Постанова № 52869675, 15.10.2015, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2015 року 810/3668/15

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панченко Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Текссол-С» до Київської митниці Державної фіскальної служби, треті особи: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області, Державна казначейська служба України, про визнання протиправними дій та бездіяльності, визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Текссол-С» (далі - позивач, або ТОВ «Текссол-С») звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Київської митниці Державної фіскальної служби (далі - відповідач, або Київська митниця ДФС), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області, у якому просить суд:

- визнати протиправними дії та бездіяльність Київської митниці ДФС щодо скасування рішення про коригування митної вартості №125110011/2014/010201/2 від 04.12.2014;

- визнати протиправним та скасувати рішення (лист) Київської митниці ДФС №2344/4/10-70-60-04-47 від 19.03.2015;

- визнати протиправними дії Київської митниці ДФС по перерахуванню фінансової гарантії в розмірі 125939,25 грн. за митною декларацією №125110011/2014/021585 від 05.12.2014 до Державного бюджету України;

- зобов'язати Київську митницю ДФС скасувати рішення про коригування митної вартості №125110011/2014/010201/2 від 04.12.2014;

- зобов'язати Київську митницю ДФС видати подання-висновок про повернення ТОВ «Текссол-С» надмірно сплачених митних та інших платежів у розмірі 125939,25 грн. для його пред'явлення в територіальні органи Державної казначейської служби.

08 вересня 2015 року через канцелярію суду надійшла заява позивача про збільшення позовних вимог, з урахуванням якої позивач просив суд відшкодувати з Державного бюджету України на користь ТОВ «Текссол-С» шкоду у вигляді понесених інфляційних витрат у розмірі 34362,10 грн. від несвоєчасного повернення ТОВ «Текссол-С» фінансової гарантії, сплаченої для забезпечення сплати митних платежів, а саме, податку на додану вартість із ввезеного товару на митну територію України за митною декларацією №125110011/2014/021585 від 05.12.2014 у розмірі 125939,25 грн. Позивач просить суд зобов'язати Державну казначейську службу України здійснити безспірне списання коштів у розмірі 34362,10 грн. з рахунку, на якому обліковуються кошти Державного бюджету України, передбачені на відшкодування шкоди, завданої фізичним чи юридичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами.

Протокольною ухвалою суду від 06.10.2015 клопотання позивача про збільшення позовних вимог прийнято до розгляду судом та залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державну казначейську службу України.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що при митному оформленні товарів, які ввозились на митну територію України, ним було визначено їх митну вартість за основним методом - ціною договору (контракту). Цей показник заявлено у митній декларації, до якої були додані усі документи, що подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів і обраного методу її визначення згідно з переліком, визначеним Митним кодексом України. Однак, митний орган безпідставно не погодився із заявленою позивачем митною вартістю товарів, незаконно прийняв рішення про коригування їх митної вартості та заповнив картку відмови у прийняті митної декларації, оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України.

За наведених обставин, позивач вважає рішення митного органу незаконними, оскільки при їх прийнятті відповідачем невірно встановлені факти та застосовано норми закону.

Позивач також зазначив, що з метою випуску задекларованих товарів у вільний обіг він подав митному органу заяву про митне оформлення товарів під гарантійне зобов'язання, здійснив коригування їх митної вартості згідно з рішенням митного органу, подавши нову митну декларацію, сплатив всі митні платежі згідно з митною вартістю товарів, яка визначена митним органом.

У подальшому, позивач в межах строків, визначених частиною 8 статті 55 Митного кодексу України, звернувся до відповідача із заявою, до якої додав документи на підтвердження заявленої ним митної вартості товарів.

Проте, відповідач вказану заяву та додані до неї документи у строки, встановлені законом, не розглянув. За таких обставин, позивач, посилаючись на положення частини 9 та 10 статті 55 Митного кодексу України, вважає, що правильно визначив митну вартість товарів, а митний орган допустив протиправну бездіяльність, зобов'язаний був скасувати рішення про коригування митної вартості та повернути сплачену товариством фінансову гарантію.

Відповідач позов не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі та просив суд у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування заперечень зазначив, що у грудні 2014 року позивачем було пред'явлено до митного оформлення товари. Оскільки надані позивачем документи містили суперечливі відомості, неточності та неповну інформацію, митним органом було прийнято рішення про коригування митної вартості товарів із застосуванням резервного методу та заповнено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

У зв'язку з цим, відповідач вважає, що оскаржувані рішення прийняті з урахуванням вимог чинного законодавства, в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

При цьому зауважує, що надані позивачем додаткові документи на підтвердження митної вартості товарів не були прийняті митним органом, оскільки не спростовували недоліків та неточностей, виявлених у документах, поданих до митного оформлення товарів.

Представники сторін у судове засідання, призначене на 15.10.2015, не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Водночас, матеріали справи містять клопотання сторін про подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Треті особи у судові засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, правом надати пояснення по суті спору не скористались. 7 вересня 2015 року через канцелярію суду надійшло клопотання Головного управління Державної казначейської служби України в Київській області про розгляд справи за відсутності її уповноваженого представника.

В силу положень частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними матеріалами у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Текссол-С» (ідентифікаційний код 35892372, місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, буд. 22), зареєстроване як юридична особа Солом'янською районною у місті Києві державною адміністрацією 09.04.2008, про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців зроблено запис №10731020000015361 (а.с. 10-12).

Як вбачається з матеріалів справи, між компанією «Dawood Exports (PVT) LTD», Пакистан (Продавець) та ТОВ «Текссол-С» (Покупець) укладений контракт № 1012/12 від 12.10.2012 та додаткову угоду №49/1 від 21.10.2014, відповідно до яких Продавець продав, а Покупець купив товар - тканини власного виробництва полікотон 52/48 (р/с 52:48%) по ціні 3,50 USD за кг (а.с. 14-16).

Пунктом 3 додаткової угоди №49/1 від 12.10.2014 встановлено, що ціна товару включає вартість товару, упаковки, маркування та доставки, та згідно інвойсу №DE/INV/3289/14 становить 94790,50 USD. Відповідно до пункту 2 додаткової угоди №49/1 від 12.10.2014 товар поставляється на умовах СІF Іллічівськ.

За змістом пункту 5 контракту разом з товаром продавець зобов'язувався передати покупцю: інвойс, коносамент, специфікацію, пакувальний лист, сертифікат походження, сертифікат якості.

03 грудня 2014 року позивачем до митного оформлення на Київській митниці ДФС був пред'явлений товар за кодом 55134100: тканина полікотон (р/с) змішана з вмістом штапельних волокон поліестеру 52% та бавовни 48%, полотняного переплетення вибивна, поверхнева щільність 115+- 5г/м2, завширшки 220 см, без покриття, без просочення. Країна виробництва - PK (Пакистан), виробник «Dawood Exports (PVT) LTD».

З метою проведення митного оформлення товару позивачем до Київської митниці була подана митна декларація від 03.12.2014 №125110011/2014/021585 із застосуванням основного методу визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну - за ціною договору (контракту) (а.с. 23). Згідно з даними вказаної митної декларації контрактна вартість товарів становила 94790,50 USD на умовах поставки CIF (3,50 USD за 1 кг).

На підтвердження заявленої митної вартості товару і обраного методу її визначення позивачем разом із вказаною митною декларацією були подані: контракт № 1012/12 від 12.10.2012 (а.с. 14-15); додаткову угоду №49/1 від 21.10.2014 (а.с. 16): інвойс №DE/INV/3289/14 від 21.10.2014 (а.с. 17); коносамент (Bill of Landing) №MSCUK 8728129 від 27.10.2014 (а.с. 40); сертифікат загальної форми №PTEA/CO/15-02346 (а.с. 42), сертифікат про походження товару №TDAP(F)GSP 022844 (а.с. 41); прайс-лист виробника (а.с. 43); калькуляцію (розрахунок ціни) (а.с. 44); копію митної декларації країни відправлення (а.с. 45); додаток №52 до контракту №1012/12 від 22.12.2014 (а.с. 46); висновок експерта Київської торгово-промислової палати №Ц-807 від 04.12.2012 (а.с. 48)

03 грудня 2014 року Київська митниця ДФС, з метою перевірки відомостей про заявлену митну вартість задекларованого товару, витребувала від декларанта додаткові документи, а саме: виписку з бухгалтерської документації, рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов контракту.

Приводом для витребування від декларанта додаткових документів стала та обставина, що під час митного оформлення спрацювала автоматизована система аналізу та управління ризиками за напрямом митної вартості, яка видала відомості про те, що у попередні періоди такий же товар розмитнювався за більшою митною вартістю, ніж задекларував позивач.

За результатами розгляду поданих позивачем документів, Київською митницею ДФС 04.12.2014 було прийнято рішення про коригування митної вартості товару №125110011/2014/010201/2, згідно з яким вартість задекларованого товару митний орган визначив із застосуванням резервного методу визначення митної вартості товарів (а.с.20).

Крім цього, Київською митницею ДФС складено картку відмови у прийняті митної декларації, оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України №125110011/2014/00368 (а.с. 21).

Позивач на підставі частини 7 статті 55 Митного кодексу України здійснив заходи щодо випуску товару у вільний обіг під фінансову гарантію заявленого до митного оформлення товару за митною декларацією від 03.12.2014 №125110011/2014/021585. Випуск товарів здійснювався за митною декларацією від 05.12.2014 №125110011/2014/021585 (а.с. 23).

Не погоджуючись з визначеною відповідачем митною вартістю товарів, позивач звернувся до суду.

Розглядаючи вимоги позивача про визнання протиправними дій та бездіяльності Київської митниці ДФС щодо скасування рішення про коригування митної вартості №125110011/2014/010201/2 від 04.12.2014, суд зазначає наступне.

Відносини, що пов'язані із справлянням митних платежів регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

Відповідно до статті 246 Митного кодексу України, метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Згідно зі статтею 248 Митного кодексу України, митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює та документів, необхідних для митного оформлення.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема, код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати) ( стаття 257 Митного кодексу України).

Статтями 49, 50 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця (частини четверта та п'ята статті 58 Митного кодексу України.

За нормами статті 57 Митного кодексу України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за основним методом (тобто за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції)) та другорядними: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); за резервним. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 54 Митного кодексу України, контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 54 Митного кодексу України передбачено, що за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Відповідно до частини шостої статті 54 Митного кодексу України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Відповідно до частини 7 статті 55 Митного кодексу України, у випадку незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів орган доходів і зборів за зверненням декларанта або уповноваженої ним особи випускає товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною органом доходів і зборів, шляхом надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу. Строк дії таких гарантій не може перевищувати 90 календарних днів з дня випуску товарів.

При цьому, згідно положень частини 8 статті 55 Митного кодексу України протягом 80 днів з дня випуску товарів декларант або уповноважена ним особа може надати органу доходів і зборів додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, що декларуються.

Частиною 9 статті 55 Митного кодексу України передбачено, що у разі надання декларантом або уповноваженою ним особою додаткових документів орган доходів і зборів розглядає подані додаткові документи і протягом 5 робочих днів з дати їх подання виносить письмове рішення щодо визнання заявленої митної вартості та скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості або надає обґрунтовану відмову у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів. У такому випадку надана фінансова гарантія відповідно повертається (вивільняється) або реалізується в порядку та у строки, визначені цим Кодексом

Водночас, якщо орган доходів і зборів протягом строку, зазначеного у частині дев'ятій цієї статті, не надає обґрунтованої відмови у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів, вважається, що декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість товарів визначено правильно. У такому випадку орган доходів і зборів скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості, а надана фінансова гарантія повертається (вивільняється) у порядку та строки, визначені цим Кодексом (ч. 10 ст. 55 Митного кодексу України).

Як було зазначено судом, позивач на підставі частини 7 статті 55 Митного кодексу України здійснив заходи щодо випуску товару у вільний обіг під фінансову гарантію, випуск товарів здійснювався за митною декларацією від 05.12.2014 №125110011/2014/021585 (а.с. 23).

Платіжним дорученням від 05.12.2014 позивач сплатив фінансову гарантію у розмірі 127000,00 грн. (а.с. 24).

17 лютого 2015 року позивач звернувся до Київської митниці ДФС із заявою (вх. №01715/15), у якій просив скасувати рішення про коригування митної вартості товару №125110011/2014/010201/2 та прийняти рішення щодо визнання заявленої ТОВ «Текссол-С» митної вартості товару, імпортованого в Україну відповідно до контракту № 1012/12 від 12.10.2012 та додаткової угоди №49/1 від 21.10.2014 (а.с. 36-39).

До вказаної заяви позивачем додано наступні документи: копію рішення про коригування митної вартості товару №125110011/2014/010201/2 від 04.12.2014; копію контракту № 1012/12 від 12.10.2014; копію доповнення №49/1 до контракту № 1012/12 від 21.10.2014; копію інвойсу №DE/INV/3289/14 від 21.10.2014; копію коносаменту №MSCUK 8728129 від 27.10.2014; копії сертифікатів про походження товару №PTEA/CO/15-02346, №TDAP(F)GSP 022844; копію прайс-листа виробника товару на жовтень 2014 року на умовах поставки товарів CIF Іллічівськ; копію калькуляції; копію експортної декларації країни відправлення № UBL152231 від 21.10.2014; копію експертного висновку Київської Торгово-промислової палати від 04.12.2014 № 807; копію платіжного доручення від 17.02.2015; копію SWIT; копію доповнення №52 до контракту № 1012/12 від 12.10.2014; роздруківку документа Всесвітньої митної організації з перекладом.

Позивач зазначає, що надані документи свідчать, що заявлена ТОВ «Текссол-С» митна вартість на товар визначена декларантом за ціною контракту на рівні 1418944,49 грн. (еквівалент 94790,50 USD) є обґрунтованою та такою, яка відповідає дійсності. Зазначені документи свідчать про оплату позивачем на адресу продавця 94790,50 USD за отриманий товар згідно з контрактом № 1012/12 від 21.10.2014 за інвойсом №DE/INV/3289/14 від 21.10.2014.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, вказана вище заява отримана відповідачем 17.02.2015, тобто у межах 80 денного строку (на 74 день) з дня випуску товарів за МД від 05.12.2014 №125110011/2014/021585.

Судом встановлено, що відповідь на заяву позивача від 17.02.2015 вх. №01715/15 відповідачем надано листом від 19.03.2015 за №2344/4/10-70-60-04-47 (а.с. 57).

Таким чином, суд зазначає, що рішення щодо визнання заявленої митної вартості або відмову у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів Київською митницею ДФС прийнято лише на тридцятий день з моменту надходження відповідної заяви та документів, що підтверджують заявлену митну вартість.

За таких обставин, суд погоджується з доводами позивача про протиправну бездіяльність Київської митниці ДФС, що полягала у не розгляді у строки, встановлені частиною 9 статті 55 Митного кодексу України, заяви від 17.02.2015 вх. №01715/15.

Обґрунтовуючи підстави для відмови у визнанні митної вартості за обраним позивачем методом, Київська митниця ДФС у листі від 19.03.2015 за №2344/4/10-70-60-04-47 зазначила, що повторно надані позивачем документи містять неточності, розбіжності та не підтверджують числових значень заявленої декларантом митної вартості товарів. Так, загальна ціна товару у розмірі 3,50 USD, що вказана у калькуляції виробника, складається з вартості сировини, виробничих витрат, упаковки, місцевих податків та зборів та включає витрати на транспортування оцінюваних товарів до порту або іншого місця ввезення на митну територію України та витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортування до порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

Інших підстав для відмови у застосуванні митної вартості відповідно до контрактної вартості товарів митний орган не зазначив.

Разом з цим, суд зазначає, що відповідно до пункту 2 додатку №49/1 від 21.10.2014 до контракту №1012/12 товар відвантажується морським контейнером на умовах CIF Іллічівськ (а.с. 16). Аналогічні умови поставки містяться в інших документах, наданих позивачем до митного оформлення товару, зокрема, в інвойсі, митній декларації країни відправлення, прайс-листі.

Постачання товару на умовах CIF - міжнародний комерційний торгівельний термін, який передбачає, що продавець виконав постачання, коли товар завантажено на транспортний засіб у порту відвантаження, а ціна включає в себе вартість товару, фрахт чи транспортні витрати та вартість страхування при перевезенні.

Отже, оскільки всі витрати до переміщення товарів через борт судна покладаються на продавця, то і витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів до порту включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

Відтак, суд зазначає, що вказані відповідачем у листі від 19.03.2015 за №2344/4/10-70-60-04-47 розбіжності не впливають на числове визначення митної вартості товару заявленого до митного оформлення і не позбавляють позивача права на застосування методу визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, з врахуванням того, що позивачем використані відомості, які підтверджені документально.

У письмових запереченнях відповідач також наголосив, що вказана калькуляція не містить даних про одержаний прибуток виробником товару, однак суд зазначає, що подібні твердження є безпідставними, позаяк законодавцем не визначений обов'язок декларанта документально підтверджувати прибуток виробника або продавця, що одержаний ним від імпорту товару.

Додатково відповідач у ході розгляду справи зазначив, що прайс-лист містить інформацію про ціну товару в метрах погонних на умовах поставки FOB Muhammad Bin Qasim у розмірі 0,82 USD/rm, натомість в інвойсі ціна товару визначена у розмірі 3,50 USD на умовах поставки CIF Іллічівськ.

Однак, такі доводи відповідача суд до уваги не приймає, оскільки, як вбачається з наявного у матеріалах справи прайс-листа виробника станом на жовтень, який надавався митному органу разом із заявою від 17.02.2015 вх. №01715/15, ціна товару та умови поставки відповідають аналогічним відомостям, наведеним в інвойсі та становить 3,50 USD на умовах CIF Іллічівськ (а.с. 43).

Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що в інвойсі № DE/INV/3289/14 від 21.10.2014 кількість товару була зазначена як у кілограмах (27083), так і в погонних метрах (107047).

Суд також не приймає до уваги доводи відповідача, що висновок торгово-промислової палати від 02.09.2014 №Ц-566/1 був виданий на попередню поставку, оскільки зазначений висновок має рекомендаційний характер і повинен оцінюватись у сукупності з іншими матеріалами.

Крім того, вказані зауваження митного органу жодним чином не стосуються відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару чи проведеного декларантом розрахунку такої вартості. Більше того, вони стосуються лише додаткових документів, наданих позивачем на вимогу митного органу. Однак, додаткові документи не визначають митну вартість товару.

У даному випадку, митний орган не надав жодних доказів того, що основні документи, надані позивачем під час митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають обґрунтований сумнів у достовірності наданої інформації, та не можуть бути підставою для визначення митної вартості товару за першим методом.

Таким чином, враховуючи, що зазначені у листі від 19.03.2015 за №2344/4/10-70-60-04-47 обставини, які стали підставою для відмови у визначені митної вартості за ціною контракту, є необґрунтованими, відповідач у строки, визначені частиною 9 статті 55 Митного кодексу України, заяву позивача не розглянув, митний орган, у силу приписів частини 10 статті 55 Митного кодексу України, зобов'язаний був скасувати рішення про коригування митної вартості №125110011/2014/010201/2 від 04.12.2014 та повернути сплачену позивачем фінансову гарантію.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності, яка полягає у нескасуванні рішення про коригування митної вартості товару №125110011/2014/010201/2 від 04.12.2014 та зобов'язання скасувати рішення про коригування митної вартості №125110011/2014/010201/2 від 04.12.2014, визнання протиправними дії по перерахуванню фінансової гарантії до Державного бюджету України є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Задовольняючи вимоги у вказаній частині, суд також бере до уваги, що у рішенні про коригування митної вартості №125110011/2014/010201/2 від 04.12.2014 відповідачем не вказано, яка конкретно інформація є наявною у митного органу, що призвела до виникнення обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості товару.

Зазначене рішення також не містить обґрунтованого математичного розрахунку ціни товару за одиницю (із зазначенням конкретних складових цього розрахунку), визначеної митним органом, що доводило б обґрунтованість рівня скоригованої ним митної вартості товару, та не розкривають конкретних фактів, які вплинули на таке коригування, що вказує на їх невідповідність вимогам частини 2 статті 55 Митного кодексу України.

Крім того, в порушення наведених вище норм, рішення про коригування митної вартості не містить обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано. Натомість, у всіх випадках відповідач по суті лише загально зазначає, що митна вартість товару не може бути визначена за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, через неподання основних документів, які підтверджують відомості про заявлену митну вартість товарів та невідповідність обраного декларантом методу визначення митної вартості товару умовам наведеним у главі 9 Митного кодексу України.

Такі дії відповідача не відповідають положенням частини сьомої статті 54 Митного кодексу України, відповідно до якої у разі якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Водночас, суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивача щодо визнання протиправним та скасування листа Київської митниці ДФС від 19.03.2015 за №2344/4/10-70-60-04-47, оскільки зазначений лист є службовим документом, в якому викладена позиція митного органу з приводу поданих декларантом додаткових документів на підтвердження заявленої митної вартості товарів. Вказаний лист не є правовим актом індивідуальної дії, оскільки не є актом застосування норм права і не встановлює конкретних приписів, звернених до окремої особи.

Позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.

Проте, ці рішення, дія або бездіяльність у будь-якому випадку повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Оскільки, у даному випадку, лист має суто інформаційний та роз'яснювальний характер, не спричиняє для позивача жодних правових наслідків, суд дійшов висновку, що у цій частині позовних вимог, враховуючи положення Кодексу адміністративного судочинства України, провадження у справі підлягає закриттю.

У процесуальному аспекті частиною третьою статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу.

Однак, оскільки розгляд справи по суті має завершитися постановленням єдиного процесуального документу, який має вбирати в себе відповідь на всі питання, що мають бути вирішені судом у зв'язку з закінченням провадження у справі, ухвала, що передбачена частиною третьою статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, може постановлятися, якщо провадження у справі закривається щодо усіх позовних вимог.

Якщо ж судовим рішенням за результатами розгляду позову, що складається з декількох позовних вимог, передбачено різні процесуальні наслідки для різних позовних вимог, дотримуючись принципу процесуальної економії, суд має прийняти постанову, в резолютивній частині якої повинен надати остаточну відповідь щодо усіх вимог, які були предметом судового розгляду, а якщо позов задоволено частково - висновок суду про відмову у задоволенні решти позовних вимог, закриття провадження або залишення без розгляду позову в частині, що залишилась без задоволення.

Протилежний підхід, зважаючи на інстанційність розгляду адміністративних справ в Україні, матиме негативні наслідки для правопорядку, неодмінно призведе до появи випадків, коли адміністративна справа вирішена декількома рішеннями судів (що набрали законної сили), може містити різні висновки і створювати невизначеність у спірних правовідносинах, що є неприпустимим.

За повної тотожності процесуального правового регулювання аналогічна правова позиція відображена й у судовій практиці судів вищих інстанцій.

З приводу вимог позивача про зобов'язання відповідача видати подання-висновок про повернення ТОВ «Текссол-С» надмірно сплачених митних та інших платежів у розмірі 125939,25 грн. для його пред'явлення в територіальні органи Державної казначейської служби та відшкодувати з Державного бюджету України на користь ТОВ «Текссол-С» шкоду у вигляді понесених інфляційних витрат у розмірі 34362,10 грн. від несвоєчасного повернення ТОВ «Текссол-С» фінансової гарантії, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 301 Митного кодексу України, повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів здійснюється відповідно до Бюджетного та Податкового кодексів України.

У разі виявлення факту помилкової та/або надмірної сплати митних платежів орган доходів і зборів не пізніше одного місяця з дня виявлення такого факту зобов'язаний повідомити платника податків про суми надміру сплачених митних платежів (частина 2 статті 301 Митного кодексу України).

Частинами 3 та 4 статті 301 Митного кодексу України передбачено, що помилково та/або надміру зараховані до державного бюджету суми митних платежів повертаються з державного бюджету в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Якщо надмірна сплата сум митних платежів сталася внаслідок помилки з боку посадових осіб органу доходів і зборів, повернення надміру сплачених сум митних платежів здійснюється у першочерговому порядку.

Відповідно до частини 5 статті 301 Митного кодексу України, повернення сум відповідних митних платежів здійснюється також у разі, якщо:

1) законом передбачено повернення сум сплаченого мита при поміщенні товарів у митний режим реімпорту або у митний режим реекспорту відповідно до розділу V цього Кодексу, а також в інших випадках, визначених цим Кодексом;

2) у випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, здійснюється зміна раніше заявленого митного режиму, якщо суми митних платежів, належних до сплати при поміщенні товарів у новий митний режим, є меншими, ніж суми митних платежів, сплачених при поміщенні їх у попередній митний режим;

3) відновлюється режим найбільшого сприяння, вільної торгівлі;

4) митну декларацію змінено або визнано недійсною;

5) у товарах, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за її межі, виявлено дефекти або вони якимось іншим чином не відповідають погодженим специфікаціям, за умови, що ці товари не ремонтувалися і не використовувалися відповідно на території України та за її межами (крім операцій, необхідних для виявлення дефектів або невідповідності) і повертаються протягом строку, визначеного підпунктом "а" пункту 3 частини другої статті 78 цього Кодексу;

6) платником податків подано органу доходів і зборів документи, які підтверджують наявність у нього на день подання органу доходів і зборів митної декларації для митного оформлення права на звільнення від сплати митних платежів.

Згідно із частиною 6 статті 301 Митного кодексу України, повернення сум митних платежів у випадках, передбачених частиною п'ятою цієї статті, здійснюється у тому самому порядку, що і повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів за заявою платника податків за умови, що така заява подається не пізніше одного року з дня, наступного за днем виникнення обставин, що тягнуть за собою повернення сплачених сум митних платежів.

При цьому суд зазначає, що порядок повернення вказаних вище платежів регулюються Порядком повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженим наказом Державної митної служби України від 20.07.2007 № 618 (далі - Порядок повернення коштів) та Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерством фінансів України від 03.09.2013 № 787.

Пунктами 1, 2 розділу І Порядку повернення коштів передбачено, що цей Порядок на виконання вимог, зокрема, статті 43 ПК визначає процедуру повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів.

В пункті 4 розділу ІІІ Порядку повернення коштів визначено, що для підготовки висновку про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, форма якого наведена в додатку 1 до Порядку взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, затвердженого наказом Державної митної служби України та Державного казначейства України №611/147 від 20.07.2007, керівництвом Відділу за потреби ініціюється проведення перевірки в митному органі щодо правильності митного оформлення із залученням відповідних підрозділів митного органу. Порядок і форма складання документа, у якому відображатимуться результати перевірки, визначаються наказом Державної митної служби України.

Пунктом 6 розділу ІІІ Порядку повернення коштів передбачено, що керівник (заступник керівника) митного органу на підставі результатів перевірки (у разі її проведення) підписує Висновок про повернення, Реєстр висновків про повернення та супровідний лист, адресований органу Державного казначейства України. Пакет документів на повернення коштів передається до Загального відділу для реєстрації та відправки до органу Державного казначейства України.

Пунктом 7 розділу ІІІ Порядку повернення коштів визначено, що висновок про повернення платникам податків помилково та/або надмірно сплачених митних та інших платежів повинен бути прийнятий митним органом не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення 20-денного строку з дня подання платниками податків заяви.

У той же час, пунктом 11 розділу ІІІ Порядку передбачено, що за відсутності підстав для повернення коштів у встановленому порядку готується та надсилається заявнику письмова обґрунтована відповідь.

Виходячи з системного аналізу зазначених правових норм вбачається, що законодавчо встановленою умовою повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, є ухвалення митним органом висновку про повернення надмірно сплачених митних платежів. При цьому, з метою підтвердження обґрунтованості заявлених до повернення сум, відповідний відділ (митного органу) перевіряє факт перерахування митних та інших платежів з відповідного рахунку до Державного бюджету України та наявність переплати. Керівництвом відділу, за потреби, ініціюється проведення перевірки в митному органі щодо правильності митного оформлення із залученням відповідних підрозділів митного органу.

Однак, питання формування митним органом висновку щодо повернення позивачу вказаних коштів, направлення його до Управління Держказначейства є процедурним питанням взаємодії вказаних органів у процесі повернення платникам податків помилково та/або надмірно сплачених митних та інших платежів.

Враховуючи те, що позивачем жодних дій, передбачених Порядком повернення коштів вчинено не було, вимоги про зобов'язання відповідача видати подання-висновок про повернення ТОВ «Текссол-С» надмірно сплачених митних платежів спрямовані на майбутній захист ще не порушеного права, а відтак, є передчасними і задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги позивача про відшкодування шкоди з Державного бюджету України у вигляді понесених інфляційних витрат, на підставі положень статті 1173 Цивільного кодексу України, суд зазначає наступне.

Статтею 1173 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

За змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, відповідальність, встановлена статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується за порушення грошових зобов'язань, які виникають, насамперед, із договірних правовідносин.

Водночас, позивач просить суд відшкодувати шкоду, яка за своєю правовою природою є відповідальністю, а не борговим (грошовим) зобов'язанням.

А тому, суд переконаний, що дія частини другої статті 625 Цивільного кодексу України не поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із завданням шкоди, в тому числі у випадках, передбачених статтею 1173 Цивільного кодексу України.

Крім цього, відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України підставою застосування передбаченої цією нормою відповідальності є прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Як передбачено частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд звертає увагу сторін на ту обставину, що зазначеною статтею Цивільного кодексу України регулюються зобов'язальні правовідносини, тобто її дія поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду.

Вказана правова позиція узгоджується з листом Верховного суду України «Аналіз практики застосування статті 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві» від 01.07.2014 року.

Таким чином, суд не знаходить підстав для задоволення вимог про відшкодування шкоди з Державного бюджету України у вигляді понесених інфляційних витрат.

Вимога позивача про зобов'язання Київську митницю ДФС в порядку статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України подати звіт про виконання судового рішення, задоволенню не підлягає, зважаючи на наступне.

Відповідно до змісту статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання постанови суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф у розмірі від десяти до тридцяти мінімальних заробітних плат. Половина суми штрафу стягується на користь позивача, інша половина - до Державного бюджету України.

Таким чином, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду та має застосовуватися у виключних випадках.

З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги обставини даної справи, суд не вважає за необхідне зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання даного судового рішення, оскільки позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, належних і достатніх доказів, які б свідчили про правомірність дій та рішень у ході митного оформлення товарів, задекларованих позивачем, не надав.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до статті 97 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані. Оскільки жодних клопотань з приводу відшкодування судових витрат позивачем суду не заявлено судові витрати компенсації не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 97, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Провадження у частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування листа Київської митниці ДФС №2344/4/10-70-60-04-47 від 19.03.2015 закрити.

Визнати протиправною бездіяльність Київської митниці ДФС, що полягала у не розгляді у строки, встановлені частиною 9 статті 55 Митного кодексу України заяви від 17.02.2015 вх. №01715/15.

Визнати протиправними дії Київської митниці ДФС по перерахуванню фінансової гарантії в розмірі 125939,25 грн. за митною декларацією №125110011/2014/021585 від 05.12.2014 до Державного бюджету України.

Зобов'язати Київську митницю ДФС скасувати рішення про коригування митної вартості №125110011/2014/010201/2 від 04.12.2014.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панченко Н.Д.

Постанову виготовлено у повному обсязі та підписано 15.10.2015