Постанова № 52860905, 12.10.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" жовтня 2015 р. Справа№ 910/7578/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Лобаня О.І.

суддів: Майданевича А.Г.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 12.10.2015 р.,

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укргідроенерго» на рішення господарського суду міста Києва від 27.05.2015 року

у справі № 910/7578/15-г (суддя Нечай О.В.)

за позовом публічного акціонерного товариства «Укргідроенерго»

до публічного акціонерного товариства «Енергобанк»

про стягнення 146 497,24 грн. та розірвання договору

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.05.2015 року по справі № 910/7578/15-г у задоволенні позову ПАТ «Укргідроенерго» до ПАТ «Енергобанк» про стягнення 146 497, 24 грн. та розірвання договору - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 27.05.2015 року ПАТ «Укргідроенерго» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 27.05.2015 року по справі № 910/7578/15-г скасувати та прийняти нове рішення суду яким, задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2015 року у складі головуючого судді: Шаптали Є.Ю., суддів Самсіна Р.І., Скрипки І.М. апеляційну скаргу ПАТ «Укргідроенерго» на рішення господарського суду міста Києва від 27.05.2015 року по справі № 910/7578/15-г було повернуто на підставі п.2,3 ч.1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України.

Так, ПАТ «Укргідроенерго» повторно звернулось до суду апеляційної інстанції з вказаною апеляційною скаргою. Крім того, скаржник просив суд поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції від 27.05.2015 року по справі № 910/7578/15-г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2015 року у складі колегії суддів: Лобань О.І. - головуючий суддя, судді Майданевич А.Г., Федорчук Р.В. відновлено скаржнику строк для подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У судових засіданнях 07.09.2015 року та 30.09.2015 року представник ПАТ «Укргідроенерго» надав суду свої пояснення по справі в яких, апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі з доводами викладеними в ній та просив, рішення господарського суду міста Києва від 27.05.2015 року по справі № 910/7578/15-г скасувати в повному обсязі та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. При цьому, представник скаржника у судове засідання 12.10.2015 року не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Представник ПАТ «Енергобанк» у судових засіданнях 07.09.2015 року, 30.09.2015 року та 12.10.2015 року також надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, заперечив проти задоволення апеляційної скарги, оскільки, вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Представник просив суд апеляційної інстанції відмовити скаржнику у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Враховуючи викладене, заслухавши думку представника відповідача, що з'явився у судове засідання, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки ПАТ «Укргідроенерго» про дату та місце розгляду справи було повідомлене належним чином, участь представників позивача у судовому засіданні 12.10.2015 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про відкладення розгляду справи та витребування письмових доказів не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення по справі. Крім того, судом апеляційної інстанції враховано, що позивач був присутній у попередніх судових засіданнях та надав суду свої пояснення по справі, які колегією суддів прийняті до уваги.

Також, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.2 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, та у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України строк розгляду справи вже продовжувався.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

05.05.2008 року між публічним акціонерним товариством «Енергобанк» (далі - банк, відповідач) та філією «Дніпровська ГЕС» ПАТ «Укргідроенерго» (далі - клієнт, позивач) було укладено договір банківського рахунку б/н (далі - договір), відповідно до умов якого банк відкриває клієнту рахунок та зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок № 26006337101 в національній валюті України/іноземній валюті, а також на інші поточні рахунки, відкриті згідно з заявою клієнта встановленої Національним банком України форми, грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно до п. 1.3 договору платежі з рахунків клієнта банк здійснює в межах залишків коштів на цих рахунках на початок операційного дня. Банк має право здійснювати платежі з урахуванням сум, що надходять на рахунки клієнта протягом операційного часу.

Згідно з п. 2.3.2 договору банк зобов'язаний своєчасно виконувати розрахунково-касові операції згідно з вимогами чинного законодавства.

В подальшому сторонами було укладено додаткову угоду про сплату процентів на залишок коштів до договору банківського рахунку від 05.05.2008 року б/н від 29.12.2014 року, відповідно до умов якої банк сплачуватиме клієнту проценти за користування залишками грошових коштів на поточному рахунку клієнта № 2600437057601/980 (далі - рахунок), у розмірі, що розраховується у процентах від суми залишку на рахунку (далі - «Процентна ставка») та на умовах, визначених цією додатковою угодою.

Як зазначає позивач та вбачається з матеріалів справи, 23.01.2015 року ним було подано відповідачу для виконання платіжне доручення № 3 від 23.01.2015 року на суму 146 497,42 грн., яке відповідачем виконано не було.

Крім того, позивач звернувся до відповідача з претензією про стягнення суми банківського вкладу № 01/131 від 26.01.2015 року, на яку отримав лист вих.№ 213/22.2 від 05.02.2015 р., в якому відповідач запевнив про вживання всіх необхідних заходів для повернення/перерахування коштів в найкоротші строки.

З матеріалів справи також вбачається, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 12.02.2015 року № 96 «Про віднесення ПАТ «Енергобанк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 12.02.2015 року прийнято рішення № 29 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Енергобанк», згідно з яким у відповідача з 13.02.2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Енергобанк» Ільчук О.П.

Так, у березні 2015 року ПАТ «Укргідроенерго» звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до ПАТ «Енергобанк» про стягнення 146 497,24 грн. та розірвання договору.

Як зазначалось вище, рішенням господарського суду міста Києва від 27.05.2015 року по справі № 910/7578/15-г у задоволенні позову ПАТ «Укргідроенерго» до ПАТ «Енергобанк» про стягнення 146 497, 24 грн. - відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні даного позову, місцевий господарський суд виходив з того, що позивач є кредитором банку за договором банківського рахунку, зокрема щодо здійснення розрахунково-касового обслуговування, на якого поширюються обмеження встановлені пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а тому вимога позивача про стягнення з відповідача коштів, що містяться на рахунку позивача, відкритого у відповідача, є вимогою кредитора банку та не може бути задоволена в силу зазначеної норми, у зв'язку із запровадженням у відповідача тимчасової адміністрації.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи та докази, подані до апеляційної інстанції, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення господарського суду міста Києва від 27.05.2015 року у справі № 910/7578/15-г скасуванню з прийняттям нового рішення, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно з частиною 3 статті 1068 ЦК України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Відповідно до пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі (пункт 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»).

Однак, як встановлено судом апеляційної інстанції вищевказане платіжне доручення № 3 від 23.01.2015 року на суму 146 497,42 грн. банком у встановлений строк, всупереч вимогам діючого законодавства України та умовам договору, виконано не було.

Колегія суддів вважає, що такою бездіяльністю невиконанням умов договору про обов'язкове перерахування грошових коштів, було порушено майнове право позивача на вільне володіння та розпорядження належним останньому майном, яким, у розумінні статей 177, 190 ЦК України, є грошові кошти, у тому числі, враховуючи положення пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», які існують у формі записів на поточних рахунках позивача, відкритих у банку.

Відповідно до частини 1 статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Відповідно до ст. 1089 ЦК України за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що станом на момент подання позивачем відповідачу платіжного доручення № 3 від 23.01.2015 року, у банка не було правових підстав для його не виконання. Колегія судді звертає увагу на те, що ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції відповідачем не було доведено зворотного.

За загальним правилом, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, окрім випадків і лише в порядку, встановлених законом (стаття 41 Конституції України, стаття 321 ЦК України).

Судова колегія звертає увагу на те, що ст. 1 першого протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принцивам міжнародного права.

За приписами частини 2 статті 1066 ЦК України, банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Судом встановлено, що всупереч вказаної норми банк не зміг забезпечити право позивача на безперешкодне розпорядження своїми майном - коштами, що знаходяться на його поточному рахунку, відкритому у банку.

Відповідно до п. 2.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (далі - Інструкція) банк перевіряє відповідність заповнення реквізитів розрахункових документів клієнтів, крім інкасових доручень (розпоряджень), вимогам додатка 8 до цієї Інструкції. Банк платника перевіряє заповнення таких реквізитів: «Платник», «Код платника», «Рахунок платника», «Банк платника», «Код банку платника», а також «М. П.» та «Підписи платника» (якщо згідно з формою документа вимагається їх заповнення).

Відповідно до п. 2.5 Інструкції якщо розрахункові документи, у яких перевірено реквізити, заповнено з порушенням вимог цієї глави, глав 5, 6 і 12 та додатка 8 до цієї Інструкції, то банк, що здійснив перевірку, повертає їх без виконання згідно з пунктами 2.15 і 2.18 цієї глави та пунктом 12.11 глави 12 цієї Інструкції.

Відповідно до п. 2.15 Інструкції, порядок повернення банком своїм клієнтам оформлених ними розрахункових документів та супровідних документів визначається в договорах банківського рахунку клієнтів. Банк, повертаючи розрахунковий документ у день його надходження, має зробити на його зворотному боці напис про причину повернення документа без виконання (з обов'язковим посиланням на статтю закону України, відповідно до якої розрахунковий документ не може бути виконано, або/та главу/пункт нормативно-правового акта Національного банку, який порушено) та зазначити дату його повернення (це засвідчується підписами відповідального виконавця і працівника, на якого покладено функції контролера, та відбитком штампа банку).

Як встановлено судом апеляційної інстанції, платіжне доручення що було подано позивачем відповідачу заповнено у відповідності до вказаної інструкції з усіма належними реквізитами. Повертаючи 20.02.2015 року розрахунковий документ без виконання банк вказав лише те що з 13.02.2015 року у банку запроваджена тимчасова адміністрація, тоді як платіжне доручення було подано до банку за 20 днів до введення тимчасової адміністрації - 23.01.2015 року.

Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції представник відповідача зазначив, що неможливість здійснення зазначеної банківської операції сталася зв'язку з обмеженнями, що встановлені п.1 ч.5 ст. 36 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відповідно до якого під час тимчасової адміністрації задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку не здійснюється.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується, що процедура виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються спеціальними нормами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним щодо інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Так, пунктом 16 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом. Статтею 36 даного Закону врегульовані наслідки запровадження тимчасової адміністрації. Відповідно до п. 1 частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку. Пунктом 1 частини 6 статті 36 даного Закону передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом.

Судова колегія також погоджується, що згідно з п. 4 частини 1 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у цьому Законі термін «вкладник» вживається у значені «фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката». А тому, враховуючи дану норму, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та юридичні особи не підпадають під визначення поняття «вкладник» у розумінні вищевказаного Закону. Тому, на них не поширюється виняток з обмеження встановленого пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Визначення терміну «кредитор банку» міститься у статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», під яким розуміється - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Таким чином, судова колегія враховуючи судову практику як Вищого господарського суду України так і Верховного Суду України, вважає, що під час введення тимчасової адміністрації та на протязі її дії позивач виступає кредитором, а відповідач - боржником, та на позивача поширюються обмеження встановлені пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». При цьому, як на підставу відмови в задоволенні позову про зобов'язання банка перерахувати кошти чи то про стягнення грошових коштів суди касаційних інстанції виходили з того, що на час звернення клієнта про перерахування коштів, у банківській установі вводилась чи вже діяла тимчасова адміністрація.

Проте, у даному випадку колегія суддів зазначає, що позивач звернувся до відповідача - ПАТ «Енергобанк» з платіжним дорученням про перерахування його грошових коштів 23.01.2015 року, що знаходились на його рахунку відкритому у відповідача за договором, тобто за 20 днів до введення тимчасової адміністрації у банку, а саме 12.02.2015 року. Натомість, платіжне доручення банком було повернуто позивачу без виконання 20.02.2015 року.

Таким чином, враховуючи зазначене вище, всупереч вимогам чинного законодавства та умовам договору, відповідачем не було виконане платіжне доручення, надане позивачем задовго до введення тимчасової адміністрації. Колегія суддів вважає, що несвоєчасне проведення банком розрахункової операції по платіжному дорученню свідчить про незаконне обмеження прав позивача на розпорядження своїм майном - грошовими коштами на його рахунку та є порушенням імперативних приписів ст. 1074 ЦК України, згідно якої обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, які знаходяться на його рахунку, не допускається.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язаннями є правовідношення. в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію - передати майно, викопати роботу, падати послугу, сплатити гроші, тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор вимагає від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

Таким чином враховуючи вищевикладене судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом помилково було відмовлено у задоволенні позову щодо стягнення з відповідача на користь позивача 146 497,42 грн. Як зазначалось вище, позивач звертався до відповідача про перерахування вказаних грошових коштів ще до введення тимчасової адміністрації у банку. Отже позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

При цьому судова колегія звертає увагу, що відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд взагалі не дав оцінки та не зробив висновку, щодо заявленої позовної вимоги про розірвання договору банківського рахунку від 05.05.2008 року укладеного між позивачем та відповідачем.

За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Оцінка порушення умов договору, як істотне, повинна здійснюватись судом відповідно до критерію, що встановлений абзацом другим ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, а саме істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що сталися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

Відповідно до ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Судова колегія апеляційного господарського звертає увагу, що зазначена норма пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо за наявністю одночасно чотирьох умов визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України при істотній зміні обставин.

Так, заявляючи вказану вимогу про розірвання договору, позивач, ні в позовній заяві, ні в апеляційній ній скарзі та ні під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не навів підстав для розірвання договору. А тому, судова колегія в цій частині відмовляє у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Отже, виходячи з вищевикладеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укргідроенерго» на рішення господарського суду міста Києва від 27.05.2015 року у справі № 910/7578/15-г слід задовольнити частково, оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 27.05.2015 року у справі № 910/7578/15-г - скасувати. Прийняти по справі нове рішення суду яким, позов публічного акціонерного товариства «Укргідроенерго» до публічного акціонерного товариства «Енергобанк» про стягнення 146 497,24 грн. та розірвання договору - задовольнити частково. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Енергобанк» на користь публічного акціонерного товариства «Укргідроенерго» 146 497,24 грн. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Судові витрати розподілити у відповідності до ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 49, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укргідроенерго» на рішення господарського суду міста Києва від 27.05.2015 року у справі № 910/7578/15-г - задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 27.05.2015 року у справі № 910/7578/15-г - скасувати. Прийняти по справі нове рішення суду яким, позов публічного акціонерного товариства «Укргідроенерго» до публічного акціонерного товариства «Енергобанк» про стягнення 146 497,24 грн. та розірвання договору - задовольнити частково.

3. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Енергобанк» (04071, м. Київ, вул. Воздвиженська, 56, код ЄДРПОУ 19357762) на користь публічного акціонерного товариства «Укргідроенерго» (07300, Київська область, м. Вишгород, код ЄДРПОУ 20588716) 146 497 (сто сорок шість тисяч чотириста дев'яносто сім) грн. 24 коп.

4. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

5. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Енергобанк» (04071, м. Київ, вул. Воздвиженська, 56, код ЄДРПОУ 19357762) на користь публічного акціонерного товариства «Укргідроенерго» (07300, Київська область, м. Вишгород, код ЄДРПОУ 20588716) 1464 (одну тисячу чотириста шістдесят чотири) грн. 98 коп. судового збору.

6. Видачу судових наказів доручити господарському суду міста Києва.

7. Матеріали справи № 910/7578/15-г повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.І. Лобань

Судді А.Г. Майданевич

Р.В. Федорчук

Дата підписання 19.10.2015 року