Рішення № 52894130, 19.10.2015, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 643/219/13- ц

Провадження № 2/643/23/15

19.10.2015 року Московський районний суд м. Харкова у складі головуючого судді Крівцова Д.А., за участю секретаря Славгородської В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про виселення, -

ВСТАНОВИВ:

ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням наступних уточнень просить виселити відповідачів з квартири АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку.

В обґрунтування позову зазначив, що відповідно до укладеного договору № HAG5G000000010 від 16.02.2007 року, ОСОБА_1 отримав Кредит у розмірі 295000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 15.02.2017 року. В порушення умов вказаного договору, у відповідача станом на 20.09.2012 року виникла заборгованість у розмірі 46086,04 доларів США. В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором позивач та відповідачі 16.02.2007 року уклали Договір іпотеки № HAG5GА000000010. Згідно з Договором іпотеки, відповідачі надали в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 (далі - Квартира), що належить на праві власності відповідачам. 25.11.2011 року рішенням Московського районного суду м. Харкова задоволено позов ПАТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та звернено стягнення на Квартиру. Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 21.05.2014 року рішення Московського районного суду м. Харкова від 25.11.2011 року залишено без змін. У зв'язку з викладеним, позивач звернувся до суду з дійсним позовом.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги та доводи, викладені в позові, підтримав в повному обсязі. Крім того, пояснив, що Квартира була придбана відповідачами не за кредитні кошти, та кредит видавався на ремонт Квартири та придбання б/в авто.

Представник відповідачів в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог. В обґрунтування заперечень посилався на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Зазначив, що загальна площа Квартири складає 54,0 кв. м., та відповідачі постійно проживають за адресою Квартири, іншого житла у власності не мають.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, встановив наступні факти та відповідні ним правовідносини.

16.02.2007 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № HAG5G000000010, відповідно до п. 7.1 якого Банк зобов'язується надати Позичальнику кредитні кошти в розмірі 33283,00 доларів США на строк з 16.02.2007 року по 15.02.2017 року включно у вигляді невстановлюваної лінії у розмірі 33283,80 доларів США на наступні цілі: ремонт Квартири та придбання б/в авто в сумі 29500,00 доларів США, а також у розмірі 3783,00 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 даного Договору, зі сплатою за користування Кредитом відсотків у розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом.

Пунктом 7.3. Кредитного договору передбачено, що забезпеченням виконання Позичальником зобов'язань за даним Договором виступає іпотека Квартири.

16.02.2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та відповідачами укладено Договір іпотеки Квартири № HAG5GА00000010, відповідно до п. 33.1. якого предметом цього Договору є надання Іпотекодавцями в іпотеку нерухомого майна (Квартири) в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 перед Іпотекодержателем, в силу чого Іпотекодержатель має право в разі невиконання Позичальником зобов'язань, забезпечених іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку Предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами Іпотекодавців.

Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 25.11.2011 року, позов ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 - задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором № HAG5G000000010 від 16.02.2007 року в розмірі 37078,33 доларів США, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - Квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 21.05.2014 року, вказане рішення Московського районного суду м. Харкова залишено без змін.

Як вбачається із Свідоцтва про право власності на житло, реєстраційний № 5-97-81374 від 13.01.1997 року, Квартира належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, в 1/3 частці кожному.

Відповідно до даних, отриманих з адресно-довідкового підрозділу ГУ ДМС УДМС України в Харківської області, відповідачі зареєстровані за адресою Квартири.

З правових позицій, викладених в постановах Верховного Суду України від 18.03.2015 року, 02.09.2015 року, вбачається наступне.

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Так, згідно із частинами першою, другою статті 39 цього Закону в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» застосовуються як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР.

З наведеного вище Верховним Судом України зроблено висновок про те, що якщо в іпотеку передано житловий будинок, який не був придбаний за рахунок отриманих кредитних коштів, то відсутні підстави для виселення мешканців із цього будинку без надання їм іншого постійного житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Судом з матеріалів справи, а також пояснень сторін, в тому числі з пояснень представника позивача, встановлено, що спірна Квартира придбавалась не за рахунок отриманих кредитних коштів.

Постійне житлове приміщення, яке має бути надано відповідачам у зв'язку з їх виселенням, позивачем в позові не зазначено. При цьому представником позивача в судовому засіданні було уточнено, що позивачем пред'явлено вимоги про виселення відповідачів без надання їм іншого житлового приміщення.

За таких обставин підстави для задоволення позову відсутні.

При цьому суд приходить до висновку щодо необґрунтованості доводів представника відповідача відносно того, що підставою для відмови в позові є положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», з наступних підстав.

Як вбачається з положень вказаного Закону, ним встановлено мораторій на примусове відчуження без згоди власника нерухомого житлового майна, що є предметом застави. Між тим в даній цивільній справі позивачем не заявлено вимоги щодо примусового відчуження Квартири. Крім того, вказаний вище Закон прийнятий після ухвалення рішення про звернення стягнення на Квартиру. Також з правових позицій Верховного Суду України, викладених в постанові від 27.05.2015 року, вбачається, що оскільки вказаний вище Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону.

Керуючись ст. 10, 11, 60, 88, 169, 208-209, 212-215, ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Приватбанк» - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Московський районний суд м. Харкова протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у розгляді справи, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя Крівцов Д.А.