДТП та заподіювача цієї шкоди.

Однак, суд першої інстанції, приймаючи рішення у справі, на зазначені обставини та норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, належної уваги не звернув, у звязку з чим пославшись на ст. 9 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», безпідставно поклав усю відповідальність за спричинену позивачці ОСОБА_2 внаслідок ДТП матеріальну шкоду лише на страховика - ТДВ СК «Альфа-Гарант», чим фактично звільнив від цивільно-правової відповідальності за цю шкоду безпосереднього її заподіювача - відповідача ОСОБА_3

ОСОБА_4 таких обставин, враховуючи наведене вище, рішення Московського районного суду м. Харкова від 09 квітня 2015 року, ухвалене по справі, не може бути визнане цілком законним, обґрунтованим, а тим паче справедливим, а тому судова колегія вважає за необхідне на підставі п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України змінити це судове рішення, скасувавши його в частині, стосується відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, заявлених до відповідача ОСОБА_3, та частково задовольнивши заявлені нею позовні вимоги, стягнути з відповідача - ТДВ СК «Альфа-Гарант» на її користь 6715,38 грн. у рахунок сплати страхового відшкодування за шкоду, повязану з пошкодженням належного їй автомобіля НОМЕР_3 в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 25.04.2014 року, а також стягнути з відповідача ОСОБА_3 на користь позивачки 4978,82 грн. у рахунок відшкодування тієї ж матеріальної шкоди, непокритої страховим відшкодуванням.

Що ж стосується питання розподілу судових витрат по справі, то це питання судова колегія вирішує відповідно до правил ст. 88 ЦПК України з урахуванням принципу їх компенсації пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з огляду на викладене та керуючись ст.ст. 11, 15, 22, 23, 1166, 1187, 1188, 1192, 1194 ЦК України, ст.ст. 1, 3, 6, 9, 12, 22, 28, 29, 32, 35-37 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст. 1, 3, 4, 10, 11, 57-61, 88, 213, 214, 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» - задовольнити частково.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 09 квітня 2015 року - змінити.

Скасувати це судове рішення в частині, що стосується відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, заявлених до ОСОБА_3.

Позовні вимоги ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» на користь ОСОБА_2 6715 (шість тисяч сімсот пятнадцять) грн. 38 коп. у рахунок страхового відшкодування майнової шкоди, повязаної з пошкодженням належного їй транспортного засобу - автомобіля «Toyota Yaris», державний номер НОМЕР_2 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 4978 (чотири тисячі девятсот сімдесят вісім) грн. 82 коп. у рахунок відшкодування майнової шкоди, повязаної з пошкодженням належного їй транспортного засобу - автомобіля «Toyota Yaris», державний номер НОМЕР_2 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

У задоволенні решти заявлених ОСОБА_2 позовних вимог - відмовити, за їх безпідставністю.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» на користь ОСОБА_2 судові витрати, понесені нею по справі, а саме: 114 (сто чотирнадцять) грн. 02 коп. судового збору, сплаченого при зверненні до суду першої інстанції.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати, понесені нею по справі, а саме: 84 (вісімдесят чотири) грн. 42 коп. судового збору, сплаченого при зверненні до суду першої інстанції.

Рішення апеляційного суду набирає чинності негайно, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня його проголошення.

Головуючий:

Судді: