Рішення № 52855299, 27.10.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 316/2925/14-ц головуючий у 1-й інстанції Куценко М.О.

провадження № 22-ц/778/4407/15 суддя-доповідач Панкеєв О.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі головуючого судді Осоцького І.І.,

суддів Кухаря С.В., Панкеєва О.В.,

при секретарі Буримі В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 05 червня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль», ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_5, про припинення договору поруки, визнання договору недійсним, стягнення коштів з урахуванням індексу інфляції, 3% річних, пені та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, яких уході розгляду справи було уточнено до ПАТ «Райффайзен банк Аваль» та ОСОБА_4 про припинення договору поруки, стягнення коштів з урахуванням індексу інфляції, 3% річних, пені та моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначив, що 18.07.2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та відповідачем ОСОБА_4, який був на той час його зятем, був укладений кредитний договір №014/17-11/6205-05, відповідно до якого ОСОБА_4 було надано кредит у сумі 81 000,00 грн. терміном на 120 місяців (10 років), тобто до 17.07.2017 року.

В забезпечення кредитного договору між ОСОБА_2 та ПАТ «Райффайзен банк Аваль» було укладено договір поруки №014/17-11/6205-05, відповідно до якого було накладено заборону на відчуження залогового майна, а саме квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

ОСОБА_4 неналежним чином виконував взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого він з 10.08.2007 року до 22.11.2010 року частково погасив за нього кредит, та сплатив за боржника кошти у ПАТ «Райффайзен банк Аваль» на виконання кредитного договору, по тілу кредиту в сумі 78 252,91 гривня, по процентам 3669, 39 гривень, разом сумі 81 922,30 грн..

У зв'язку з не виконанням зобов'язання відповідача за кредитним договором, та не відшкодування внесених коштів в добровільному порядку відповідачем, позивач просив суд визнати поруку, яка виникла на підставі договору поруки №014/17-11/6205-05 від 17.07.2007 року між ним та ПАТ «Райффайзен банк Аваль» - припиненою; визнати недійсним договір поруки від 17.07.20107 року, стягнути солідарно з ОСОБА_4 та ПАТ «Райффайзен банк Аваль» на його користь згідно з розрахунком ціни позову заборгованість за зобов'язаннями 81 105,30 грн.. втрати від інфляції 43 430,10 грн.. проценти за користування коштами 14 075,27 грн., пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань 82 677,45 грн.. загальну суму вимог 221 288,12 грн., грошову компенсацію моральної шкоди 10 000,00 грн.: витрати щодо судового збору.

Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 05 червня 2015 року у задоволені позову відмовлено.

На зазначене рішення суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, неправильне встановлення обставин, що мають значення для справи, неправильне дослідження і оцінку доказів, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право його змінити. За роз'ясненнями п. 19 постанови Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» № 12 від 24.10.2008 року, якщо помилки у рішенні суду першої інстанції стосуються фактичної сторони справи чи правового обґрунтування рішення, то їх усунення необхідно вважати також зміною рішення.

Відповідно до вимог п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для зміни рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом норм матеріального або порушення норм процесуального права.

Як вбачається із матерів справи, що 18.07.2007 року, ОСОБА_4 уклав з ВАТ «Райффанзен Банк Аваль» кредитний договір №014/17-11/6205-05 на суму 81000,00 грн. терміном на 120 місяців (10 років), тобто до 17.07.2017 року (а.с. 6-7). Погашення кредиту здійснюється щомісячними платежами в розмірі 1/120 від суми кредиту та процентів за ставкою 17 % річних. (а.с. 6-7)

В цей же день в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_2 уклав з ВАТ «Райффанзен Банк Аваль» договір поруки та договір іпотеки (а.с. 8-14), в яких зобов'язався забезпечити виконання зобов'язання боржником у визначений договором строк.

Заборгованість за кредитним договором №014/17-11/6205-05 від 18.07.2007 року була погашена платежами достроково до 22.11.2010 року.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання припинення договору поруки, стягнення коштів які він за його твердженням заплатив на виконання кредитного договору станом на листопад 2011 року у сумі 81 922,30 гривень , 3% річних, пені та моральної шкоди суд першої інстанції дійшов висновку проте, що не було надано доказів порушення зобов'язань з боку боржника за кредитним договором, банк не направляв на адресу поручителя вимоги щодо здійснення боргових зобов'язань боржника, його дії з оплати кредитного договору здійснювались ним по власній волі, отже відсутні були підстави виникнення зобов'язань поручителя виконати зобов'язання по кредитному договору замість основного боржника, в більшості наданих позивачем платіжних доручень, копії яких містяться в матеріалах справи (а.с. 24-27), платником зазначено ОСОБА_4, рукописні написи на цих документах дописаний платник ОСОБА_2, останній платіж за кредитним договором здійснено 22.11.2010 року, а позов до суду подано 01.12.2014 року, і тому суд вважає, що позивачем пропущений строк позовної давності.

Згідно з частиною 1 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Нормами частин 1, 2 статті 554 ЦК України визначено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Пунктами 2.5 договору поруки №014/17-11/6205-05 від 18.07.2007 року (а.с. 8-9) визначено, що відповідальність поручителя настає у випадку невиконання (неналежного виконання) боржником зобов'язань за кредитним договором. Поручитель і боржник несуть перед кредитором солідарну відповідальність. Поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі, що і Боржник, включаючи повернення кредиту, сплату процентів, штрафних санкцій та відшкодування збитків.

За умовами п.2.3 договору поруки №014/17-11/6205-05 від 18.07.2007 року (а.с. 8-9) після повного виконання взятих на себе зобов'язань по цьому договору та повного погашення заборгованості за Кредитним Договором, у відповідності до ст. 556 ЦЦЦК України Поручитель набуває прав банку по Кредитному договору №014/17-11/6205-05 від 18.07.2007 року та договорах, що забезпечують його виконання.

За поясненням позивача, його дії з оплати кредитного договору здійснювались ним внаслідок загрози звернення стягнення за договором іпотеки (а.с.10-15). За листом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» від 14.02.2014 року платіжні документи про погашення кредиту не свідчать проте, що ОСОБА_2 виконав зобов'язання замість ОСОБА_7 , а тому у банку відповідно до вимог ст. 556 ЦК України відсутні підстави для надання інформації на підтвердження обов'язку виконання зобов'язань за боржника. (а.с.18) За листом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» від 27.05.2015 року (а.с. 202), в квитанціях щодо сплати кредиту за кредитним договором №014/17-11/6205-05 від 18.07.2007 року, платником є ОСОБА_4, банк не виключає можливість що платником зазначеного кредиту міг бути іншою особою.

За довідкою ВАТ «Райффанзен Банк Аваль» від 18.03.2014 року заборгованість за кредитним договором , відсотках не має. Кредит повністю погашений та виконані всі зобов'язання. (а.с.23).

За інформацією витребуваною апеляційним судом за випискою по рахунку НОМЕР_1 клієнта ОСОБА_4 погашення процентів по споживчому кредиту за кредитним договором , боржник ОСОБА_4 , гроші вніс ОСОБА_4 і зазначені його паспортні дані паспорт НОМЕР_2, виданий 08.08.1995 року.

За наданими платіжними дорученнями № 2 від 1 серпня 2007 року платником за погашення процентів у сумі 817 гривень по кредиту за договором №014/17-11/6205-05 від 18.07.2007 року є ПП ОСОБА_2, від 10 серпня 2007 року № 3 платником за погашення кредиту у сумі 3183 гривень по кредиту за договором №014/17-11/6205-05 від 18.07.2007 року є ПП ОСОБА_2, від 28 вересня 2007 року № 3 платником за погашення процентів у сумі 4000 гривень по кредиту за договором №014/17-11/6205-05 від 18.07.2007 року є ПП ОСОБА_2.

За квитанціями від 22.10.2010 року платником за погашення процентів у сумі 522 гривень 18 копійок по кредиту за договором №014/17-11/6205-05 від 18.07.2007 року зазначено ОСОБА_4, а авторучкою дописано платник ОСОБА_2, за квитанцією від 15.11.2010 року платником за погашення процентів у сумі 30000 гривень по кредиту за договором №014/17-11/6205-05 від 18.07.2007 року зазначено ОСОБА_4, а авторучкою дописано платник ОСОБА_2, за заявою на переказ від 31.07.2007 року платником за погашення процентів у сумі 22 698 гривень по кредиту за договором №014/17-11/6205-05 від 18.07.2007 року зазначено ОСОБА_4, а авторучкою дописано платник ОСОБА_2 , за заявою на переказ від 10.09.2007 року платником за погашення процентів у сумі 925 гривень по кредиту за договором №014/17-11/6205-05 від 18.07.2007 року зазначено ОСОБА_4, а авторучкою дописано платник ОСОБА_2, за квитанцією від 22.11.2010 року платником за погашення процентів у сумі 24,03 гривень по кредиту за договором №014/17-11/6205-05 від 18.07.2007 року зазначено ОСОБА_4, а авторучкою дописано платник ОСОБА_2, за квитанцією від 22.11.2010 року платником за погашення процентів у сумі 7371 гривень по кредиту за договором №014/17-11/6205-05 від 18.07.2007 року зазначено ОСОБА_4, а авторучкою дописано платник ОСОБА_2, за квитанцією від 15.11.2010 року платником за погашення процентів у сумі 539,59 гривень по відсотків за договором №014/17-11/6205-05 від 18.07.2007 року зазначено ОСОБА_4, а авторучкою дописано платник ОСОБА_2, за заявою на переказ від 18 вересня 2008 року платником за погашення процентів у сумі 5000 гривень по кредиту за договором №014/17-11/6205-05 від 18.07.2007 року зазначено ОСОБА_4, а авторучкою дописано платник ОСОБА_2, за заявою на переказ від 131 липня 2007 року платником за погашення процентів у сумі 302 гривень по кредиту за договором №014/17-11/6205-05 від 18.07.2007 року зазначено ОСОБА_4, а авторучкою дописано платник ОСОБА_2, за заявою на переказ від 14.02.2008 року платником за погашення процентів у сумі 6000 гривень по кредиту за договором №014/17-11/6205-05 від 18.07.2007 року зазначено ОСОБА_4, а авторучкою дописано платник ОСОБА_2.

Представник відповідача наполягає на тому, що ОСОБА_2 сплатив за кредитним договором 8000 гривень за квитанціями від 10.08.2007 року та 28.09.2007 року, інші платежі зроблені як і зазначає банк ОСОБА_4 (а.с.24, т.2)

Відповідно до частини першої статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Доводи позову проте, що ВАТ «Райффанзен Банк Аваль» також є солідарним відповідачем у справі, оскільки вів його в оману , через те, що в договорі поруки від 17.07.2007 року не встановлено строку припинення поруки. І таким чином на думку позивача порука припиняється , якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, а тому договір поруки був укладений під впливом оману не приймається колегіє судів виходячи із наступного.

За умовами п. 4.1 Договору поруки від 17.07.2007 року порука припиняється , якщо банк в межах трирічного терміну з дня настання виконання боргового зобов'язання не пред'явить вимогу до Поручителя ( п.4 ст. 559 ЦК України) (а.с.8)

Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до положень ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. (статті 203, 215-217 ЦК).

Згідно з вимогами ст. 638 ЦК правочин (договір) вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Належною формою для договору поруки, згідно з положеннями ст. 207, ч.1п.3 ст. 208 ЦК є письмова форма, яка передбачає підписання угоди.

Згідно ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним; обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування; за ч.1ст.229 ЦК істотне значення матиме обман щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, речі правочину, а також лише у встановлених законом випадках - мотивів правочину.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Відповідно до положень ст.ст.553,554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником свого зобов'язання та несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язання боржником шляхом відшкодування кредитору того, що не було виконане боржником; виконання зобов'язання може забезпечуватися порукою частково або у повному обсязі; у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Колегія судів виходячи із змісту позовних вимог, тексту договору поруки, вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження оману зі сторону банку при укладені договору поруки, і тому за положенням ст.. 204 ЦК України він є дійсним.

Згідно до вимог ст. 531, 556 ЦК України повернення коштів Банком сплачений поручителем за дійсним договором поруки не передбачено, а тому вимоги позивача до ПАТ «Райффанзен Банк Аваль» про стягнення коштів , які були сплачені ОСОБА_2 як поручителем є безпідставними.

Відповідно до ст. 531 ЦК України, боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає з суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст. 556 ЦК України після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

За правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду України 23 вересня 2015 року, справа № 6-466ц15, яка за яка у відповідності до ст. 360-7 ЦПК України має бути обов'язковою у застосування відповідної правової норми, наслідки, передбачені ч.1, 2 ст. 556 ЦК України, настають лише в разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов'язання. Цей висновок узгоджується з положенням пункту 3 частини першої статті 512 ЦК України, яке передбачає подібний спосіб заміни кредитора в зобов'язанні внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

Часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором.

Суду не було надано доказів порушення зобов'язань, невиконання або неналежного виконання зобов'язання з боку боржника за кредитним договором №014/17-11/6205-05 від 18.07.2007 року у визначений графіком строк, ВАТ «Райффанзен Банк Аваль» не підтверджує, того факту що ОСОБА_2 виконав зобов'язання за ОСОБА_4, і тому вважає, що до позивача не перейшли права кредитора.(а.с.18, 202)

За вказаних обставин, колегія судів виходячи із вимог ст. 556 ЦК України , та правовій позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України 23 вересня 2015 року, справа № 6-466ц15, не погоджується із доводами апеляційної скарги проте, що до ОСОБА_2 , як поручителя, який сплачував частково гроші за зобов'язанням по кредитному договору за ОСОБА_4, перейшли права кредитора за кредитним договором, укладеним між ВАТ «Райффанзен Банк Аваль» та ОСОБА_4 №014/17-11/6205-05 від 18.07.2007 року, оскільки часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором, і тому позивачем не доведено перехід права кредитора, які не були передані позивачу, як того вимагають положення ч. 1 ст. 556 ЦК України , а тому підстав для задоволення його вимог в порядку суброгації (переходу прав кредитора) як проте вимагає ОСОБА_2 в своїй апеляційній скарзі не має.

Вимоги позивача про стягнення індексу інфляції, пені та моральної шкоди, яка обґрунтовується порушенням прав ОСОБА_2, є похідними від вимог про стягнення коштів, визнання договору недійсним, припинення поруки , а тому не підлягають задоволенню.

За доводами апеляційної скарги він має право на судовий захист шляхом визнання договору поруки припиненням , оскільки боргове зобов'язання виконане.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За правовою позицією ВСУ у справі № 6-32цс14 року, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін (статті 3, 12-15, 20 ЦК України; статті 3-5, 11, 15, 31 ЦПК України) необхідно дійти висновку, що в разі невизнання кредитором права поручителя, передбаченого частиною першою статті 559 ЦК України, на припинення зобов'язання за договором поруки таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України.

Між тим за довідкою ВАТ «Райффанзен Банк Аваль» від 18.03.2014 року заборгованість за кредитним договором , відсотках не має. Кредит повністю погашений та виконані всі зобов'язання. (а.с.23).

Відповідачі не оспорюють вимоги позивача проте, що порука припинилася, а отже позивач не потребує судового захисту у вигляді обраний ним спосіб - припинення договору поруки. (а.с.23).

Оскільки між сторонами існували договірні правовідносини , які не передбачали за умовами договорів, за положеннями ст. 22.23, 1167 ЦК України вимоги ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди є безпідставними.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд одночасно відмовив у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності та по суті заявлених позовних вимог.

Проте, такі висновки є суперечливими, так як положення ч. 4 ст. 267 ЦК України про сплив строку позовної давності, який обчислюється з моменту коли позивачу стало відомо про порушене право та застосовується лише до обґрунтованих позовів.

Як роз'яснено у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі", встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Твердження проте , що до позивача перейшли права кредитора в зобов'язані не підтверджується як проте зазначає ОСОБА_2 листами від 14.02.2014 року та від 21.03.2014 року, оскільки в зазначених листах навпаки вказується, що боржником зобов'язання не порушувалися, а платіжні документи не свідчать проте, що ОСОБА_2 виконав зобов'язання замість ОСОБА_7 , а тому у банку відповідно до вимог ст. 556 ЦК України відсутні підстави для надання інформації на підтвердження обов'язку виконання зобов'язань за боржника. (а.с.18).

Інший доводів апеляційна скарга не містить, а тому за вказаних обставин рішення суду першої інстанції на підставі п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України рішення суду необхідно змінити, відмовивши в задоволенні позову з мотиву того, що часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 316, 317 ЦПК України, судова колегія, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 05 червня 2015 року у цій справі змінити. Відмовити у задоволені позовних вимог викладених в мотивувальній частині.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді