Ухвала суду № 52817750, 15.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2015 року м. Київ К/800/41074/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів:Черпіцької Л.Т. Розваляєвої Т.С. Маслія В.І.

провівши попередній розгляд адміністративної справи за касаційною скаргою Київської міжрегіональної митниці на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.11.2013р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2014р. у справі № 826/9271/13-а за позовом Приватного підприємства "Ярослав" до Київської міжрегіональної митниці про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся з позовом в якому просить визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Київської регіональної митниці від 03.06.2013 №146 та №147, правонаступником якої є Київська міжрегіональна митниця.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на помилковість висновків перевірки про заниження позивачем (декларантом) митної вартості товарів у зв'язку з не включенням до її складу витрат на транспортно-експедиційні послуги.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.11.2013р., залишеною без змін ухвалою ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2014р., позов задоволений. Скасовано податкові повідомлення-рішення Київської регіональної митниці від 03.06.2013р. №146 та №147.

На постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.11.2013р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2014р. надійшла касаційна скарга Київської міжрегіональної митниці, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про їх скасування та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі наказів від 31.01.2013 №53, від 12.03.2013 №159, від 28.03.2013 №203 та згідно з п. 3 ст. 345, п.п. 1, 2 ст. 346 МК (2012р.) відповідачем проведено планову документальну перевірку дотримання позивачем законодавства України з питань державної митної справи за період з 01.03.2010 по 31.12.2012, оформлену актом від 13.05.2013 №15/13/100000000/21635240.

В акті зазначено про порушення позивачем ст. 267 МК (2002р.) і ст. 58 МК (2012р.) у частині повноти визначення бази оподаткування, що спричинило несплату ввізного мита на суму 4530,55 грн., а також про порушення п. 4.3 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" і п. 190.1 ст. 190 ПК, що спричинило заниження податкового зобов'язання по сплаті ПДВ на суму 55506,23 грн.

Згідно з актом зміст порушень полягає в тому, що позивачем не було включено до складу митної вартості товарів повної суми транспортних витрат, понесених позивачем за рахунок недекларування експедиторських (транспортно-експедиторських) послуг за перевезення імпортованих товарів на умовах EXW та FCA. Розрахунок співставлення наведено у додатку 4 до акта.

За наслідками розгляду заперечень позивача на акт перевірки, відповідачем зменшено суму заниження ПДВ до 45715,38 грн. і мита до 3478,67 грн., про що позивачу надана відповідь від 31.05.2013 №14/6-17/7069 та уточнений розрахунок співставлення.

За результатами перевірки відповідачем винесено наступні податкове повідомлення-рішення:

- від 03.06.2013 №146, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з ввізного мита у сумі 4271,52 грн., у т.ч.: 3478,67 грн. - основний платіж; 792,85 грн. - штраф.

- від 03.06.2013 №147, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 54197,35 грн., у т.ч.: 43715,38 грн. - основний платіж; 10481,97 грн. - штраф.

Згідно з 1 ст. 267 Митного кодексу України 2002 року визначено, що митною вартістю за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, є вартість операції, тобто ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби відповідно до ч. 2 цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або які повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів на користь продавця та/або на користь продавця через третіх осіб, та/або на пов'язаних з продавцем осіб. Такі платежі можуть бути здійснені прямо або опосередковано шляхом переказу грошей, акредитиву, інкасування або за допомогою інших розрахунків (вексель, передача цінних документів тощо). Термін "ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті" стосується тільки ціни оцінюваних товарів. Дивіденди або інші платежі покупця на користь продавця, не пов'язані з оцінюваними товарами, не є частиною митної вартості.

Аналогічні за змістом положення містяться у ч.ч. 4-6, 8 ст. 58 Митного кодексу України 2012 року.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 267 МК (2002р.) при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

Також аналогічні положення закріплено у п. 5 ч. 10 ст. 58 МК (2012р.).

Згідно з п. 4.3 ст. 4 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон №168/97) для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком ПДВ, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування.

Аналогічне положення закріплено у п. 190.1 ст. 190 Податкового кодексу України, який діє з 01.01.2011р.

Судами встановлено, що протягом періоду, за який проводилася перевірка, позивачем здійснювалося ввезення на митну територію України та митне оформлення товарів. Перевезення вантажів здійснювалося автомобільним транспортом по території України та за її межами. Під час митного оформлення імпортованих товарів, позивачем (декларантом) подавалися до митного оформлення довідки перевізника про розмір транспортних витрат, копії яких наявні у справі. В цих довідках зазначалась вартість транспортних витрат по перевезенню вантажів по маршруту від пункту за межами митної території до пункту перетину кордону України, а також вказувався відповідний маршрут, автомобіль та міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR).

Згідно з позицією позивача, вартість перевезення вантажів за межами території України включає в себе вартість експедиторських послуг. В довідках вартість експедиторських послуг окремо не виділялася, оскільки такі послуги за межами території України не є об'єктом оподаткування ПДВ, при цьому вся сума підлягала включенню до складу митної вартості, тому не було необхідності окремо їх виділяти. На підтвердження власних доводів позивачем надано акти виконаних робіт з ПП "Алір Експрес", копії яких містяться в матеріалах справи і якими підтверджується зазначена в довідках вартість транспортних послуг за межами України, в той же час, з актів вбачається, що на визначену у них вартість транспортно-експедиційних послуг на території України нараховано ПДВ за ставкою 20%.

При цьому, колегія суддів враховує, що відповідачем не заперечувалася дійсність вказаних довідок, актів виконаних робіт та достовірність викладених у них відомостей, так само, ані перевіркою, ані судом першої інстанції не встановлювалися обставини відносно того, що позивач ніс більші або додаткові фактичні витрати на транспортування за межами України порівняно з тими, які відображені в довідках, рахунках, актах.

Як положеннями п. 5 ч. 2 ст. 267 МК України від 11 липня 2002 року так і положеннями п. 5 ч. 10 ст. 58 МК України від 13.03.2012 не передбачено, що з витрат на транспортування мають виокремлюватися експедиційні послуги. Крім того, чинним законодавством не встановлено форму довідки, у зв'язку з чим видається вірним висновок суду щодо недоведеності відповідачем його позиції, згідно з якою приватним підприємством «Ярослав» включено до складу митної вартості товарів вартість транспортних витрат не у повному обсязі, так як відсутність виділення вартості експедиційних послуг за межами території України не може свідчити про заниження позивачем (декларантом) митної вартості, оскільки не підтверджує тієї обставини, що такі послуги не включалися в загальну вартість транспортних витрат за межами території України.

За таких обставин судова колегія дійшла висновку, що при вирішенні справи судами першої та апеляційної інстанцій вірно застосовані норми матеріального та процесуального права. Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. За таких обставин підстав для задоволення касаційної скарги судова колегія не вбачає.

Згідно із ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Київської міжрегіональної митниці відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.11.2013р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2014р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута в порядку ст.ст. 235-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: