Ухвала суду № 52817645, 22.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2015 року м. Київ К/9991/54266/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07.08.2012 по справі № 2а-16055/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Денза"

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

У травні 2011 року Товариством до суду заявлений позов про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 12.10.2011 № 0008772307, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за основним платежем на суму 1 356 142,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 1,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.03.2012 у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що фактично господарські правовідносини між позивачем та його контрагентами є безтоварними та не спричинили настання реальних правових наслідків.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.08.2012 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог, оскаржуване податкове повідомлення - рішення скасовано.

Судове рішення обґрунтовано тим, що позивачем цілком правомірно сформовано податковий кредит з огляду на наявність у платника податку (позивача у справі) належно оформлених первинних документів та реальність здійснення господарських операцій.

Не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить зазначене судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена документальна невиїзна перевірка Товариства з питань правильності обчислення податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ за період з 01.01.2011 по 30.06.2011, за підсумками якої складено акт від 21.09.2011 № 1282/23-7/31811682 та встановлено порушення позивачем п. 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено суму ПДВ на 1 356 191,95 грн.

У ході зазначеної перевірки посадові особи контролюючого органу, з урахуванням актів перевірок контрагентів позивача (ТОВ "Компанія Авертус", ТОВ "РІП", ТОВ "Монтарія", ТОВ "Укртурпром ВС", ТОВ "Астана К"), якими встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів, робіт (послуг), відсутність підприємств за юридичними адресами, відсутність реальної можливості (необхідних умов) для здійснення господарських операцій (трудових ресурсів, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, неподання чи порушення строків подання звітності податкової звітності), дійшли висновку про відсутність реального настання правових наслідків за договорами поставок, укладених між позивачем та його контрагентами, з посиланням на нікчемність вказаних правочинів. Крім того, контролюючим органом зазначено про порушену кримінальну справу відносно директора позивача ОСОБА_4 за ознаками складу злочину передбаченого ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України.

Враховуючи вищезазначене контролюючий орган дійшов висновку про безпідставність формування позивачем податкового кредиту по податкових накладних, виданих на користь Товариства вказаними контрагентами за результатами проведених господарських операцій.

Зазначені висновки покладені в основу основних мотивів касаційної скарги.

Так, відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями, та підтверджені відповідними первинними документами. Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

У ході розгляду справи судом апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судом на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинам, що спростовують позицію державного податкового органу про недостовірність даних податкового обліку платника податків. Зокрема, судом досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського обліку та податкового обліку, встановлено реальне виконання договорів поставки укладених з контрагентами та подальше використання позивачем придбаних товарів у власній господарській діяльності (отримані матеріали (керамічна плитка, аксесуари для обладнання ванних кімнат) використано для будівництва та облаштування приміщення), що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених первинних документів (договори, платіжні документи, податкові накладні, накладні на внутрішнє переміщення, товарно - транспортні накладні).

При вирішенні справи судом апеляційної інстанції також враховано і правосуб'єктність сторін на час укладення спірних правочинів, зокрема, контрагенти позивача " на момент укладення договорів та оформлення податкових накладних були належними учасниками цивільних та господарських правовідносин та були платниками ПДВ.

Доводи відповідача про нікчемність, укладених угод між позивачем та його контрагентами, судами як першої так і апеляційної інстанцій правомірно не прийнято до уваги, оскільки відсутність у суб'єкта господарювання (контрагентів позивача) достатніх матеріальних чи будь - яких інших ресурсів для здійснення господарської діяльності, як подання чи не подання такими контрагентами звітності до контролюючого органу, а тим паче, наявність чи відсутність останніх за юридичною адресою, не має своїм наслідком нікчемність укладених ними правочинів чи слугувати доказом наявності у вказаних суб'єктів господарювання такої мети як порушення інтересів держави у сфері оподаткування.

Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів, а тому, за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Проте, всупереч вимогам ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем належних та допустимих доказів суду надано не було.

Крім того, як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, постанову про порушення кримінальної справи відносно директора позивача ОСОБА_4 за ознаками складу злочину передбаченого ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України було скасовано в судовому порядку.

Також, колегія суддів зазначає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентами були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Отже, платник податків належними та допустимими доказами, оцінка яких зроблена судами з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, спростував доводи податкового органу щодо вчинення ним податкових правопорушень.

З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин переглянуте судове рішення апеляційної інстанції у справі відповідає приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва Державної податкової служби відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07.08.2012 по справі № 2а-16055/11/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко