Рішення № 52883028, 23.10.2015, Тисменицький районний суд Івано-Франківської області

Справа № 352/1014/15-ц

Провадження № 2/352/626/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2015 року м. Івано-Франківськ

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Струтинського Р.Р.,

секретаря Бардюк-Кавецької Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Тисменицького районного суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Тисменицької ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування постанови,-

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся з позовом до відповідача, третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача про визнання незаконним та скасування постанови Свої позовні вимоги обґрунтував тим, що постановою Тисменицької районної комісії Тисменицької районної ради з питань поновлення прав реабілітованих № 40 від 12.06.1992 року житловий будинок у селі Липівка повернуто ОСОБА_4. В даній постанові також зазначено, що на даний час в цьому будинку проживає ОСОБА_5. Вважає, що рішення комісії Тисменицької районної ради суперечить вимогам Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», яким передбачено, що вилучені будівлі та інше майно по можливості (якщо будинок не зайнятий, а майно збереглося) повертаються реабілітованому або його спадкоємцям натурою. При відсутності такої можливості заявнику відшкодовується вартість будівель та майна, якщо будинок не зайнятий. Пунктом 9 Постанови ВРУ «Про тлумачення ЗУ «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 24.12.1993 року роз»яснено, що реабілітовані згідно із статтями 1 та 3 цього Закону особи ( їх спадкоємці першої черги) мають право на повернення (відшкодування вартості) вилучених у них будинків, майна. Можливість повернення реабілітованому будинку (його частинами) в натурі вирішується з урахуванням конкретних обставин. Не можуть бути повернені житлові будівлі, будинки реабілітованому (його спадкоємцям першої черги), якщо первинному набувачу вони були передані правомірно і знаходяться у його власності або перебудовані у нежилі будівлі чи суттєво перебудовані. Як вбачається з самої постанови комісії було відомо, що в даному будинку з 1950 року проживає ОСОБА_5, яка є теж реабілітованою. ОСОБА_5 та її батьки 42 роки утримували будинок, здійснили його добудову, переобладнання, затративши на це більше коштів ніж вартість самого будинку. Остання була одинокою хворою жінкою та він та його родина доглядали її, а тому вона заповіла йому усе своє майно. 13.10.2014 року ОСОБА_5 померла. На підставі заповіту, складеного останньою 13.10.2014 року та посвідченого секретарем Липівської сільської ради, він є її спадкоємцем за заповітом. Звернувшись в нотконтору для прийняття спадщини, він дізнався, що ухвалою Тисменицького районного суду накладено арешт на будинковолодіння № 26 по вул. Незалежності в с.Липівка Тисменицького району. Підставою для вжиття заходів забезпечення став позов ОСОБА_3 про визнання права власності на дане будинковолодіння. Зважаючи, що даною постановою було порушено права ОСОБА_5, а відтак і його, як спадкоємця, він має право на її оскарження. Оскільки про наявність оскаржуваного рішення ОСОБА_5 взагалі не знала, а він дізнався про даний факт при оформленні спадщини, то строк позовної давності слід відраховувати саме з цього часу, тобто з 2015 року.

Позивач та його представник в судовому засіданні позов підтримали, просили його задоволити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав та суду пояснив, що ОСОБА_4 та його сім»я у 1958 році були виселені у спецпоселення. Коли він повернувся, то у його будинку проживала ОСОБА_5, атому він все своє життя прожив в зовсім іншому будинку, де і помер, так і не скориставшись своїм правом реабілітованої особи. ОСОБА_5 разом із своєю сім»єю була також виселена, проте через два роки повернулася. Останній та її батькам надали право проживати у будинковолодінні ОСОБА_4 У 1991 році ОСОБА_5 написала заяву, на підставі якої їй повернули грошову компенсацію за конфіскацію її будинку. Після смерті ОСОБА_4 правом на спадкування могли скористатися його син та дружина, в той час як ОСОБА_5 отримала і компенсацію і жила у чужому будинку будинку ОСОБА_4 Можливо остання і переобладнала будинок, а саме: поміняла стіни, перекрила дах, проте згідно технічного паспорту розмір хати залишився той самий. Просив відмовити у задоволенні позову.

Представник третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача позов не визнала та суду пояслила, що на підставі ст. 15 ЦПК особа має право звернення до суду для захисту її порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. В даному випадку жодне право позивача не порушено, оскільки останнім не набуто жодних прав на спірне будинковолодіння. ОСОБА_5 мала право лише на саме проживання у будинку, про що свідчить і сам текс оскаржуваної постанови від 12.06.1992 року, де у п.2 вказано, що враховуючи похилий вік ОСОБА_5 та згоду ОСОБА_4 дозволити їй проживати у цьому будинку без права заповіту іншим. Будь-якого іншого права вона на дане майно не мала, оскільки він їй був наданий безкоштовно після реабілітації та повернення у село. Відповідно і спадкоємці ОСОБА_5 не набули жодних прав на спірне майно після її смерті, а тому їхні права не є порушеними. Остання звернулася із заявою про грошову компенсацію за вилучений у її сім»ї будинок і 14.03.1995 року їй була виплачена дана грошова компенсація. Крім того, позивач не може оскаржити постанову Тисменицької районної комісії з питань поновлення прав реабілітованих за № 40 від 12.06.1992 року про повернення будинку у селі Липівка ОСОБА_4, оскільки остання була ухвалена 23 роки тому, а тому строки позовної давності давно минули. Просив з наведених нею підставі відмовити у задоволенні позову.

Вислухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що постановою Тисменицької районної комісії з питань поновлення прав реабілітованих за № 40 від 12.06.1992 року повернуто будинок у селі Липівка ОСОБА_4.

Відповідно до вимог ч.2 ст.5 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» вилучені будівлі та інше майно по можливості (якщо будинок не зайнятий, а майно збереглося) повертаються реабілітованому або його спадкоємцям натурою. При відсутності такої можливості заявнику відшкодовується вартість будівель та майна.

Пунктом 9 Постанови Верховної ОСОБА_2 України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 24 грудня 1993 року № 3812-ХІІ роз'яснено, що реабілітовані згідно із статтями 1 та 3 цього Закону особи (їх спадкоємці першої черги) мають право на повернення (відшкодування вартості) вилучених у них будинків, майна (стаття 5).

Можливість повернення реабілітованому будинку (його частинами) в натурі вирішується з урахуванням конкретних обставин: правомочного проживання там громадян, більшого порівняно з його вартістю розміру затрат на перебудову, потреби у продовженні його використання для соціальних потреб (дитячих закладів, лікарень тощо).

Не можуть бути повернені жилі будівлі, будинки реабілітованому (його спадкоємцям першої черги), якщо первинному набувачу вони були передані правомірно і знаходяться у його власності або перебудовані у нежилі будівлі чи суттєво перебудовані.

Беручи до уваги викладене, суд вважає, що комісія Тисменицького району з питань поновлення прав реабілітованих за № 40 від 12.06.1992 року про повернення будинку у селі Липівка ОСОБА_4 вищевказаних вимог закону не дотрималася, оскільки під час прийняття оспорюваного рішення ОСОБА_5 та її батьками було здійснено суттєву перебудову будинковолодіння № 26 по вул. Незалежності в с.Липівка Тисменицького району.

Згідно довідки Липівської сільської ради №153 від 05.05.2015 року ОСОБА_5 проживала у ІНФОРМАЦІЯ_1 з 1953 року.

Відповідно до технічного паспорта даного будинку, останній побудований у 1968 році, що свідчить про те, що ОСОБА_5 перебудувала будинок та фактично створила нове майно.

Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до переконання, що оскільки постанова комісії Тисменицької районної ради з питань поновлення прав реабілітованих № 40 від 12.06.1992 року прийнята з порушенням вимог Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» та Постанови Верховної ОСОБА_2 України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 24 грудня 1993 року № 3812-ХІІ, то вона підлягає скасуванню як незаконна.

На підставі викладеного, відповідно до ст.5 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», Постанови Верховної ОСОБА_2 України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 24 грудня 1993 року № 3812-ХІІ, ст. ст. 21, 261 ЦК України, керуючись ст.ст.213-215 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в :

Позов задоволити.

Визнати незаконним та скасувати постанову Тисменицької районної комісії з питань поновлення прав реабілітованих за № 40 від 12.06.1992 року про повернення будинку у селі Липівка ОСОБА_4.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду до Апеляційного суду Івано-Франківської області подається протягом десяти днів з дня його проголошення через Тисменицький районний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Головуючий: Струтинський Р.Р.