Ухвала суду № 52817836, 20.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" жовтня 2015 р. м. Київ К/800/52989/14

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),суддівМаслія В. І., Черпіцької Л. Т.,розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області, третя особа: ОСОБА_4 про визнання дій протиправними, скасування декларації,

встановив:

ОСОБА_5 звернулась з позовом до Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області про визнання дій протиправними, скасування декларації.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2014 року, залишеною без мін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2014 року, позов задоволено: визнано протиправними дії Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області щодо реєстрації декларації; скасовано реєстрацію декларації про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованої 02 вересня 2011 року за № ОД 14211036667.

Не погоджуючись з рішеннями судів, третя особа звернулась з касаційною скаргою, в якій просила їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що позивач є власником квартир № № 19, 28, 60 в будинку АДРЕСА_1.

3-я особа є сусідкою позивача та має на праві приватної власності 2-поверхову квартиру № 42 в цьому ж будинку, тераса якої знаходиться над належною позивачу квартирою № 19.

Протягом 2011 року 3-ю особою самовільно проведена реконструкція квартири № 42 без зміни її функціонального призначення з приєднанням тераси (на даху), у зв'язку з чим загальна площа даної квартири збільшилася з 124,7 кв. м до 149,4 кв. м.

У вересні 2011 року третьою особою подано до Інспекції ДАБК в Одеській області Декларацію про готовність її реконструйованої квартири до експлуатації.

02 вересня 2011 року Інспекцією вказану декларацію про готовність об`єкта до експлуатації - «Реконструкція квартири № 42 по АДРЕСА_1 (категорія складності - 2)» зареєстровано (реєстраційний номер ОД 14211036667).

18 жовтня 2013 року Інспекція ДАБК в Одеській області своїм листом № 01/11-9502 на звернення позивача повідомила, що декларація про початок виконання будівельних робіт з реконструкції квартири № 42 не реєструвалась, а 02 вересня 2011 року зареєстровано декларацію про готовність квартири до експлуатації.

Після цього позивач оскаржила рішення відповідача до суду.

Вирішуючи справу по суті та задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суду апеляційної інстанції, виходив з обґрунтованості позовних вимог, а також з неправомірності дій відповідача, оскільки будівельні роботи з реконструкції квартири є будівельними роботами 2-ї категорії складності, а відповідно до вимог ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» третя особа мала право виконувати ці роботи виключно лише після надання інспекцією ДАБК дозволу та після реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт.

Колегія суддів вважає висновки судів передчасними.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частиною першою статті 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв'язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими.

Таким чином, підставами для скасування рішення суб'єкта владних повноважень є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. При цьому, обов'язковою умовою скасування такого рішення є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Колегія суддів зазначає, що при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене, на його думку, право.

Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Указаний висновок відповідає такому принципу права як правосуддя, який за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

У позовній заяві позивач вказала на порушення відповідачем норм Закону при прийнятті оскаржуваного рішення.

Між тим всупереч приписам ст. 11 КАС України суди обох інстанцій не з'ясували всіх обставин у справі, зокрема, наявність порушеного право позивача у визначений ним спосіб, а відтак, суди підійшли до вирішення справи неповно.

Крім того, суди не дали оцінку, за позовом яких осіб може бути задоволений позов такої категорії.

Отже, при розгляді справи суди вдалися до оцінки дій відповідача, при цьому не дослідили порушення прав позивача, досягнення дійсної мети за таким позовом, та не навели порушених відповідачем норм права, які б встановлювали загальнообов'язкові правила поведінки по відношенню до позивача.

А також суди залишили по за увагою строк звернення позивача до суду та наслідки його застосування, на який звертали увагу учасники судового процесу.

Неповнота у встановленні фактичних обставин справи не дає можливості суду касаційної інстанції визначитись в правильності правової позиції оцінки позовних вимог, проведеної судами попередніх інстанцій.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

У зв'язку з тим, що суд касаційної інстанції не може встановлювати нові обставини у справі, зокрема щодо порушеного права позивача, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій з направленням справи на новий розгляд.

Оскільки під час вирішення справи по суті судами обох інстанцій допущені порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, то скаргу відповідача слід задовольнити.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: