Ухвала суду № 52883012, 28.10.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 0907/2-227/2011

Провадження № 22-ц/779/2162/2015

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Шамотайло О. В.

Суддя-доповідач Ковалюк Я.Ю.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Ковалюка Я.Ю.

суддів: Максюти І.О., Фединяка В.Д.

секретаря Петріва Д.Б.

з участю представників: апелянта - ОСОБА_2, позивача - Рокетської С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Івано-Франківського міського суду від 27 листопада 2013 року у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_5, ОСОБА_4, ПП «Галичанка ІФ» про стягнення кредитної заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання недійсним підвищення відсоткової ставки, умов п. 2.3.1 кредитної угоди №341 К від 20 листопада 2007 року та зобов'язання здійснити перерахунок суми заборгованості з 01 лютого 2009 року враховуючи ставку 14% річних,-

в с т а н о в и л а :

У квітні 2009 року представник ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся в суд із зазначеним позовом та після уточнення позовних вимог просив стягнути з ОСОБА_5, ОСОБА_4 заборгованість по кредитному договору від 20 листопада 2007 року в сумі 731446,15 гривень.

Заявлені вимоги мотивував тим, що відповідач порушив умови укладеного кредитного договору.

У березні 2010 року ОСОБА_5 звернулася із зустрічним позовом та після уточнення вимог просила визнати незаконним підвищення відсоткової ставки до 19,5 % річних з 01 лютого 2009 року за укладеною кредитною угодою, визнати недійсним з 01 лютого 2009 року умови п. 2.3.1 кредитної угоди щодо права в односторонньому порядку збільшувати розмір відсоткової ставки за користування кредитом, зобов'язати відповідачів здійснити перерахунок суми заборгованості з 01 лютого 2009 року враховуючи відсоткову ставку 14% річних.

Також ОСОБА_5 звернулася з заявою про зменшення розміру пені до 3000 доларів США.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 24 березня 2010 року об'єднано обидва позови в одне провадження.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 27 листопада 2013 року первісний позов задоволено, а у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

На дане рішення ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, просила його скасувати в частині відмови у задоволенні її зустрічного позову про визнання незаконним підвищення відсоткової ставки, зобов'язання здійснити перерахунок суми заборгованості.

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 березня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 27 листопада 2013 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання незаконним підвищення відсоткової ставки до 19,5 % за кредитною угодою №341 К від 20 листопада 2007, визнання недійсним умов п. 2.3.1 кредитної угоди №341 К від 20 листопада 2007 року та зобов'язання здійснити перерахунок суми заборгованості з 01 лютого 2009 року, враховуючи відсоткову ставку 14% річних скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.

Визнано незаконним підвищення відсоткової ставки з 14% річних до 19,5 % за кредитною угодою №341 К від 20 листопада 2007року, укладеної між ОСОБА_5 та ПАТ КБ «ПриватБанк».

В задоволенні вимог про визнання недійсним умов п. 2.3.1 кредитної угоди №341 К від 20 листопада 2007 року та зобов'язання здійснити перерахунок суми заборгованості з 01 лютого 2009 року враховуючи відсоткову ставку 14% річних відмовлено.

В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У вересні 2015 року ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу на рішення Івано-Франківського міського суду від 27 листопада 2013 року в частині стягнення з нього заборгованості, посилаючись на те, що він не був присутнім під час ухвалення рішення, а дізнався про нього у серпні під час ознайомлення з матеріалами справи.

Так, в апеляційній скарзі апелянт зазначає, що у відповідності до ч.4 ст. 559 ЦПК України, договір поруки між ним та ПАТ КБ «Приватбанк» є припиненим, оскільки згідно умов кредитного договору, термін виконання основного зобов'язання настав, а кредитор протягом шести місяців з дня настання цього строку не пред'явив до нього відповідної вимоги.

Просить рішення суду про стягнення з нього заборгованості в користь ПАТ КБ «Приватбанк» скасувати та ухвалити нове рішення, про відмову в позові.

В судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта апеляційну скаргу підтримала, з чим не погодилася представник банку й просила залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Вислухавши доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що згідно з кредитною угодою № 341К від 20.11.2007 р. (а.с.5-7) ЗАТ КБ «Приватбанк» (надалі перейменоване на ПАТ «Приватбанк») надало ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 150000,00 дол.США, із сплатою 14% річних на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення до 19.11.2014р.

Проте, свої зобов'язання за договором позичальник належним чином не виконувала, та станом на 22.03.2010р. її поточна заборгованість становила 100214,67 дол. США, прострочена заборгованість складала 69008,08 дол. США, пеня становила 8834,02 дол. США., комісійна винагорода 16060,34 грн., а загальний залишок заборгованості за кредитною угодою № 341К від 20.11.2007 р. становив в гривневому еквіваленті 1433427,84 грн. (а.с.64). В подальшому відповідач сплатила суму по тілу кредиту і її заборгованість, відповідно до наданого позивачем за первісним позовом розрахунку складає 88599,36 дол. США, з яких 50714,45 дол. США заборгованість по відсоткам, 37884,91 дол. США пені, крім того наявна заборгованість в сумі 23537,27 грн. по сплаті комісії (а.с. 141-143).

Вищевказані обставини підтверджуються документальними доказами, що є в матеріалах справи, та не спростовані відповідачем.

Зобов'язання позичальника ОСОБА_5 по вказаному договору забезпечені договором поруки №341К від 20.11.2007р., укладеним банком з ОСОБА_4, відповідно до змісту вказаного договору поруки поручитель поручився перед кредитором відповідати по зобов'язаннях боржника в повному обсязі та нести солідарну з боржником відповідальність (а.с. 65).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки відповідачі в добровільному порядку своїх зобов'язань по договору не виконують, то з них слід стягнути в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором, а також судові витрати в користь банку.

Такий висновок суду відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального права.

Згідно із ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За договором поруки, згідно ст. 553 ЦК поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку та відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно вимог ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Колегія суддів вважає, що оскільки боржник ОСОБА_5 не виконав взяті на себе зобов'язання, то вимоги позивача про стягнення суми боргу за кредитним договором з нього як основного боржника та ОСОБА_4 - як поручителя за кредитним договором в солідарному порядку є обґрунтованими.

Колегія суддів констатує, що згідно п. 5.1 ч.5 договору про видачу траншу №341К від 20.11.2007 року, від 14.01.2008 року, та від 15.04.2008 року, даний договір разом з кредитною угодою діє до повного виконання своїх зобов'язань сторонами. Згідно п.п. 10, 11 договору поруки від 20.11.2007 року, договір вступає в силу з моменту підписання сторонами і діє до повного виконання зобов'язань за кредитним договором. Сторони дійшли згоди, що строк, в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу, встановлюється протягом 5 років.

Таким чином, посилання апелянта щодо припинення поруки та, що судом помилково стягнуто заборгованість в солідарному порядку є безпідставними.

Колегія суддів також відхиляє пояснення апелянта щодо зміни підстави і предмету позову, оскільки таке право передбачене чинним законодавством.

Підсумовуючи вище описане, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно досліджено обставини справи, зібраним доказам дана належна правова оцінка, висновок про наявність підстав для задоволення позовних вимог банку є вірним.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильного висновку суду першої інстанції при вирішенні спору.

Виходячи із змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового або зміни рішення.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 27 листопада 2013 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Я.Ю. Ковалюк

Судді: І.О. Максюта

В.Д. Фединяк