Рішення № 52822500, 07.10.2015, Приморський районний суд м. Одеси

Провадження № 2/522/3623/15

Справа № 1056/1006/2012

ЗАОЧНЕРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇН

07 жовтня 2015 рокум. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді - Домусчі Л.В.,

при секретарі Шевчик В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка у вересні 2011 року звернулася до Комінтернівського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_2 та просить стягнути з відповідачки грошові кошти на суму 16 000, 00 грн., завдані збитки на суму 4800, 00 грн., суму різниці в цінах на виготовлення державного акту на земельну ділянку у розмірі 7000,00 грн., суму за виготовлення державного акту на земельну ділянку у розмірі 500, 00 грн., відшкодувати моральну шкоду на суму 50000, 00 грн., витрати, повязані з оформлення довіреності представнику, у розмірі 200, 00 грн. та витрати, повязані з оплатою праці представнику та транспортними витратами, у розмірі 2 000, 00 грн., судові витрати.

Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 04.06.2014 року зазначену справу було передано на розгляд до Приморського районного суду м. Одеси. ОСОБА_3 не погодившись з ухвалоюБіляївського районного суду Одеської області від 04.06.2014 року подала апеляційну скаргу. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 23.04.2015 року ухвалу апеляційну скаргу було повернуто ОСОБА_2 Зазначену справа 05.05.2015 року надійшла до провадження судді Домусчі Л.В..

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, 20 жовтня 2008 року передала ОСОБА_2 16000, 00 гривень та документи, а саме рішення Холодно-Балківської сільської ради про передачу ОСОБА_4 земельної ділянки 0,25 га, копію свого паспорту та квитанцію на суму 500,00 грн., як плату за виготовлення державного акту на земельну ділянку. До теперішнього часу відповідач державний акт на земельну ділянку не виготовила, під час останньої зустрічі обіцяла повернути кошти та передані документи, однак нічого так і не повернула, на неодноразові телефоні дзвінки не відповідає, уникає будь-яких зустрічей. Позивач вважає, що їй завдані збитки у розмірі 4800, 00 грн. за неповернення грошей на протязі трьох років та збитки на суму 7000, 00 грн. у звязку з тим, що ціни за виготовлення державного акту на земельну ділянку зросли з 1000, 00 грн. до 8000, 00 грн.. Крім того, внаслідок невиконання та небажання відповідача повернути позивачці кошти та документи, остання зазнала душевні страждання, були порушені її нормальні життєві звязки, виникли складності як фінансового, так і психологічного характеру. Вважає, що завдана моральної шкоди, розмір якої оцінює на суму 50000, 00 грн. Оскільки до теперішнього часу ОСОБА_2 добровільно не повернула позивачу гроші та передані документи, остання змушена звернутись до суду з відповідним позовом.

У судове засідання 07.10.2015 року позивач не з'явилася, але надала до суду письмову заяву, згідно якої просила суд розглядати справу за її відсутності, у якій також зазначила, що проти заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідач у судове засідання 07.10.2015 року не зявилась, про час і місце розгляду справи була повідомлена належним чином, поважних причин неявки суду не представив.

Суд у звязку з неявкою відповідача та неповідомленням про поважні причини такої неявки у судове засідання, ухвалив слухати справу у відсутності відповідача, згідно ч.4 ст.169 ЦПК України, у порядку ст. ст. 224-225 ЦПК України при заочному розгляді на підставі наявних у справі доказів.

Згідно ст.197 ЦПК України у разі неявки всіх осіб, які беруть участь у справі фіксування судового процесу не здійснюється.

Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи приходить до висновку, що даний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

З пояснень позивача вбачається, що рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 15.12.2011 року за нею було визнано в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_5 право власності на земельну ділянку загальною площею 0, 25 га, розташовану на території Холоднобалківської сільської ради Біляївського району Одеської області, у звязку з чим вона звернулась до відповідачки за послугами з оформлення державного акту на вказану земельну ділянку та сплатила за послуги 2000, 00 долл. США.

Судом встановлено, що позивач передала ОСОБА_2 грошові кошти на суму 2000, 00 долл. США для оформлення земельної ділянки після смерті ОСОБА_4. Зазначене було зафіксовано сторонами у розписці від 20.10.2008 року (а.с.7). Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, вбачається, що ОСОБА_2 зобовязалась надати послугу з оформлення земельної ділянки.

Відповідно до положень ч. 2ст. 11 ЦК Українипідставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.. 906 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.ст.6,627 ЦК України).

Згідно з ч. 1ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, тобто умов про предмет договору, умов, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усіх тих умов, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Зобовязання припиняються на підставах, встановлених договором або законом (ч.2 ст. 598 ЦК України). Ці підстави зазначені в статтях 599, 600, 601, 604-609 ЦК України. За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобовязання припиняються його виконанням, проведеним належним чином.(ст.599 ЦК України)

Належним є виконання зобовязання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обовязки сторін зобовязання. Виконання зобовязання це здійснення його сторонами покладених на них правобовязків, що складають зміст зобовязання.

Відповідно до змісту ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобовязання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Правила ст. 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання. Саме так застосував зазначену норму закону ВССУ у рішенні від 27 липня 2011 року у справі № 6-11579 св 11 та в ухвалі від 10 квітня 2013 року у справі № 6-215 св 13, та ВСУ в постанові від 25.09.2013 року у справі № 6-82ц13.

Позивач виконала свої зобовязання належним чином та сплатила ОСОБА_2 кошти, проте остання свої зобовязання з оформлення земельної ділянки та виготовлення державного акту на земельну ділянку до теперішнього часу не здійснила. Відповідачем не наведено обґрунтованих мотивів та причин не виконання обовязків з оформлення земельної ділянки та виготовлення державного акту на земельну ділянку, не надано суду жодних доказів, які б спростовували доводи позивача.

Оскільки, ОСОБА_2 ухиляється від виконання укладеного між сторонами договору про надання послуг, суд приходить до висновку, що сплачена позивачем сума 2000, 00 дол. США є авансом та вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача цих сплачених грошових коштів підлягають задоволенню. Тому вважає за можливе стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти на суму 15944,60 грн. (п'ятнадцять тисяч девятсот сорок чотири гривень 00 коп.), що відповідає 2000, 00 долл. США за курсом НБУ станом на день подачі позову.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача завданих збитків на суму 4800, 00 грн., суму різниці в цінах на виготовлення державного акту на земельну ділянку у розмірі 7000,00 грн., суму за виготовлення державного акту на земельну ділянку у розмірі 500, 00 грн., суд приходить до висновку про відмову в їх задоволенні з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 179 ЦПК предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги та заперечення, на підтвердження яких сторони у справі подають докази або факти, які мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення. Згідно з частиною 2 цієї ж норми права для встановлення в судовому засіданні фактів, зазначених у частині 1 цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Обсяг юридичних фактів, що входять до предмета доказування, для кожної цивільної справи різний. Суд визначає його, керуючись змістом заявлених вимог і заперечень сторін, враховуючи при цьому норми матеріального права, що регулюють відповідні правовідносини.

Оцінка судом доказів здійснюється згідно з положеннями частин 14 статті 212 ЦПК.

Як зазначено у пункті 27 ППВСУ від 12.06.2009 № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (статті 58, 59 ЦПК у порядку, передбаченому статтями 185, 187, 189 ЦПК).

Відповідно до ст.10 ЦПК України сторони є рівними учасниками судового розгляду та на підставі ст.60 ЦПК України повинні довести належними доказами обставини, як в обґрунтування заявлених позовних вимог , також щодо заперечень за позовом.

Відповідно до ч.1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.3, 4 ст. 60 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.. 64 ЦПК України, письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.

Відповідно до ст.. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з приписами частини першої статті 623ЦК Україниборжник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Відповідно до ст.. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані.

Зі змісту статей 614, 623 ЦК України вбачається, що для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) порушення зобов'язання; 2) збитки; 3) причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками; 4) вина.

Однак, позивачем не надано належних та допустимих доказів обґрунтування у чому саме полягають завдані їй збитки на суму 4800, 00 грн., відповідних доказів на підтвердження розрахунку різниці в цінах на виготовлення державного акту на земельну ділянку саме у розмірі 7000, 00 грн., у звязку з чим суд вважає їх необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають. Посилання позивачки щодо стягнення з відповідача коштів на суму 500, 00 грн., переданих квитанцією як плату за виготовлення державного акту на земельну ділянку, належного підтвердження в матеріалах справи не знайшли, а керуючись нормам ЦПК України, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд приходить до висновку щодо неможливості їх задоволення.

Що ж стосується позовних вимог позивача щодо відшкодування завданої моральної шкоди, то суд враховує наступне.

Згідно ч.2 ст. 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Так, п.п. З, 4, 5, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», зокрема п. 4 вказаної постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Постановою передбачено, що оскільки відшкодування моральної шкоди регулюється законодавчими актами, то необхідно зясувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин.

Однак, звертаючись до суду з відповідними позовними вимогами, позивачем не обґрунтовано, в чому саме полягла завдана моральна шкода, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що їй завдано моральну шкоду саме у розмірі 50 000, 00 гривень та причинного звязку , тому суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди у розмірі 50 000 гривень слід відмовити.

У відповідності до ст.. 79 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Відповідно до п.2,3 ч.3 даної статті, до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать: витрати на правову допомогу; витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду.

Згідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відповідно до додатка до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року N 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» якою затверджені граничні розміри компенсації витрат, повязаних із розглядом цивільних та адміністративних справ і якою зазначено, що граничний розмір не перевищує суму, що обчислюється, виходячи з того, що особі виплачується 40% розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи.

Однак, суд з матеріалів справи не вбачає, а позивачем не надано достатніх та допустимих доказів на обґрунтування своїх вимог щодо стягнення з відповідача витрат, повязаних з оформлення довіреності представнику, у розмірі 200, 00 грн. та витрат, повязаних з оплатою праці представнику та транспортними витратами, у розмірі 2 000, 00 грн., позивачем не були надані належні докази, які б підтверджували розрахунок цих витрат (кількість годин та інше) а також не надано повний текст договору, який би підтвердив на підставі чого була розрахована така сума, у звязку з чим суд вважає їх необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат по сплаті судового збору, на підтвердження яких остання надала копії квитанції №121 від 01.11.2011 року про сплату державного миту на суму 51, 00 грн., квитанції № 130 від 28.11.2011 року про сплату судового збору на суму 139, 20 грн., квитанції № 187 від 30.11.2011 року про сплату судового збору на суму 2634, 80 грн., квитанції № 188 від 30.11.2011 року про сплату судового збору на суму 39, 52 грн., задоволенню не підлягають, оскільки суд не знайшов підтвердження, що вони зроблені у рамках розгляду іншої цивільної справи.

Судом встановлено, що у відповідності до квитанцій № 82-1141С/1 від 12.09.2011 року та № 84-1141С/1 від 12.09.2011 року (а.с.9-10) позивач поніс витрати по сплаті інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи на суму 120, 00 грн. та сплати державного мита на суму 51,00 грн., отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають ці витрати.

Після всебічного, повного дослідження, оцінки наявних матеріалів та обставин справи суд дійшов висновку, щодо необхідностічасткового задоволення позовних вимог, вважає їх обґрунтованими і доведеними, а також такими, що знайшли своє підтвердження в судовому засіданні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.. 1, 3, 10, 57, 60, 79, 88 ч.1, ч.4 ст. 169, 179, 197 ч.2, 208-209, 212-215, 218, 224-225 ЦПК України; ст.ст.. 1, 3, 15,16, 570, 599, 600, 601, 604-609, 610, 906 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (ід. код НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (ід. код НОМЕР_2) грошові кошти на суму 15944,60 грн. (п'ятнадцять тисяч девятсот сорок чотири гривень) 60 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 (ід. код НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (ід. код НОМЕР_2) судові витрати по сплаті інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи на суму 120, 00 (сто двадцять гривень 00 коп.) грн. та державного мита на суму 51,00 (пятдесят одна гривень 00 коп.) грн..

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення, згідно ч.1 ст.294 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя:Домусчі Л.В.

07.10.2015