Рішення № 52858440, 19.10.2015, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Леніна, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

19.10.2015 Справа № 908/4992/15

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Ніколаєвої Л.В.,

при секретарі судового засідання Бова О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «Енергомашспецсталь»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Оскар»

про визнання договору недійсним,

за участю представників:

від позивача: Цеваліхіна Я.І., за довіреністю від 12.11.2014р. №17/55

від відповідача: Гостіщева О. В., за довіреністю від 18.05.2015р. №18

Суть спору: ПАТ «Енергомашспецсталь» звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до ТОВ «Компанія «Оскар» про визнання договору поставки №15/24 від 14 січня 2014 року недійсним.

Правовою підставою визнання договору недійсним позивач вважає норми статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що господарська діяльність відповідача є сумнівною, тому існування між сторонами господарських відносин, на думку позивача, може призвести до пасивного ухилення останнього від сплати податків. Крім того, позивач зазначає, що договір породжує не ті правові наслідки, на котрі останній розраховував під час укладання договору, що суперечить ч.5 ст.203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Одночасно позивач посилається на приписи ч.1.ст.230 ЦК України, що передбачає вчинення правочину під впливом обману. Просив визнати вищевказаний договір недійсним.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 11.09.2015р. матеріали справи № 908/4992/15 надіслані за встановленою підсудністю до господарського суду Донецької області.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду даного позову визначено суддю Ніколаєву Л.В.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 25.09.2015р. позовну заяву ПАТ «Енергомашспецсталь» прийнято до розгляду та порушено провадження у справі. Судове засідання призначено на 19.10.2015р.

Представник позивача у судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним у позові, просив задовольнити позовні вимоги.

16.10.2015р. за вх.№ 15487/15 господарський суд Донецької області одержав заяву відповідача з додатком документів, в якій останній просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, так як договір поставки №15/24 від 14 січня 2014 року був укладений та виконаний сторонами у повній відповідності з вимогами законодавства.

Клопотань щодо фіксації судового процесу не заявлено, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні за участю представників сторін оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

14 січня 2014 року між ТОВ «Компанія «Оскар» (Постачальник) та ПАТ «Енергомашспецсталь» (Покупець) укладений договір поставки № 15/24 (далі по тексту - договір), за умовами якого, Постачальник передає у власність Покупця, а Покупець приймає та оплачує товар (продукцію), загальна кількість, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна вартість, виробник якої визначені у специфікаціях (пункт 1.1 договору).

Ціна продукції вказується в специфікаціях, які є невід'ємними частинами чинного договору (п. 2.1 договору).

Згідно з умовами п. 2.2 договору орієнтовна сума договору на момент укладення складає 2500000,00 грн. без ПДВ, ПДВ - 500000,00 грн., всього з ПДВ - 3000000,00 грн. Загальна сума договору є змінною величиною та складається з суми усіх специфікацій, що оформлені до договору.

Умовами п. 5.1 договору встановлено, що строки та умови поставки товару вказуються в специфікаціях.

Датою поставки товару вважається дата його передання Покупцю Постачальником у встановленому в специфікаціях місці (п. 5.2 договору).

Відповідно до умовп. 6.1 договору, Постачальник зобов'язується надати Покупцю одночасно з товаром наступні документи: рахунок; сертифікат якості (паспорт, технічний паспорт, сертифікат відповідності, копію сертифікату або паспорта якості завіреного оригіналом печатки Постачальника); накладну (в накладній обов'язкове посилання на отримувача товару); податкову накладну; товарно-транспортну накладну.

Згідно з умовами п. 8.1 договору прийомка товару по кількості здійснюється у відповідності з вимогами Інструкції, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді міністрів СРСР від 15.06.1965р. № П-6 (зі змінами та доповненнями), а також у відповідності з вимогами ТУ та ДЕСТ для даного виду товару (продукції). Відповідно до умов п. 8.2 договору прийомка товару по якості здійснюється на вибір Покупця у відповідності з вимогами Інструкції, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді міністрів СРСР від 25.04.1966р. № П-7 (зі змінами та доповненнями), а також у відповідності з вимогами ТУ та ДЕСТ для даного виду товару (продукції) або за участю незалежної експертної організації, залученої Покупцем.

Умовами п. 9.3 договору встановлено, що Покупець здійснює оплату за поставлену продукцію протягом 35 календарних днів з моменту поставки.

Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2015 року (п. 13.1, 13.2 договору).

Невід'ємними частинами договору № 15/24 від 14.01.2014р. є специфікації № 1 від 03.02.2014р., № 2 від 11.04.2014р., № 3 від 23.05.2014р., № 6 від 01.09.2014р., № 8 від 24.11.2014р., № 9 від 02.02.2015р., № 10 від 02.03.2015р., № 11 від 01.04.2015р., в яких встановлені умови щодо ціни, оплати та сроків поставки товару.

Додатковою угодою б/н від 23.12.2014р. до договору поставки № 15/24 від 14.01.2014р. внесені зміни у п. 15 договору щодо банківських реквізитів та адреси постачальника.

Матеріали справи не містять доказів у підтвердження наявності заяви про розірвання договору або його припинення, яка б направлялась сторонами.

На виконання умов договору Постачальником виставлені рахунки на оплату товару: № СФ-409 від 19.02.2014р., № СФ-754 від 04.04.2014р., № СФ-955 від 25.04.2014р., № СФ-1337 від 17.06.2014р., № СФ-1578 від 23.07.2014р., № СФ-1699 від 03.09.2014р., № СФ-1744 від 11.09.2014р., № СФ-1786 від 17.09.2014р., № СФ-1843 від 01.10.2014р., № СФ-2028 від 05.11.2014р., № СФ-259 від 19.02.2015р.

Матеріали справи містять належним чином засвідчені копії видаткових накладних, які підтверджують факт поставки товару за договором, зокрема: № РН-323 від 19.02.2014р. на суму 47174,40 грн., № РН-624 від 04.04.2015р. на суму 40435,20 грн., № РН-838 від 30.04.2014р. на суму 61992,00 грн., № РН-1206 від 18.06.2014р. на суму 67435,20 грн., № РН-1441 від 23.07.2014р. на суму 31132,80 грн., № РН-1487 від 06.08.2014р., на суму 62618,40 грн., № РН-1581 від 04.09.2014р. на суму 62618,40 грн., № РН-1628 від 12.09.2014р. на суму 36514,80 грн., № РН-1656 від 18.09.2014р. на суму 6242,40 грн., № РН-1716 від 01.10.2014р. на суму 4395,60 грн., № РН-1909 від 05.11.2014р. на суму 57801,60 грн., № РН-2184 від 23.12.2014р. на суму 57801,60 грн., № РН-239 від 20.02.2015р. на суму 24192,00 грн.

Окрім цього, факт поставки товару підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними № 259 від 19.02.2014р., № 63 від 04.04.2014р., № 383 від 30.04.2014р., № 203 від 18.06.2014р., № 228 від 23.07.2014р., № 29 від 06.08.2014р., № 35 від 04.09.2014р., № 114 від 12.09.2014р., № 161 від 18.09.2014р., № 3 від 01.10.2014р., № 25 від 05.11.2014р., № 154 від 23.12.2014р.

Платіжними дорученнями № 80033 від 03.04.2014р., № 801135 від 02.09.2014р., № 99946 від 10.09.2014р., № 80180357 від 04.11.2014р., № 4044 від 22.12.2014р., № 4055 від 22.12.2014р. № 3063 від 03.02.2015р., № 801760 від 11.03.2015р., № 802486 від 17.04.2015р. сплачувалась вартість товару.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного:

Предмет позовних вимог - визнання недійсним договору. Фактично позивач ставить під сумнів фінансово-господарську діяльність відповідача, вбачає у діях останнього порушення прав ПАТ «Енергомашспецсталь», передбачених податковим законодавством, внаслідок чого вважає, що договір породжує не ті правові наслідки, на котрі позивач розраховував під час його укладання, є вчиненим під впливом обману, що суперечить ч.5 ст.203 ЦК України та передбачено ч.1.ст.230 ЦК України.

Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України.

Зокрема, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, стаття 203 ЦК України встановлює перелік вимог, яким повинен відповідати правочин для набрання їм чинності, тобто юридичної сили.

Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Способи волевиявлення та форми правочину врегульовані в статті 205 Цивільного кодексу України, за якою правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Як встановлено у ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу приписів статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується.

Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

У відповідності до вимог ст. 54 ГПК України, позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів.

Зокрема, до обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування - це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (абз.4 п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України 29 травня 2013 року №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» (із змінами та доповненнями)).

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.34 того ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Положення частини п'ятої статті 203 ЦК України, яким визначено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, передбачає реальну можливість виконання досягнутого його учасниками волевиявлення.

У свою чергу частина 1 статті 234 ЦК України передбачає, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються ним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Отже, фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний.

Таким чином, фіктивний правочин існує лише на папері. Його основне завдання полягає в тому, щоб створити уявлення в оточуючих суб'єктів про наявність правового зв'язку між сторонами такого правочину.

Разом з тим, у разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.

Ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Пунктом 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України 29 травня 2013 року №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» (із змінами та доповненнями)) передбачено, що за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків.

Як встановлено судом, обома сторонами вчинено ряд дій на виконання його умов, що свідчить про їх намір створити юридичні наслідки у зв'язку з укладенням такого договору.

Судом не встановлено, а позивачем не доведено, що на час вчинення спірного правочину визначені у ньому правові наслідки не могли реально настати.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, ненадання технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Позивач не надав суду доказів, які б підтверджували вчинення ним оспорюваних договорів під впливом обману, тобто внаслідок навмисного введення позивача в оману щодо обставин, які впливали на вчинення правочину.

Доводи позивача стосовно сумнівності підприємницької діяльності відповідача є не підтвердженими будь-якими доказами у справі, навпаки, зобов'язання за спірним договором відповідачем виконані у повному обсязі та прийняті позивачем без заперечень.

Відповідно до статей 33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У разі задоволення клопотання, суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Судом не встановлено підстав, з наявністю яких законодавство України пов'язує недійсність договору, відповідно позовні вимоги є недоведеними, внаслідок чого суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір підлягає покладенню на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Енергомашспецсталь» відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення повного рішення. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 23 жовтня 2015р.

Суддя Л.В. Ніколаєва