Рішення № 52881369, 03.03.2014, Корольовський районний суд м. Житомира

Справа № 296/6562/13-ц

2/296/757/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

"03" березня 2014 р. м.Житомир

Корольовський районний суд м.Житомира у складі:

головуючого судді Маслак В.П.,

при секретарі Щетиніній Ю.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 за участю третьої особи Реєстраційної служби Житомирського МУЮ про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, застосування наслідків недійсності правочину, усунення перешкод в користуванні житлом та вселення у квартиру, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, застосування наслідків недійсності правочину, усунення перешкод в користуванні житлом та вселення у квартиру.

Обгрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначила, що з 25.02.1962р. по 03.05.1993р. перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 Під час шлюбу придбано квартиру АДРЕСА_1. Після розірвання шлюбу поділ квартири не здійснено. В подальшому, ОСОБА_4 зареєстрував шлюб з ОСОБА_3 Під час перебування у шлюбі ОСОБА_4 уклав з ОСОБА_3 договір довічного утримання від 17.08.2006р., згідно якого у власність ОСОБА_3 була передана квартира АДРЕСА_1. 25.04.2010р. ОСОБА_4 помер. Договір довічного утримання від 17.08.2006р. визнано частково недійсним рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 29.04.2013р., яким, зокрема, встановлено, що ОСОБА_1 є власником 1/2 частини квартири. Однак, спірна квартира ОСОБА_3 була продана ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 28.02.2011р.

Представники позивачки в судовому засіданні підтримали позовну заяву в повному обсязі.

Відповідачі та представник третьої особи в засідання суду не з"явилися, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.

ОСОБА_3 в клопотанні від 03.03.2014р. просила відкласти розгляд справи, у зв"язку із зайнятістю її представника в іншому судовому засіданні.

Судом відмовлено в задоволенні вказаного клопотання, оскільки відповідачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, викладених в ньому. За вказаних обставин причини неявки відповідача ОСОБА_3 визнано неповажними.

Враховуючи вищевикладене, у відповідності до ч. 4 ст.169, ст. 224 ЦПК України, беручи до уваги наявні у справі дані про права та взаємовідносини сторін, суд ухвалив провести заочний розгляд справи.

Суд, дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог, вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає до часткового задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 29.04.2013р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 26.06.2012р. та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.12.2013р., позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_2 задоволено частково: визнано недійсним договір довічного утримання від 17.08.2006 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, посвідчений і зареєстрований за № 4222 приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_5 в частині передачі у власність ОСОБА_3 1/2 квартири АДРЕСА_2; визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2.

Вищевказаним рішенням встановлено, що з 25.02.1962 року по 03.05.1993 рік ОСОБА_1 (позивач по справі) та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі. 03.05.1993 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було розірвано. 31.10.2003 року ОСОБА_4 уклав шлюб з ОСОБА_3. 25.04.2010 року, під час перебування у шлюбі з відповідачем ОСОБА_3, ОСОБА_4 помер.

Також встановлено, що 17.08.2006 року, між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрованим у реєстрі за №4222, згідно якого, у власність відповідача ОСОБА_3 була передана квартира №45, в будинку за №1 по вулиці Гоголівській в місті Житомирі. Згідно інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 10.02.2011р., 13.09.2006 року право власності на вказану вище квартиру було зареєстроване за ОСОБА_3

Відповідно до ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Позивачка звернулася до КП "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації" із заявою про реєстрацію права власності на 1/2 частки квартири АДРЕСА_3. Однак, рішенням КП "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації" від 20.03.2012р. їй відмовлено у державній реєстрації права власності на 1/2 частки квартири АДРЕСА_3, оскільки право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 28.02.2011р.

Згідно договору купівлі-продажу квартири від 28.02.2011 року ОСОБА_3передала у власність (продала), а ОСОБА_2 прийняла у власність (купила) квартиру №45, що знаходиться за адресою:м.Житомир, вул.Гоголівська, будинок 1. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за №2038.

В силу ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені у статті 203 ЦК України, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до п.7 вказаної Постанови правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Як встановлено ст. 317 ЦК України, право розпорядження майном належить власникові.

Згідно ст. 319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Як вже зазначалося, рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 29.04.2013р. визнано недійсним договір довічного утримання від 17.08.2006 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в частині передачі у власність ОСОБА_3 1/2 частини квартири АДРЕСА_4.

Згідно ст.236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Таким чином, ОСОБА_3 набула права власності лише на 1/2 частини квартири АДРЕСА_4. Згідно рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 29.04.2013р. за ОСОБА_1 визнано право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2.

Відповідно до ст.355, 356 358, 362 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. У разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.

Отже, сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є співвласниками квартири АДРЕСА_2, а тому розпорядження вказаним майном здійснюється за згодою обох сторін.

За змістом ст.658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Оскільки згідно договору купівлі продажу від 28.02.2011 року квартиру АДРЕСА_5 продано лише одним її співвласником ОСОБА_3 без урахування волі та волевиявлення співвласника ОСОБА_1, суд вважає, що порушено права останньої на володіння, користування та розпорядження майном.

За вказаних обставин позовні вимоги в частині визнання договору купівлі-продажу недійсним є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Як встановлено ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Таким чином, оскільки позивачка не є стороною оспореного договору купівлі-продажу, положення ч.1 ст.216 ЦК України щодо реституції не можуть бути застосовані в даному випадку, а тому в задоволенні позову в частині застосування наслідків недійсності правочину слід відмовити.

Водночас ОСОБА_1 предявлено негаторний позов про усунення перешкод в користуванні житлом та вселення у квартиру. Суд звертає увагу на те, що для подання негаторного позову необхідна наявність таких умов, зокрема, відсутність договірних відносин між власником і особою, яка чинить перешкоди у здійсненні права власності щодо речі; річ має знаходитись у володінні власника. Однак, як вбачається з матеріалів справи майно - квартира АДРЕСА_2 знаходиться у володінні відповідача ОСОБА_2, що виключає можливість предявлення негаторного позову.

Таким чином, позивачем невірно обрано спосіб захисту порушеного права, а тому в задоволенні позову про усунення перешкод в користуванні житлом та вселення слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України, ст.ст. 1,3,4, 60, 209, 210, 212-215 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 за участю третьої особи Реєстраційної служби Житомирського МУЮ про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, застосування наслідків недійсності правочину, усунення перешкод в користуванні житлом та вселення у квартиру, задовольнити частково.

Визнати недійсним договір купівлі продажу квартири №45 по вул Гоголівська,1 у м.Житомирі від 28.02.2011р. №2038, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований у Державному реєстрі правочинів за №4348934.

В решті вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка подається протягом десяти днів з дня отримання його копії .

Рішення може бути оскаржене позивачем до Апеляційного суду Житомирської області через Корольовський районний суд міста Житомира шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя В. П. Маслак