Рішення № 52859009, 21.10.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.10.2015Справа №910/24594/15

За позовом Публічного акціонерного товариства «Миколаївобленерго»

до Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь»

про стягнення 72 725, 79 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Пронь Д.С., Клис Н.А.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Миколаївобленерго» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» про стягнення заборгованості у розмірі 53 509, 80 грн. та 19 215, 34 грн. - штрафу. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 35/20 від 27.07.2009 р. щодо перерахування прийнятих від населення грошових коштів за спожиту електричну енергію.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2015 р. порушено провадження у справі № 910/24594/15 призначено її до розгляду у судовому засіданні на 21.10.2015 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

У процесі провадження у справі відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив, мотивуючи свої заперечення тим, що відповідно до постанови Правління Національного банку України від 19.03.2015 р. № 190 Публічне акціонерне товариство «Банк «Київська Русь» віднесено до категорії неплатоспроможних, а постановою Правління Національного банку України від 16.07.2015 р. № 460 відкликано банківську ліцензію та прийнято рішення про ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь», у зв'язку з чим на вимоги Публічного акціонерного товариства «Миколаївобленерго» поширюються встановлені ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» обмеження.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги та просив позов задовольнити.

Представник відповідача на виклик суду не з'явився

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками процесу, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 21.10.2015 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

27.07.2009 р. між Публічним акціонерним товариством «Миколаївобленерго» та Публічним акціонерним товариством «Банк «Київська Русь» в особі виконуючого обов'язки директора відділення «Миколаївська регіональна дирекція» Акціонерного банку «Київська Русь», укладено договір приймання платежів за електричну енергію від побутових споживачів та надання послуг з передачі інформації по платежах № 35/20. за умовами якого відповідач зобов'язався здійснювати на користь позивача приймання платежів від побутових споживачів електричної енергії, а позивач - приймати та оплачувати виконані роботи.

Відповідно до п. 2.3.9. договору відповідач зобов'язаний щоденний не пізніше, ніж на наступний банківський день після приймання перераховувати прийняті у своїх відділеннях платежі за спожиту електроенергію, відшкодування витрат, пов'язаних з виявленням порушень Правил користування електричною енергією для населення та за інші послуги.

Відповідно до п. 4.12. договору за несвоєчасне перерахування прийнятих платежів відповідач сплачує позивачу штраф у розмірі 10 % від загально суми простроченого платежу.

Договір, відповідно до п.п. 6.1., 6.3., вступає в силу з моменту його підписання, діє до 31.12.2009 р. та продовжується на наступний календарний ріку разі відсутності заперечень сторін за 30 днів до строку припинення його дії.

У квітні 2015 року позивач звернувся до Миколаївської регіональної дирекції Акціонерного банку «Київська Русь» з листом № 2447/04-13 від 30.04.2014 р. про перерахування оплати за квитанціями від 16.03.2015 р. - 18.03.2015 р. та сплату заборгованості за нарахованими штрафами.

У червні 2015 року позивач звернувся до Миколаївської регіональної дирекції Акціонерного банку «Київська Русь» з претензією № 01/30-3499 від 03.06.2015 р. про сплату заборгованості у розмірі 9 358, 34 грн.

Листом № 844/463 від 15.06.2015 р. відповідач повідомив Публічне акціонерне товариство «Миколаївобленерго» про запровадження тимчасової адміністрації з 20.03.2015 р. до 19.06.2015 р. включно, у зв'язку з чим відповідно до ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не здійснюється задоволення вимог кредиторів.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач стверджує, що відповідачем допущено порушення умов договору № 35/20 від 27.07.2009 р. щодо перерахунку грошових коштів за електричну енергію, прийнятих Публічним акціонерним товариством «Банк «Київська Русь» від населення з 16.03.2015 р. до 18.05.2015 р., у зв'язку з чим Публічним акціонерним товариством «Миколаївобленерго» заявлено вимоги про стягнення вказаних грошових коштів у сумі 53 509, 80 грн. у судовому порядку.

Крім того, позивач просить стягнути штраф за пророчення виконання зобов'язань у сумі 19 215, 34 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору та встановлюються письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів, а також поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно зі ст. 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Договором, відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором, або законом.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідачем не наведено обґрунтувань щодо наявності об'єктивних підстав не виконання зобов'язань за договором № 35/20 від 27.07.2009 р. щодо перерахування грошових кошів, отриманих від населення за спожиту електроенергію з 16.03.2015 р. до 18.03.2015 р.

Відтак, суд дійшов висновку, що відповідачем допущено порушення договірних зобов'язань, а також вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України.

В той же час, розглядаючи даний спір по суті, судом встановлено, що постановою Правління Національного банку України від 19.03.2015 р. № 190 Публічне акціонерне товариство «Банк «Київська Русь» віднесено до категорії неплатоспроможних.

19.03.2015 р. Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 61 про початок процедури виведення Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» з ринку шляхом запровадження у ньому тимчасової адміністрації з 20.03.2015 р. до 19.06.2015 р.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.06.2015 р. № 116 продовжено здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Банк «Київська Русь» до 19.07.2015 р.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17.07.2015 р. № 138 припинено здійснення тимчасової адміністрації Публічному акціонерному товаристві «Банк «Київська Русь» з 17.07.2015 р. та вирішено розпочати процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» з 17.07.2015 р.

Відповідно до п. 16 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом;

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України, повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків визначаються Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним законом який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у вказаних правовідносинах.

Згідно зі ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Частиною 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

За змістом п. 5-4 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" кредитор - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до банку щодо його майнових зобов'язань.

За визначенням ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитором банку є юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Тож, приймаючи до уваги вищенаведене, у спірних правовідносинах позивач виступає кредитором банку, а відповідач - боржником та, відповідно, їх правовідносини є предметом регулювання Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Аналогічні висновки у подібних правовідносинах викладені у постановах Вищого господарського суду України від 18.02.2015 р. № 901/9229/14 та від 15.01.2015 р. № 915/913/14 а також у постановах Верховного Суду України від 25.03.2015 р. у справі № 910/9232/14, від 10.06.2015 р. у справі № 927/1379/14, від 29.04.2015 р. № 3-61гс15 та від 01.04.2015 р. № 3-25гс15.

Відповідно до ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Таким чином, у зв'язку з запровадженням у Публічному акціонерному товаристві «Банк «Київська Русь» тимчасової адміністрації та згодом відкликання банківської ліцензії і відкриття процедури ліквідації, до спірних відносин застосовуються обмеження, встановлені ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Отже, враховуючи вищенаведені обставини та зважаючи на приписи Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» задоволення вимог позивача до Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» має здійснюватись виключно в межах процедури ліквідації та у повній відповідності до вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Тож, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд дійшов висновку, що вимоги Публічного акціонерного товариства «Миколаївобленерго» про стягнення у судовому порядку грошових коштів, прийнятих Публічним акціонерним товариством «Банк «Київська Русь» від населення, у сумі 53 509, 80 грн. не підлягають задоволенню судом.

Стосовно вимог позивача про стягнення штрафу, суд відзначає, що за правилами п. 3 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку.

Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наведених обґрунтувань, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір при відмові у позові покладається на позивача.

Однак, ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Тож, приймаючи до уваги, що спір у даній справі виник внаслідок порушення Публічним акціонерним товариством «Банк «Київська Русь» договірних зобов'язань, враховуючи що таке порушення відбулось до запровадження тимчасової адміністрації, що і стало підставою звернення позивача до суду, суд дійшов висновку про покладення судового збору на відповідача.

Наразі норми Закону України "Про судовий збір" не містять будь-яких обмежень щодо покладання судового збору на банк, який перебуває у процедурі ліквідації.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» (04071, м. Київ, вул. Хорива, 11-А, код ЄДРПОУ 24214088), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Публічного акціонерного товариства «Миколаївобленерго» (54017, м. Миколаїв, вул. Громадянська, 40, код ЄДРПОУ 23399393) судовий збір у розмірі 1 218, 00 грн.

3. Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 26.10.2015 р. .

Суддя Пригунова А.Б.