Ухвала суду № 52817847, 22.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2015 року м. Київ К/9991/74869/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 11.06.2012 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2012 по справі № 2а/1770/1516/2012

за позовом Приватного підприємства "Аптека 36,6"

до Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби

за участю Прокуратури Житомирської області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2012 року Підприємством до суду заявлений позов про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції від 05.04.2012 № 0001522342, яким позивачеві збільшено суму основного грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 225 298,00 грн. та фінансових санкцій у розмірі 9 633,50 грн.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено, оскаржуване податкове повідомлення-рішення визнано протиправним та скасовано.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 31.12.2011, за підсумками якої складено акт від 26.03.2012 №32/22-100/35567508.

У ході вказаної перевірки працівниками Державної податкової інспекції було встановлено порушення позивачем пп. 1.20.1, пп. 1.20.2, пп. 1.20.8 п.1.20 ст. 1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 7.4.2, пп. 7.4.3, пп. 7.4.4 п.7.4 ст. 7Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон № 334/94-ВР) та п. 138.2 ст. 138, пп. 153.2.2 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування на суму 326,00 грн. та заниження податку на прибуток на загальну суму 225 298,00 грн.

Таких висновків контролюючий орган дійшов виходячи з того, що позивачем між пов'язаними особами було укладено договори оренди та суборенди приміщень за адресами м.Рівне, вул. Дубенська 44В, та м.Рівне, вул. Соборна 1, з визначеною орендною платою у розмірі 35 000,00 грн. та 40 000,00 грн. відповідно, а з 01.04.2011 - у розмірі 50 000,00 грн. Державною податковою інспекцією були направлені запити до ТОВ "Рівнебудтандем" та ПП Агенство нерухомості "Шанс" щодо надання інформації про вартості орендної плати за 1кв.м. Згідно отриманої відповіді встановлено, що в середньому вартість 1кв.м. площі з ПДВ складає 66 грн., вартість оренди 1кв.м. по вул. Дубенській становить 50-60 грн., а по вул. Соборній - 100-120 грн. З урахуванням отриманих відповідей, посадовими особами контролюючого визначено звичайну ціну вартості оренди приміщень позивача та встановлено, що позивачем фактично завищено орендну плату, що і призвело до заниження податку на прибуток.

На підставі акта перевірки та вказаних висновків Державна податкова інспекція прийняла оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 334/94-ВР доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Згідно пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 вказаного Закону звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності -однорідних) товарів (робіт, послуг).

А відповідно до п. 39.1 ст. 39 Податкового кодексу України звичайна ціна на товари (роботи, послуги) збігається з договірною ціною, якщо інше не встановлено цим Кодексом і не доведено зворотне.

Підпункт 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону № 334/94-ВР обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладає на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 вказаного Закону, в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Цією нормою Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Пунктом 39.11 ст. 39 Податкового кодексу України передбачено, що для визначення звичайних цін на товари (роботи, послуги) використовуються офіційні джерела інформації, зокрема, статистичні дані державних органів і установ, ціни спеціалізованих аукціонів з торгівлі окремими видами продукції, біржові котирування, довідкові ціни спеціалізованих комерційних видань та публікацій, інші інформаційні джерела, що визнаються офіційними в установленому порядку.

Таким чином при визначенні звичайної ціни орендної плати на об'єкт нерухомості слід враховувати такі умови, як його місце розташування, фізичний стан, а також те, чи здійснювалось поліпшення такого об'єкта. Звичайна ціна об'єкта нерухомості не може бути визначена без належної оцінки зазначених економічних факторів.

Крім того, з'ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватися уповноваженим державним органом. Таким чином, будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами (висновки, результати досліджень, витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно тощо), не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни без врахування даних, отриманих з офіційних інформаційних джерел.

Отже, при встановленні факту невідповідності рівня звичайних цін, за якими позивач укладав договори оренди та суборенди приміщень, на підставі інформації наданої лише ТОВ "Рівнебудтандем" та ПП Агенство нерухомості "Шанс" податковий орган діяв не у межах наведеної норми законодавства, оскільки при визначенні звичайної ціни відповідачем не було використано інформацію про укладені договори оренди ідентичних (однорідних) приміщень у співставних умовах, у відповідних періодах часу, із врахуванням звичайних при укладанні угод між непов'язаними особами надбавок чи знижок до ціни, не були використані статистичні дані внутрішнього ринку, що були б надані уповноваженими на те особами.

Крім того, відповідно до пп. 1.20.10 п. 1.20 ст. 1 Закону № 334/94-ВР встановлено, що донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

Відповідно до пп. 4.3.5 п. 4.3 ст. 4 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у пп. 4.3 цього пункту. Нарахування податкових зобов'язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковим органом. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.

З врахуванням положень пп. 1.20 ст. 1 Закону № 334/94-ВР вимоги наведеної правової норми при визначенні податкового зобов'язання внаслідок визначення звичайних цін стосуються тільки процедури, а відтак податковий орган, здійснивши відповідне донарахування податкових зобов'язань, зобов'язаний звернутися до суду з позовом про стягнення з платника податків в доход відповідного бюджету донарахованої суми.

За таких обставин, не може вважатися доведеним податковим органом той факт, що вартість оренди приміщення, визначена у договорах, не відповідає рівню звичайної ціни. А тому, виходячи із положень Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Податкового кодексу України, необхідно вважати, що звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору, та така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Також, ст. 62 Господарського кодексу України передбачає, що господарюючий суб'єкт, який за своїми ознаками є підприємством, самостійно здійснює будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства.

Згідно з визначенням, наведеним у Господарському кодексі України, ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання.

Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

Відповідно до ст. 190 Господарського кодексу України вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання на всі види продукції (робіт, послуг) самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання. Виняток становлять види продукції (робіт, послуг), щодо яких встановлено державні ціни.

При цьому, чинне законодавство України гарантує суб'єктам господарювання вільне здійснення господарської діяльності на власний ризик та надає можливість самостійно визначати вартість продукції робіт та послуг, що передбачається для продажу.

З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби відхилити.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 11.06.2012 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2012 по справі № 2а/1770/1516/2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко