Рішення № 52859109, 19.10.2015, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"19" жовтня 2015 р. Справа № 911/3564/15

за позовом Публічного акціонерного товариства «Уманьавтодор», м. Вінниця

до Приватного підприємства «Автомагістраль», с. Синяк, Вишгородський р-н.

про стягнення 743 156,23 грн.

Суддя Щоткін О.В.

за участю представників:

позивач - Залізняк І.І. предст. дов. №32/15 від 01.09.2015;

відповідач - Корзаченко В.М. предст. дов. б/н від 23.04.2015

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «Уманьавтодор» (позивач) до Приватного підприємства «Автомагістраль» (відповідач) про стягнення 700 036,33 грн. інфляційних втрат та 43 119,90 грн. 3% річних.

Ухвалою господарського суду Київської області від 19.08.2015 у справі №911/3564/15 порушено провадження та призначено до розгляду на 14.09.2015.

Ухвалою господарського суду Київської області від 14.09.2015 розгляд справи було відкладено на 19.10.2015 року.

19.10.2015 року у судовому засіданні представник позивача надав новий розрахунок 3% річних та інфляційних та просив стягнути з відповідача 758 758,23 грн., з яких: 719 754,78 грн. інфляційних та 39 003,45 грн. 3% річних.

З даного приводу суд зазначає, що фактично представник позивача усно заявив заяву про збільшення розміру позовних вимог, однак, відповідно до ст. 22 ГПК України відповідна заява має бути подана письмово.

З огляду на вищевикладене, суд відхиляє усне клопотання позивача про зменшення розміру позовних вимог.

Представник позивача в судовому засіданні 19.10.2015 року позов підтримав з підстав, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві.

Згідно ч. 2 ст. 82 ГПК України, рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Відповідно до ч. 1 статі 85 ГПК України, прийняте рішення оголошується господарським судом у судовому засіданні після закінчення розгляду справи.

В судовому засіданні 19.10.2015 року оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

встановив:

Рішенням господарського суду Київської області від 17.04.2014 р. у справі № 911/569/14, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду України від 17.06.2014 р., позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Приватного підприємства «Автомагістраль» (далі - відповідач) на користь Публічного акціонерного товариства «Уманьавтодор» (далі - позивач) 1252089,49 грн. заборгованості, 6039,67 грн. пені, 1393,77 грн. 3% річних та 25190,46 грн. судового збору.

Як вбачається з матеріалів справи 01.07.2015 року між Приватним підприємством «Автомагістраль» та Публічним акціонерним товариством «Уманьавтодор» підписано заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Аналогічна норма викладена в ч. 3 ст. 203 Господарського кодексу України.

Припинення зобов'язання зарахуванням означає відсутність предмета спору за умови, якщо між сторонами не залишилися спірних (неврегульованих) питань; наприклад, якщо позивач заперечує існування своєї заборгованості перед відповідачем, у господарського суду немає підстав для висновку про відсутність предмета спору.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає заборгованість за рішенням господарського суду Київської області від 17.04.2014 р. у справі № 911/569/14, погашеною лише 01.07.2015 року внаслідок зарахування зустрічних вимог.

З огляду на вказані обставини, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України 43 119,90 грн. 3% річних та 700 036,33 грн. інфляційних за період з 01.07.2014 року по 01.07.2015 року (момент припинення зобов'язань шляхом зарахування на суму боргу присуджену до стягнення судовим рішенням № 911/569/14).

Відповідач у відзиві проти позову заперечує та зазначає, що 27.10.2014 року позивач подав заяву № 1206 від адресовану ВДВС Вишгородського району Київської області про відмову від стягнення сум присуджених до стягнення рішенням суду від 17.04.2014 р. у справі № 911/569/14 та повернення виконавчого документа стягувачеві, що на думку відповідача, звільняє його від сплати 3 % річних та інфляційних нарахованих на рішення суду від 17.04.2014 р. у справі № 911/569/14.

Втім, суд не погоджується з таким твердженням відповідача, оскільки відмова стягувача від примусового виконання судового рішення не скасовує чинності відповідного судового рішення та не спростовує обов'язку боржника щодо виконання зобов'язання. Крім того, повернення виконавчого документа у зв'язку з закінченням виконавчого провадження не перешкоджало боржнику сплатити суму боргу (в тому числі присуджену за судовим рішенням) безпосередньо кредитору (стягувачу). Таким чином, має місце прострочення щодо сплати відповідачем 184260,34 грн. боргу, яка також встановлена і була присуджена до стягнення за судовим рішенням, що відповідно, є підставою для застосування до боржника відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.

Відповідно, прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум.

Враховуючи те, що рішення суду від 17.04.2014 р. у справі № 911/569/14 набрало законної сили 17.06.2014 року (згідно постанови апеляційної інстанції), а зарахування зустрічних зобов'язань відбулось 01.07.2015 року, суд прийшов до висновку, що позивач має право на нарахування 3% річних та інфляційних за період прострочення виконання.

Відповідно до вимог п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з розрахунку позивача, 3% річних нараховані за період з 18.06.2014 року по 10.08.2015 року, а інфляційні нараховані за період з 18.06.2014 року по 31.07.2015 року, проте, оскільки рішення суду щодо стягнення 1252089,49 грн. набрало законної сили 17.06.2014 року (згідно постанови апеляційної інстанції) і виконане 01.07.2015 року шляхом зарахування зустрічних вимог, вірним періодом нарахування 3% річних та інфляційних є з 18.06.2014 року по 30.06.2015 року.

Враховуючи вищевикладене, судом був здійснений власний розрахунок 3% річних та встановлено, що розмір 3% річних складає 38 900,53 грн.

Стосовно інфляційних, то за розрахунком суду нараховано більшу суму інфляційних, ніж заявлено в позові, а саме 719 951,46 грн.

Водночас, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

З аналізу даної норми вбачається, що господарський суд не має права з власної ініціативи виходити за межі заявлених позовних вимог. Відтак, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача інфляційних річних у розмірі 700 036,33 грн. обґрунтованою, а відтак такою, що підлягає задоволенню.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 700 036,33 грн. інфляційних та 38 900, 53 грн. 3% річних. В іншій частині позову суд відмовляє.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 49 ГПК України, покладаються судом на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 49, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Автомагістраль» (07351, Київська обл., Вишгородський район, с. Синяк, вул. Леніна, 68, код 31481658) на користь Публічного акціонерного товариства «Уманьавтодор» (21021, Вінницька обл., м. Вінниця, вул. 600 річчя, буд. 17, код 14196857) - 38 900 (тридцять вісім тисяч дев'ятсот) грн. 53 коп. 3% річних, 700 036 (сімсот тисяч тридцять шість) грн. 33 коп. інфляційних та 14 778 (чотирнадцять тисяч сімсот сімдесят вісім) грн.73 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Дата підписання повного тексту рішення 28.10.2015р.

Суддя О.В. Щоткін