Ухвала суду № 52855290, 27.10.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 334/8958/14-ц головуючий у 1-й інстанції Дубина Л.А.

провадження № 22-ц /778/3998/15 суддя-доповідач Панкеєв О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі головуючого судді Осоцького І.І.,

суддів Кухаря С.В., Панкеєва О.В.,

при секретарі Буримі В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 15 квітня 2015 року за позовом Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И Л А:

ПАТ «Фідобанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позову зазначає, що 28.04.2007 року між ВАТ «АКБ «Престиж» ( після зміни найменування на ПАТ «ФIДОБАНК») та ОСОБА_2, було укладено Кредитний договір № 014/0999/81/02184, відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти на загальну суму 50 000, 00 доларів США iз строком користування кредитними коштами до 27.04.2027 року для придбання земельної ділянки та будівництва житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1.

На пiдставi Додаткової угоди № 1 до Кредитного договору від 08.08.2007 року було внесено зміни до п. 1.1 Кредитного договору, відповідно до якого Банк «відкривав позичальнику не відновлювальну кредитну лінію (надалі - кредит) в cумі 100 000, 00 доларів США та до п. 1.6 Кредитного договору: « повернення кредиту та сплати відсотків здійснюються Позичальником щомісячно відповідно до Графіку платежів, наведеного в додатку № 1 до цього договору».

На пiдставi Додаткової угоди № 2 до Кредитного договору від 26.11.2007 року до Кредитного договору було внесено змiни до п. 1.1 Кредитного договору, вiдповiдно до якого Банк «вiдкривав позичальнику невiдновлювальну кредитну лiнiю (надалi - кредит) в cумі 180000, 00 доларiв США та до п. 1.6 Кредитного договору: «повернення кредиту та сплата вiдсоткiв здiйснюються Позичальником щомiсячно вiдповiдно до Графiку платежiв, наведеного в додатку № 2 до цього договору».

На пiдставi Додаткової угоди № 3 до Кредитного договору від 25.04.2008 року до Кредитного договору було внесено змiни до п. 1.1 Кредитного договору, вiдповiдно до якого Банк «вiдкривав позичальнику невiдновлювальну кредитну лiнiю (надалi - кредит) в cумі 220000, 00 доларiв США та до п. 1.6 Кредитного договору: «повернення кредиту та сплата вiдсоткiв здiйснюються Позичальником щомiсячно вiдповiдно до Графiку платежiв, наведеного в додатку № 3 до цього договору».

З метою забезпечення зобов'язань за Кредитним договором 28.04.2007 року мiж Банком та ОСОБА_2 і ОСОБА_5 було укладено Договiр iпотеки № 014/0999/81/02184, додатковий договiр № 1 вiд 08.08.2007 року до договору iпотеки, додатковий договiр №2 вiд 26.11.2007 року до договору iпотеки, додатковий договiр №33 вiд 25.04.2008 року до договору iпотеки, вiдповiдно до якого В забезпечення виконання зобов'язань було прийнято нерухоме майно, а саме: 3-кiмнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2, власником якої є ОСОБА_5 та ОСОБА_2; земельна дiлянка 0,01 га за адресою: АДРЕСА_1, власником якої пiсля придбання став ОСОБА_2, об'єкт нерухомого майна лiт. А-2 (є полiпшення) на земельнiй дiлянцi за адресою: АДРЕСА_1 (майбутнiй житловий будинок).

Предмет iпотеки вiдповiдач 04.10.2011 року продав без згоди Банку, але заборгованість не погасив.

Взятi на себе зобов'язання за умовами Договору кредиту ОСОБА_2 . належним чином не виконує, у зв'язку iз чим у нього виникла заборгованість, яка станом на 24.03.2015 року, становить 7 315 470,52 грвн. та складається із боргу за несплаченою (простроченою) частиною кредиту - 209 577,22 доларів США або 4 880 601,61 грн. по курсу НБУ, та прострочених процентів 104 555,36 доларів США або 2 434 868,91 грн.. по курсу НБУ; а також стягнути понесені судові витрати на оплату судового збору 3654,00 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 15 квітня 2015 року позов Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» задоволено.

На зазначене рішення суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов"язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов"язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як вбачається із матерів справи, що 28.04.2007 року між ВАТ «Акціонерний комерційний банк «Престиж» ( після змiни найменування на Публiчне акцiонерне товариство «ФIДОБАНК») та ОСОБА_2 було укладено Кредитний договiр № 014/0999/81/02184, вiдповiдно до умов якого останнiй отримав кредитнi кошти на загальну суму 50000, 00 доларiв США iз строком користування кредитними коштами до 27.04.2027 року для придбання земельної дiлянки та будiвництва житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1.

За Додатковою угодою № 1 до Кредитного договору від 08.08.2007 року було внесено зміни до п. 1.1 Кредитного договору, вiдповiдно до якого Банк «вiдкривав позичальнику невiдновлювальну кредитну лiнiю (надалi - кредит) в cумі 100 000, 00 доларiв США та до п. 1.6 Кредитного договору: « повернення кредиту та сплати вiдсоткiв здiйснюються Позичальником щомiсячно вiдповiдно до Графiку платежiв, наведеного в додатку № 1 до цього договору».

За Додатковою угодою № 2 до Кредитного договору від 26.11.2007 року до Кредитного договору було внесено змiни до п. 1.1 Кредитного договору, вiдповiдно до якого Банк «вiдкривав позичальнику невiдновлювальну кредитну лiнiю (надалi - кредит) в cумі 180000, 00 доларiв США та до п. 1.6 Кредитного договору: «повернення кредиту та сплата вiдсоткiв здiйснюються Позичальником щомiсячно вiдповiдно до Графiку платежiв, наведеного в додатку № 2 до цього договору».

За Додатковою угодою № 3 до Кредитного договору від 25.04.2008 року до Кредитного договору було внесено змiни до п. 1.1 Кредитного договору, вiдповiдно до якого Банк «вiдкривав позичальнику невiдновлювальну кредитну лiнiю (надалi - кредит) в cумі 220000, 00 доларiв США та до п. 1.6 Кредитного договору: «повернення кредиту та сплата вiдсоткiв здiйснюються Позичальником щомiсячно вiдповiдно до Графiку платежiв, наведеного в додатку № 3 до цього договору».

За кредитним договором з додатковими угодами, ОСОБА_2 отримав 220 000 доларів США , які має повернути у строк до 27 квітня 2027 року та сплатити відсотки за користування ними, а також інші платежі ( а.с. 11-23).

Позивач виконав прийняті на себе зобов'язання за договором, і надав ОСОБА_2 суму кредиту, що підтверджується заявами на видачу готівкових коштів ( а.с 24-26).

З метою забезпечення зобов'язань за Кредитним договором 28.04.2007 року мiж Банком та ОСОБА_2 і ОСОБА_5 було укладено Договiр iпотеки № 014/0999/81/02184, додатковий договір № 1 вiд 08.08.2007 року до договору іпотеки, додатковий договiр №2 вiд 26.11.2007 року до договору іпотеки додатковий договір №33 вiд 25.04.2008 року до договору iпотеки, вiдповiдно до якого В забезпечення виконання зобов'язань було прийнято нерухоме майно, а саме: 3-кiмнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2, власником якої є ОСОБА_5 та ОСОБА_2; земельна дiлянка 0,01 га за адресою: АДРЕСА_1, власником якої пiсля придбання став ОСОБА_2, об'єкт нерухомого майна лiт. А-2 (є полiпшення) на земельнiй дiлянцi за адресою: АДРЕСА_1 (майбутнiй житловий будинок).

04.10.2011 року ОСОБА_2 без згоди Банку здійснив відчуження предмету іпотеки, але заборгованість за кредитним договором не погасив.

За рішенням апеляційного суду Запорізької області від 13.11.2013 року у рахунок погашення заборгованості за даним кредитним договором звернуто стягнення на предмети іпотеки, а саме: 3-кiмнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2, власником якої є ТОВ «Реформатор-2011»; земельну дiлянку 0,01 га за адресою: АДРЕСА_1 та житловий будинок літ, А-2 зі всіма будівлями та господарчими спорудами, власником яких є ОСОБА_7.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «ФIДОБАНК», суд першої інстанції виходив із того, що відповідач ОСОБА_2 прийняті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконав, у зв'язку з чим станом на 24.03.2015 року має заборгованість, яка складається з прострочених нapaxoваних процентів - 104 555,36 доларів США або 2 434 868,91 грн.. по курсу НБУ та з несплаченої (простроченої) частини кредиту - 209 577,22 доларів США або 4 880 601,61 грн. по курсу НБУ, а всього сума заборгованості складає 7 315 470,52 грн.

За положеннями ч.3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Отже посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що суд розглянув справу без його участі, за правилами ч.3 ст. 309 ЦПК України, само по собі не є підставою для скасування правильного по суті судового рішення, а ОСОБА_2 в апеляційній скарзі не наводить як таке порушення призвело до призвело до неправильного вирішення справи.

Доводи в апеляційній скарзі на неповне з'ясування судом фактичних обставин справи, недоведеність позовних вимог безпідставні. Розмір заборгованості за кредитним договором підтверджується доданою до позовної зави довідкою-розрахунком, виданою посадовою особою Банку, графіком погашення боргу, в якому відображені всі банківські операції за спірним кредитним договором, які в силу ст.ст.59, 64 ЦПК України являються допустимим доказом у справі (а.с.6-8). Крім того ПАТ «Фідобанк» надано суду апеляційної інстанції помісячний розрахунок суми отриманих та повернених кредитних коштів відповідача, який відображає всі банківські операції за спірним кредитним договором, перевірений апеляційною інстанцією і підтверджує заявлену позивачем заборгованість за кредитом.

У передбаченому законом порядку вказані письмові докази відповідачами не спростовані і не оспорені, контррозрахунку не надано.

Будь-яких клопотань про призначення судової бухгалтерської експертизи з метою перевірки правильності розрахунків в порядку, передбаченому ст.ст.134, 143 ЦПК України, відповідач апеляційному суду не заявляв. Доказів в обґрунтування неправильності визначення суми боргу апелянт до апеляційної скарги не надав.

Доводи апеляційної скарги проте, що борг має бути визначений виключно у грошовій валюті гривні є хибним та суперечить нормам матеріального права.

За роз'ясненнями п.14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 р. N 14 "Про судове рішення у цивільній справі", суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 192 ЦК, ст. 533 ЦК України).

Згідно зі ст.2 Закону України " Про банки і банківську діяльність", кошти - це гроші у національній або іноземній валюті. Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках та у порядку, встановлених законом. Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (ч. ч. 1, 3 ст. 533 ЦК України).

Оскільки не спростовано, що Банк на момент укладення кредитного договору має банківську ліцензію, зареєстровану Національним Банком України, та дозвіл на право здійснення операцій з валютними цінностями, визначених пунктами 1-4 ч.2 та ч.4 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", банк правомірно надав кредит в іноземній валюті - доларах США, то і сума боргу за кредитним договором може визначатися в доларах США.

Посилання в апеляцій скарзі проте, що банк не попередив про валютні ризики не приймаються колегією судів виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 36 Закону України "Про національний Банк України" офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним Банком України.

За змістом ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" валютні курси встановлюються Національним Банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Як випливає з "Положення про встановлення офіційного курсу до іноземних валют та курсу банківських металів", затвердженого Постановою Правління НБУ від 12.11.2003 року № 496, офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.

Пунктом 3.8. Правил надання банком України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року за № 168, встановлено, що в разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач.

Ненадання інформації позивачеві про умови отримання кредиту, про типові відсоткові ставки, валютні ризики, процедури виконання договору тощо, які передують укладенню договору, взагалі не підтверджено жодними доказами. Навпаки, сам договір містить всю необхідну вказану інформацію.

Підписуючи спірний договір та додаткові угоди, позивач не була позбавлений права ознайомлення з його змістом та умовами, зокрема з формою кредитування з описом відмінностей зобов'язань споживача, орієнтовної сукупної вартості кредиту в гривні, переваг та недоліків пропонованих схем кредитування та ін. Доказів, що відповідач цьому заважав, суду не надано, а підпис позивача під договором говорить про добровільну згоду позивача з усіма його умовами і з тим, що він має достатню на час підписання інформацію щодо отримання кредиту.

За Положенням про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 12 листопада 2003 року № 496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема, до долару США, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.

Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена, а тому, укладаючи кредитний договір в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу.

Посилання в апеляційній скарзі проте, що існує рішення суду про звернення стягнення в рахунок погашення боргу за спірним кредитним договором, і йому не надано оцінки, та він не може двічі бути притягнутий до відповідальності не приймаються колегією судів виходячи із наступного.

Дійсно існує рішення суду про звернення стягнення в рахунок погашення боргу за спірним кредитним договором. Між тим таке стягнення не призвело до виконання кредитного договору та повернення коштів, що підтверджується ПУАТ «Фідобанк» (а.с.158)

За роз'ясненнями п. 9,17 Постанови Пленуму ВССУ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» N 5, від 30.03.2012 року, наявність судового рішення про звернення стягнення не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника від виконання зобов'язання за кредитним договором, як і наявність рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором, яке не виконане, не може бути перешкодою для звернення стягнення на майно, передане в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВСУ від 04.09.2013 року № 6-73 цс 13 року,

За правовою позицією викладеної в постанові Верховного Суду України 23.09.2015 року по цивільній справі № 6-1206цс15, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання процентів за договором та штрафних санкцій, після його ухвалення, передбачених умовами договору та ЦК України.

Крім того, апеляційна скарга з посиланням на докази не спростовує наявність заявленої позивачем суми боргу, та не підтверджує реальне погашення боргу за кредитним договором зверненням стягнення на майно, а тому доводи апеляційної скарги про подвійну відповідальність є неприйнятними.

Посилання відповідача , що кінцевий термін повернення кредиту 27.04.20127 року ще не настав є неприйнятними, бо за положеннями статей 1050, 1054 ЦК кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів, належних йому від суми кредиту у разі невиконання умов кредитного договору. Передбачене статтею 1050 ЦК право кредитодавця вимагати від позичальника дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, є самостійним. Реалізація такого права жодним чином не залежить від пред'явлення кредитодавцем вимог про розірвання кредитного договору відповідно до положення статті 651 ЦК.

Заява ОСОБА_2 від 05.10.2015 року (а.с. 175) про застосування строку позовної давності не може бути прийнята судом апеляційної інстанції виходячи із наступного.

Відповідно до частини першої статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За змістом частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Апеляційна скарга подана 29.04.2015 року і не містить таких підстав для скасування рішення суду першої інстанції, як не застосування судом першої інстанції строку позовної давності судом першої інстанції. (а.с. 106-11)

Отже заява ОСОБА_2 від 05.10.2015 року (а.с. 175) виходить за межі апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції при розгляді справи здійснює перевірку і оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію в межах доводів апеляційної скарги, які вже були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Нові матеріально-правові вимоги та заперечення, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції. Той факт, що сторона не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції у випадках, передбачених законом може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а не для вирішення апеляційним судом її заяви про застосування позовної давності.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30.09. 2015 року, справа № 6-780цс15, яка у відповідності до ст. 360-7 ЦПК України має бути обов'язковою у застосування відповідної правової норми.

Отже оскільки відповідач до ухвалення рішення у справі судом першої інстанції заяви до суду про застосування позовної давності не подавав, як і не заявляв його застосування в апеляцій скарзі (а.с.106). Така заява була подана до апеляційного суду лише 05.10.2015 року (а.с. 175). Колегія судів виходячи із вимог ст. 267 ЦК України та ст. 303 ЦПК України не приймає заяву ОСОБА_2 від 05.10.2015 року (а.с. 175) про застосування строку позовної давності .

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про стягнення суми заборгованості є правильним та відповідає обставинам справи. Рішення суду є законним та обґрунтованим, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову , колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 15 квітня 2015 року у ціій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді