Ухвала суду № 52817575, 22.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2015 року м. Київ К/9991/65522/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 22.05.2012 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2012 по справі № 0670/695/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НВО Хіммашнафтогаз"

до Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2012 року Товариством до суду заявлений позов про скасування податкового повідомлення - рішення від 06.01.2012 № 0000072301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за основним платежем на суму 73 312,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 18 328,00 грн.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги Товариства задоволено, оскаржуване податкове повідомлення - рішення скасовано.

Судове рішення обґрунтовано тим, що позивачем цілком правомірно сформовано податковий кредит з огляду на наявність у платника податку (позивача у справі) належним чином оформлених первинних документів та реальність здійснення господарських операцій.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства відмовити.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при взаємовідносинах з ПП "Полімертех К" за період з 01.09.2011 по 30.09.2011, за підсумками якої складено акт від 19.12.2011 № 1880/23-01/32758049.

У ході вказаної перевірки працівниками Державної податкової інспекції було встановлено порушення позивачем п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено суму ПДВ за вересень 2011 року на 73 312,00 грн.

Такі висновки фахівців контролюючого органу вмотивовано тим, що фактично господарські операції між позивачем та його контрагентом ПП "Полімертех К" не спричинили реального настання правових наслідків, оскільки вказаний контрагент не перебуває за юридичною адресою та не має реальної можливості (необхідних умов) для здійснення господарських операцій (трудових ресурсів, виробничих активів, складських приміщень). Крім того, позивачем під час проведення перевірки не надано товарно - транспортної накладної , що свідчить про її відсутність, а в акті прийому - передачі не зазначено товар, що перевозився та його кількість. Вищезазначене, на думку контролюючого органу, свідчить, що проведені операції фактично спрямовані лише на отримання податкової вигоди, а укладений правочин є нікчемним та не породжує правових наслідків, зокрема, і щодо формування податкового кредиту.

Зазначені висновки покладені в основу основних мотивів касаційної скарги.

Так, відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями, та підтверджені відповідними первинними документами. Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

У ході розгляду справи судами попередніх інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судом на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинам, що спростовують позицію державного податкового органу про недостовірність даних податкового обліку платника податків. Зокрема, судом досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського обліку та податкового обліку, встановлено реальне виконання договору поставки укладеного з контрагентом та подальше використання позивачем придбаних товарів у власній господарській діяльності (продано споживачам), що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених первинних документів (договори, накладні, платіжні документи, податкові накладні, рахунки - фактури, акт прийому передачі виконаних робіт), а товарно - транспортна накладна, що також міститься в матеріалах справи, підтверджує факт перевезення товару.

При вирішенні справи судами враховано також і правосуб'єктність сторін на час укладення спірних правочинів, зокрема, контрагент позивача на момент укладення договорів та оформлення податкових накладних був належним учасником цивільних та господарських правовідносин та був платником ПДВ.

Також слід зазначити, що жодним нормативно - правовим актом не затверджено форми бланку акту надання послуг чи акту приймання-передачі товару, робіт (послуг), крім законодавчо встановленого мінімуму обов'язкових реквізитів, встановлених ст. 9 Закону № 996-XIV для первинних та зведених облікових документів - назва документа (форми), дата і місце складання, назва підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

А певні недоліки в заповненні актів прийому - передачі носять оціночний характер та не є підставою для висновку про позбавленні юридичної сили і доказовості зазначених первинних документів щодо придбання позивачем товару (послуг), оскільки в силу відсутності визначення поняття "податковий облік" в чинному законодавстві та з точки зору пп. 1.2.3 Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в банках України, в якому зазначено, що податковий облік ведеться з метою накопичення даних про валові доходи та валові витрати відповідно до законодавства України і використовується для складання податкової звітності, форма, правила, порядок і термін подання якої визначаються ДПАУ, та при цьому, як зазначено у цьому пункті Положення, зміни в податковому обліку не впливають на фінансовий облік, фінансовий (бухгалтерський) та податковий облік - це різні поняття. Відповідно, недотримання вимог, що пред'являються до оформлення первинного документа в бухгалтерському обліку, не може бути безумовним висновком про безпідставність виникнення податкової вигоди.

Доводи відповідача про нікчемність, укладеної угоди між позивачем та його контрагентом, судами також правомірно не прийнято до уваги, оскільки відсутність у суб'єкта господарювання (контрагента ПП "Полімертех К") достатніх матеріальних чи будь - яких інших ресурсів для здійснення господарської діяльності не має своїм наслідком нікчемність укладеного ним правочину чи слугувати доказом наявності у вказаного суб'єкта господарювання такої мети як порушення інтересів держави у сфері оподаткування.

Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів, а тому, за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Проте, всупереч вимогам ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем належних та допустимих доказів суду надано не було.

Також, колегія суддів зазначає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Отже, платник податків належними та допустимими доказами, оцінка яких зроблена судами з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, спростував доводи податкового органу щодо вчинення ним податкового правопорушення.

З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби відхилити.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 22.05.2012 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2012 по справі №0670/695/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко