Рішення № 52835768, 20.10.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/4120/15-ц Головуючий у І інстанції Гапоненко А. П.Провадження № 22-ц/780/5256/15 Доповідач у 2 інстанції Олійник В. І.Категорія 26 20.10.2015

РІШЕННЯ

Іменем України

20 жовтня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого - судді Олійника В.І.,

суддів: Іванової І.В. Сліпченка О.І.,

при секретарі Токар Т.Ю.,

розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 червня 2015 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області, Білоцерківський міський відділ Управління ДМС у Київській області, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення,-

в с т а н о в и л а :

У березні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит»звернулося до суду з вказаним позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідачка ОСОБА_2 свої зобов'язання за вищезазначеним кредитним договором не виконала і заборгованість не погашена.

Враховуючи наведене, просив суд в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед AT «Банк «Фінанси та Кредит» за Кредитним договором №17-07-И/40 від 17 вересня 2007 року в сумі 4 949 392 грн. 74 коп. звернути стягнення на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на предмет іпотеки - квартиру під номером АДРЕСА_1 шляхом визнання права власності на зазначене майно, виселити з даної ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, а також стягнути з відповідачки на користь позивача судові витрати з оплати судового збору.

За заявою представника позивача відповідача ОСОБА_7, яка була попереднім власником квартири, було виключено із числа відповідачів, оскільки остання самостійно звільнила спірну квартиру та знялась з реєстраційного обліку.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 червня 2015 року звернуто стягнення на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на предмет іпотеки - квартиру під номером АДРЕСА_1 шляхом визнання права власності на зазначене майно в рахунок погашення кредитної заборгованості ОСОБА_2 перед AT «Банк Фінанси та Кредит» за Кредитним договором № 17-07-И/40 від 17 вересня 2007 року в розмірі 4949392 (чотири мільйони дев'ятсот сорок дев'ять тисяч триста дев'яносто два) гривень 74 копійки і включає в себе: суму заборгованості по тілу кредиту у розмірі - 72552 (сімдесят дві тисячі п'ятсот п'ятдесят два) доларів США 68 центів (за курсом НБУ 23,13053 грн. за 1 дол. США - 1678185, 57 гривень; суму заборгованості по відсотках у розмірі - 34607 (тридцять чотири тисячі шістсот сім) доларів США 35 центів (за курсом НБУ 23,13053 грн. за 1 дол. США - 475 271,59 гривень; суму заборгованості по комісії - 35405 гривень (тридцять п'ять тисяч чотириста п'ять) гривень 55 копійок; заборгованість по пені за несвоєчасне погашення кредиту, відсотків за користування Кредитними коштами та комісії в сумі - 2435313 (два мільйони тири ста тридцять п'ять тисяч триста тринадцять) гривень 54 копійки.

Вирішено виселити з квартири під номером АДРЕСА_1: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4.

Також вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» судові витрати з оплати судового збору в сумі 243,60 грн.

В апеляційній скарзі з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення і ухвалення нового, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до укладеного кредитного договору №17-07-И/40 від 17 вересня 2007 року між Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого на даний час є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит та відповідачем ОСОБА_2 останній надано кредит у сумі 82000 доларів США зі строком остаточного повернення кредитних ресурсів до 16 вересня 2027 року з оплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 10,2 % відсотків річних на суму залишку заборгованості по основному боргу для придбання 3-х кімнатної квартири.

За прострочення повернення кредитних ресурсів та/або сплати процентів позичальник зобов'язаний, у відповідності до п. 6.1. Кредитного договору, сплачувати Банку пеню з розрахунку 1 % від простроченої суми за кожен день прострочки. Зазначена пеня сплачується у випадках порушення позичальником строків платежів за кредитними ресурсами, процентами, комісійною винагородою.

Позивач зобов'язання за Кредитним договором виконав належним чином, здійснивши видачу кредиту на визначених Кредитним договором умовах, що підтверджується копією заяви на видачу готівки №7 від 17 вересня 2007 року та не заперечується стороною відповідачки.

Відповідачка взяті на себе зобов'язання за кредитним договором щодо своєчасного повернення кредитних коштів та сплаті відсотків за користування кредитними коштами належним чином не виконує, про що неодноразово повідомлялася Банком із застереженням про звернення стягнення на іпотечне майно.

У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем як позичальником зобов'язань за Кредитним договором Банком було подано до суду позовну заяву про стягнення боргу за кредитним договором. 16 квітня 2013 року Попільнянським районним судом Житомирської області було ухвалено рішення про стягнення солідарно із ОСОБА_2 та ОСОБА_8 (поручитель) боргу. Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 19 червня 2013 року вказане судове рішення залишено у силі ( а.с.32-39).

Зазначене судове рішення на час розгляду даної цивільної справи не виконане, що підтверджується матеріалами справи та наданим суду розрахунком заборгованості по Кредиту.

Відповідно до ч.2 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Згідно ст.546 ЦК України серед видів забезпечення виконання зобов'язання зокрема є застава.

Відповідно до ст.548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно п.5.1. Кредитного договору забезпеченням виконання зобов'язань за цим договором є застава нерухомості (іпотека). В забезпечення виконання зобов'язань відповідача по Кредитному договору між Банком та позичальником ОСОБА_2 17 вересня 2007 року був укладений Іпотечний договір, який посвідчено приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Губенко Т.А. та зареєстровано в реєстрі за №5000. Заборону відчуження предмету іпотеки зареєстровано в реєстрі за №5001.

Згідно з умовами Іпотечного договору відповідачкою, яка є Іпотекодавцем, було передано позивачу, який є Іпотекодержателем, в іпотеку квартиру під номером АДРЕСА_1. Зазначена квартира складається з трьох кімнат, має загальну площу 61,7 кв. м. і житлову 45,1 кв. м.

Предмет іпотеки належить Іпотекодавцю на праві власності на підставі Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого державним нотаріусом Першої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Київської області 17 вересня 2007 року за реєстром №2-176, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів згідно витягу №4617200 від 17 вересня 2007 року, номер правочину 2351862, зареєстрованого в Білоцерківському МБТІ та в реєстрі права власності на нерухоме майно згідно витягу №15947127 від 17 вересня 2007 року реєстраційний номер 19312417, номер запису 11190 в книзі 102.

Згідно ч.6 ст.3 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель має право в разі порушення боржником основного зобов'язання, задовольнити за рахунок предмету іпотеки свої вимоги з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Статтею 7 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що іпотекодержатель має право за рахунок предмету іпотеки задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Відповідно до ст.12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Аналогічні положення чинного законодавства сторонами у справі було погоджено в п.8.4.8 Іпотечного договору, а саме: Іпотекодержатель «має право достроково звернути стягнення на Предмет іпотеки у разі неналежного виконання Іпотекодавцем будь-яких умов Кредитного договору, у тому числі, але не обмежуючись переліченим нижче, у разі несвоєчасної чи неповної сплати ануїтетних платежів, несвоєчасного повернення сум зобов'язань за Кредитним договором, в т.ч. кредиту, процентів, комісійної винагороди, неустойки. Право звернення стягнення на Предмет іпотеки Іпотекодержатель набуває також, якщо Іпотекодержатель, відповідно до п.3.4. Кредитного договору, заявить Іпотекодавцю вимогу повернути кредит та сплатити проценти до настання строку, зазначеного у п.3.2. Кредитного договору, а Іпотекодавець не виконає зазначене зобов'язання.

Вищезазначені обставини підтверджуються кредитним договором, договором іпотеки та іншими документами, які додані до позовної заяви.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Судом вірно встановлено, що позивач свої зобов'язання за вищезазначеними договорами виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором, а відповідачка придбала квартиру, в якій проживає з дітьми.

Згідно статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

У зв'язку із неналежним виконанням своїх обов'язків, станом на 06 лютого 2015 року загальна сума заборгованості відповідача ОСОБА_2 перед позивачем склала 4 949 392 грн. 74 коп., яка включає в себе: суму заборгованості по тілу кредиту у розмірі - 72552,68 доларів США; суму заборгованості по відсотках у розмірі - 34607,35 доларів США; суму заборгованості по комісії - 35405,55 грн.; заборгованість по пені за несвоєчасне погашення кредиту, відсотків за користування Кредитними коштами та комісії в сумі - 2435313,54 грн. Зазначену заборгованість сторона відповідачки не оспорила.

Відповідно до ч.1 ст. 33 ЗУ «Про іпотеку» у разі невиконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

За п.39 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» від 30.03.2012 року №5 з урахуванням положень частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 ЗУ «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовим наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

У зв'язку з наведеним, суди мають виходити з того, що з урахуванням цих норм права не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в такий спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо його передбачено договором. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки в договорі іпотекодержатель на підставі частини другої статті 17 ЦК України має право вимагати застосування його судом.

Згідно ч.2 ст.39 ЗУ «Про іпотеку» одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення, а також згідно з ч.1 ст.40 ЗУ «Про іпотеку» та ст.109 ЖК України звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців.

Відповідно до ч.1 ст.7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі остаточного рішення суду про позбавлення права власності або права користування житловим приміщенням.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення. Частина третя статті 109 ЖК Української РСР регулює порядок виселення громадян.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК Української РСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

За ч.2 статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

А тому, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК Української РСР.

Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються з жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Судом також встановлено, що згідно довідки з місця проживання про склад сім'ї та прописку від 05 лютого 2015 року (форма 3), виданої Житлово-експлуатаційною конторою №7 в м. Біла Церква, у житловому приміщенні, АДРЕСА_1, проживають та зареєстровані відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку щодо задоволення позовних вимог в частині виселення відповідачів із вказаної квартири, яка придбана за рахунок кредиту, мешканців із зазначеної квартири без надання їм іншого постійного житла.

Дані висновки також узгоджуються і з правовою позицією Верховного Суду України винесеною у справі №6-39 цс15 від 18 березня 2015 року, відповідно до якої визначено, що за змістом статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло тільки у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина 2 статті 109 ЖК Української РСР).

Крім того пунктом 43 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних відносин» передбачено, що при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців з житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати таке. Згідно з ч.4 ст.9, ст.109 ЖК України, статей 39-40 Закону України «Про іпотеку» виселення мешканців з житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення. При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Позивачем вчасно були направлені вимоги відповідачам про добровільне виселення, які були проігноровані.

При вирішені справи по суті позовних вимог суд вірно не погодився не погодився з доводами представника відповідачів стосовно того, що борг за кредитним договором стягнуто з відповідачки судовим рішенням, що виключає необхідність звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення і вірно не приймає їх до уваги.

Позовні вимоги позивача відповідають вимогам діючого законодавства, оскільки борг за вказаним кредитним договором на час розгляду справи не погашений.

При вирішені справи по суті позовних вимог суд вірно врахував, що 03 червня 2014 року було прийнято Закон України №1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Згідно ст.1 Закону України №1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який набрав чинності з 07 червня 2014 року, визначено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника (майнового поручителя), або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Відповідно до інформації з реєстру прав власності на нерухоме майно та довідок, які надані суду стороною відповідачів, вказана квартира є єдиним житлом відповідачів. Згідно зазначеної інформації попереднім місцем реєстрації та проживання боржника ОСОБА_2 є житловий будинок АДРЕСА_2, право власності на який не зареєстроване і правоустановчі документи не оформлені (ас.126-135).

Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, задовольнивши позовні вимоги, оскільки між сторонами укладено кредитний договір в іноземній валюті і в забезпечення виконання даного зобов'язання передано в іпотеку квартиру, яка є постійним місцем проживання позичальника та іпотекодавця, а тому позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення підлягали до задоволення, але не підлягають виконанню у примусовому порядку в період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який є чинним на час вирішення спору з врахуванням судової практики.

Відповідно до п.42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" судам роз'яснено, що резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК України. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедурні продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

Відповідно до 39 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для подальшої реалізації. Враховуючи доведеність факту невиконання відповідачем основного зобов'язання, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про задоволення позову та звернення стягнення на предмет іпотеки, однак, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не було враховано зазначену норму та той факт, що судом не встановлено вартість предмету іпотеки що суперечить вищенаведеним нормам.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку щодо зміни рішення суду першої інстанції, доповнивши реченням такого змісту: «Вартість предмету іпотеки визначити на момент набуття права власності на підставі оцінки предмету іпотеки суб'єктом оціночної діяльності на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна».

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313, 314, 316 України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 червня 2015 року змінити, доповнивши реченням такого змісту: Вартість предмету іпотеки визначити на момент набуття права власності на підставі оцінки предмету іпотеки суб'єктом оціночної діяльності на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

У решті рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду Київської області набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Олійник В.І.

Судді: Іванова І.В.

Сліпченко О.І.