Рішення № 52831473, 26.10.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/8388/15 Справа № 201/6229/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Батманова В. В. Доповідач - Болтунова Л.М.

Категорія 43

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2015 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Болтунової Л.М.

суддів: - Козлова С.П., Тамакулової В.О.

при секретарі - Безрукавому Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням шляхом вселення, зобов'язання не чинити перешкод у подальшому та розподіл особових рахунків, -

в с т а н о в и л а:

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2015 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Усунуто перешкоди ОСОБА_5 у користуванні частиною домоволодіння та земельною ділянкою, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, шляхом його вселення у належну йому частину домоволодіння. Зобов'язано відповідачку не чинити позивачеві перешкоди у користуванні виділеною часткою. Розділено особові рахунки з оплати витрат по утриманню зазначеного домоволодіння та по оплаті рахунків з газопостачання, енергопостачання, водопостачання.

З таким рішенням не погодилась відповідачка, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм процесуального права, просила його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга, підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Статтею З ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Заочне рішення суду не відповідає вимогам закону.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони є співвласниками домоволодіння АДРЕСА_1.

На підставі договору дарування частини домоволодіння від 03 травня 2001 року, ОСОБА_4 належить 52/100 частини вказаного нерухомого майна.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 07 березня 2014 ОСОБА_5 є власником 48/100 спірного домоволодіння.

Позивач та відповідачка знаходяться у неприязних стосунках, між ними мають місце конфлікти з приводу користування домоволодінням та земельною ділянкою.

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право приватної власності є непорушним.

Загальні положення про право власності викладені у главі 23 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).

За частинами 1-3 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Положеннями ст. 321 ЦК України встановлено принцип непорушності права власності, відповідно до якого ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

Здійснення права спільної часткової власності передбачено положеннями ст. 358 ЦК України, за якими право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

При цьому, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).

Статтею 383 ЦК України визначено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб тощо.

Згідно зі ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості.

Однак з таким висновком погодитись не можна з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, у провадженні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська знаходиться цивільна справа № 201/6406/14-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про поділ домоволодіння в натурі та його виділ, усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом вселення.

Ухвалою вказаного суду від 03 вересня 2014 року було зупинено провадження у вищевказаній справі до набрання законної сили рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська у цивільній справі № 200/4882/14-ц за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до Сьомої ДДНК, треті особи: ОСОБА_9, ДРС ДМУЮ про визнання неправомірним та скасування свідоцтва про право на спадщину та рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська по цивільній справі № 201/3386/14-ц за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_8 до ОСОБА_5, треті особи: Сьома ДДНК, ДРС ДМУЮ про визнання заповіту недійсним, усунення від права спадкування за заповітом та визнання права власності в порядку спадкування за законом. (а.с. 127)

Оскільки домоволодіння між сторонами не поділено в натурі, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про вселення позивача у належну йому частину домоволодіння, зобов*язавши відповідачку не чинити йому перешкоди у користуванні виділеною часткою.

Щодо позовних вимог про поділ особових рахунків з оплати витрат по утриманню домоволодіння та по оплаті рахунків з газопостачання, енергопостачання, водопостачання колегія суддів зауважує наступне.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють визначені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів встановлено ст. 16 ЦК України. Цей перелік не є вичерпним і суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом. Однак такий спосіб має бути встановлений законом або договором.

Отже, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.

Разом із тим, такого способу захисту цивільних прав як поділ особових рахунків законодавством України не передбачено.

Правовідносини з обслуговування будинку, постачання електричної та теплової енергії, водопостачання і водовідведення тощо регулюються відповідними нормативно-правовими актами і здійснюються на договірних підставах.

Згідно ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06 2004 року, зі змінами та доповненнями, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо), та ін.

Як було зазначено вище, частки сторін у спірному домоволодінні в натурі не виділені, окремі прилади обліку споживання газу, електричної енергії та водопостачання не встановлені. Відтак позивач, який звернувся до суду з метою упорядкування своїх обов'язків зі сплати комунальних платежів, має звернутися до відповідних комунальних підприємств з цього питання і тільки у разі виникнення спору подавати позов про захист споживчих прав. Вказані обставини справи та положення закону залишились поза увагою суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, на підставі п. п.1,4 ч. І ст. 309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову у позові. А отже апеляційна скарга задовольняється.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити.

Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2015 року - скасувати і в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Судді: