Ухвала суду № 52884279, 21.10.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 362/3023/15-ц Головуючий у І інстанції Орда О. О.Провадження № 22-ц/780/5602/15 Доповідач у 2 інстанції Голуб С. А.Категорія 21.10.2015

УХВАЛА

Іменем України

21 жовтня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Голуб С.А.,

суддів Верланова С.М.,Приходька К.П.,

за участі секретаря Нагорної Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 серпня 2015 року у справі за скаргою ОСОБА_2 на постанову старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Васильківського міськрайонного управління юстиції Київської області про арешт майна боржника, -

в с т а н о в и л а :

У червні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаною скаргою посилаючись на те, що 23 квітня 2015 року старшим державним виконавцем відділу ДВС Васильківського МРУЮ у Київській області Валюх О.В. (далі - державний виконавець) винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_2 у межах суми звернення стягнення 31 956,84 грн.

Заявник вважає, що вказана постанова винесена з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-ХІV), оскільки вини боржника ОСОБА_2 у виникненні заборгованості зі сплати аліментів немає.

У зв'язку з наведеним, заявник просив визнати неправомірними дії державного виконавця і зобов'язати ВДВС Васильківського МРУЮ у Київській області усунути порушення шляхом зняття арешту з майна боржника ОСОБА_2

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 серпня 2015 року у задоволенні скарги відмовлено.

Не погоджуючись з такою ухвалою, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що державний виконавець діяв поза межами наданих йому Законом України «Про виконавче провадження» повноважень, але суд не дав цьому оцінки у своїй ухвалі. Просив ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову ухвалу, якою в задоволенні скарги відмовити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Судом першої інстанції було встановлено, що 20.04.2011 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 26079782 про стягнення з Попадюка І.М. на користь Гордєєвої Д.В. аліментів на утримання дитини. Відповідно до зазначеної постанови державним виконавцем постановлено щомісяця сплачувати боржнику аліменти та надавати підтверджуючі документи про сплату. Вказана постанова була направлена ОСОБА_2 рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення за адресою вказаною у виконавчому документі. Натомість лист повернувся без вручення. Отже, виходячи із вимог ч. 1 ст. 31 Закону України «Про виконавче провадження», суд встановив, що ОСОБА_2 вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження.

Згідно довідки розрахунку від 01.10.2013 року № 134/10 заборгованість зі сплати аліментів ОСОБА_2 станом на 01.10.2013 року складає 16 043,25 грн.

17.12.2014 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 ознайомився з матеріалами виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 аліментів на утримання дитини.

17.12.2014 року та 16.01.2015 представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 звертався до відділу ДВС Васильківського МРУЮ у Київській області щодо надання реквізитів рахунку ВДВС Васильківського МРУЮ у Київській області для здійснення перерахунку аліментів.

Згідно заяви представника ОСОБА_2 -ОСОБА_4 від 13.03.2015 року боржником на рахунок ВДВС Васильківського МРУЮ у Київській області перераховано в рахунок сплати аліментів 700 гривень.

04.03.2015 року на вимогу державного виконавця Труфановою Д.В надано рахунки для перерахування коштів в рахунок погашення заборгованості по аліментам, про що свідчить заява яка міститься в матералах виконавчого провадження.

Згідно довідки-розрахунку від 20.04.2015 року № 70\10 заборгованість зі сплати аліментів ОСОБА_2 станом на 01.04.2015 року складає 31956,84 грн.

Відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 23.04.2015 року старшим державним виконавцем ВДВС Васильківського МРУЮ для належного виконання рішення суду накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника-ОСОБА_2 1982 року народження, в межах суми звернення стягнення: 31956,84 грн.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами виконавчого провадження та скарги підтверджується факт намагання боржника після ознайомлення його представником з матеріалами виконавчого провадження розпочати добровільне виконання рішення суду про стягнення аліментів. Однак суд врахував, що сума заборгованості станом на день винесення постанови про накладення арешту перевищула суму відповідних платежів за три місяці зі сплати аліментів, що давало право державному виконавцю накладати арешт на майно боржника і це право не поставлено в залежність від добровільності сплати аліментів. Отже суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову в задоволенні скарги, оскільки державним виконавцем при винесенні постанови від 23.04.2015 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження» було дотримано вимоги ст. 57, ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» щодо порядку, повноважень, підстав та мети накладення арешту та заборони відчуження майна боржника.

Крім того, суд першої інстанції не взяв до уваги як підставу для скасування спірної постанови про накладення арешту ствердження представника заявника щодо того, що ОСОБА_2 не знав про відкриття вказаного виконавчого провадження, оскільки не отримував жодного процесуального документа державного виконавця та будь-яких інших документів, що і призвело до виникнення заборгованості по сплаті аліментів. Суд зазначив, що ці твердження спростовуються як матеріалами виконавчого провадження, згідно яких поштова кореспонденція адресована по місцю проживання ОСОБА_2, а саме: АДРЕСА_1, так і поясненнями представника заявника. Останній підтвердив, що ОСОБА_2 дійсно мешкає за адресою АДРЕСА_1. Проте причиною, на його думку, неотримання боржником поштової кореспонденції є те, що він багато працює і в робочі дні не має змоги отримувати кореспонденцію, а жодних повідомлень про те, що на його адресу надійшов будь-який лист з пошти, ОСОБА_2 не отримував.

Судова колегія погоджується із такими висновками суду виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону (№ 606-ХІV) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 11 Закону (№ 606-ХІV) державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до ст. 57 Закону (№ 606-ХІV) арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Пунктом 7.13 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України» № 74/5 від 15 грудня 1999 рокувстановлено, що державний виконавець у разі надходження виконавчого документа про стягнення аліментів у день відкриття виконавчого провадження повинен підрахувати розмір заборгованості зі сплати аліментів та разом з постановою про відкриття виконавчого провадження повідомити про нього стягувача і боржника. Розрахунок заборгованості повинен бути помісячним і містити суму заробітної плати та інших доходів боржника, що залишились після утримання податків, відсоток або частку заробітку (доходу), визначеного виконавчим документом, загальну суму заборгованості.

Якщо розмір заборгованості перевищує суму відповідних платежів за три місяці зі сплати аліментів, державний виконавець перевіряє майновий стан боржника з одночасним накладенням арешту на майно боржника та за наявності підстав вручає (направляє) боржнику письмове попередження про притягнення його до кримінальної відповідальності за ухилення від сплати аліментів.

Користуючись наданими державному виконавцю наведеними нормативними актами повноваженнями, враховуючи, що заборгованість боржника по сплаті аліментів перевищувала суму відповідних платежів за три місяці , державний виконавець правомірно наклав арешт на майно боржника.

Тим самим державний виконавець діяв в межах і спосіб, наданий йому законом і підзаконними нормативно-правовими актами.

Суд першої інстанції правильно виходив з того, що при оцінці правомірності дій державного виконавця по накладенню арешту на майно боржника, не має правового значення наявність чи відсутність вини боржника у виникненні заборгованості, а також наступна часткова сплата боржником боргу. Основним фактором, який має значення при прийнятті рішення про накладення арешту нам майно боржника, є розмір заборгованості, який визначений в п. 7.13 Інструкції. Дана норма захищає стягувача і направлена на прогнозоване виконання рішення суду.

Судова колегія вважає, що державним виконавцем при ухваленні постанови про накладення арешту на майно боржника не були порушені вимоги закону.

Отже з викладеного вбачається, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в оскаржуваній ухвалі.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції відповідає обставинам справи, постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права і підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 312, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 серпня 2015року в даній справі залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: