Ухвала суду № 52817469, 16.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2015 року м. Київ К/800/19418/15

К/800/19498/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Сороки М.О.Чумаченко Т.АВасильченко Н.В.Голяшкіна О.В.Гончар Л.Я.Донця О.Є.Єрьоміна А.В.Зайця В.С.Калашнікової О.В.Конюшка К.В.Кравцова О.В.Леонтович К.Г.Логвиненка А.О.Маслія В.І.Мороза В.Ф.Розваляєвої Т.С.Стрелець Т.Г.Цуркана М.І.Чалого С.Я.Черпіцької Л.Т.Шведа Е.Ю.

секретаря судового засідання: Носенко Л.О.,

за участю:

-представника позивачів ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29., ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33 - ОСОБА_34,

-представника позивача ОСОБА_35 - ОСОБА_36,

-представників позивачки ОСОБА_37 - ОСОБА_38, ОСОБА_39,

-представника Кабінету Міністрів України Станецької О.В.,

-представника Міністерства фінансів України Сотнікової І.В.,

-представника Пенсійного фонду України Петручені І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_28, ОСОБА_27, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_30, ОСОБА_26, ОСОБА_29, ОСОБА_33, ОСОБА_22, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_23, ОСОБА_37, ОСОБА_43, ОСОБА_35, ОСОБА_44 до Кабінету Міністрів України, треті особи - Міністерство фінансів України, Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, ОСОБА_45 про визнання протиправною та скасування постанови № 595 від 07.11.2015, за касаційними скаргами Міністерства фінансів України, Кабінету Міністрів України та ОСОБА_45 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2015 року і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2015 року, -

в с т а н о в и в:

У грудні 2014 року ОСОБА_28, ОСОБА_27, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_30, ОСОБА_26, ОСОБА_29, ОСОБА_33, ОСОБА_22, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_23, ОСОБА_37, ОСОБА_43, ОСОБА_35, ОСОБА_44 звернулись до суду з вказаним позовом, у якому просили:

скасувати, визнати протиправною та такою, що є геноцидом власного народу постанову Кабінету Міністрів України № 595 від 07.11.2014 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей»;

визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України при вирішенні питання про забезпечення позивачів соціальними виплатами та пенсіями за період липень-грудень 2014 року;

зобов'язати Кабінет Міністрів України забезпечити перерахування заборгованості по пенсіях та соціальних виплатах за липень-грудень 2014 року.

В обґрунтування позовних вимог вказували на те, що їм, як особам, які перебувають у зоні проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, з липня-серпня 2014 року Кабінет Міністрів України безпідставно припинив сплату пенсій та соціальних виплат. Приймаючи спірну постанову, якою затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, відповідач позбавив їх права на отримання вказаних виплат, які є єдиним джерелом доходу і засобом для існування, що суперечить нормам Конституції України.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2015 року, позов задоволено частково. Визнано незаконним та нечинним з моменту прийняття пункт 2 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 595. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі Міністерство фінансів України, до якої приєднався ОСОБА_45, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі. Вказують на те, що чинним законодавством Кабінету Міністрів України надано повноваження видавати підзаконні нормативно-правові акти щодо реалізації державної політики у відповідній сфері. Тому відповідач, приймаючи спірну постанову, якою не вносяться зміни до закону, діяв в межах наданих повноважень. Зазначає, що відповідно до вимог статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території і не отримують пенсій та інших соціальних виплат від уповноважених органів Російської Федерації, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Крім того, зазначений порядок не забороняє, не скасовує виплати, не обмежує права громадян, а лише визначає порядок фінансування бюджетних установ, зокрема, передбачає, що виплати здійснюються лише після повернення тимчасово окупованої території під контроль органів державної влади. Згідно з частиною 2 статті 14 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитись тимчасово обмеження прав і свобод громадян.

У касаційній скарзі Кабінет Міністрів України, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі. Вказує на те, що приймаючи спірну постанову діяв в межах наданих повноважень, на підставі вимог Конституції України, Закону України «Про Кабінет Міністрів України» та згідно з нормами Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік». Крім того, скасований судами пункт 2 згаданого Положення жодним чином не регулює правовідносини між суб'єктами загальнообов'язкового державного соціального страхування щодо порядку виплати пенсій та соціальних допомог. Також на момент прийняття спірної постанови на неконтрольованій території порушувався принцип контролю за цільовим використанням бюджетних коштів і можливість його забезпечення органами державної влади, бюджетними установами, підприємствами та організаціями було втрачено. Постановою правління Національного Банку України № 466 від 06.08.2014 «Про призупинення здійснення фінансових операцій» постановлено Банкам України призупинити здійснення усіх видів фінансових операцій у населених пунктах, які не контролюються українською владою. Тобто, унеможливлюється здійснення виплат через банківську систему, органи Державної казначейської служби України та установи Укрпошти, у тому числі пенсій та будь-яких видів соціальної допомоги. Натомість, з огляду на неможливість здійснення фінансування державних установ на території проведення антитерористичної операції та з метою забезпечення прав громадян України на соціальний захист, Верховна Рада Україна прийняла Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», а Кабінет Міністрів України 01.10.2014 прийняв постанову № 509 «Про облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення». Тобто, органами законодавчої та виконавчої влади України вжито можливі заходи в умовах наявної ситуації на території проведення антитерористичної операції заходів до забезпечення прав громадян на соціальне забезпечення. Крім того, вказує, що судами попередніх інстанцій не перевірено та не надано належної оцінки доказам, які подавалися представником, чим порушено вимоги частини 3 статті 2 КАС України та принцип змагальності.

У запереченні на касаційну скаргу Кабінету Міністрів України ОСОБА_28, ОСОБА_30, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_25, ОСОБА_29, ОСОБА_33, ОСОБА_22, ОСОБА_24, ОСОБА_23, посилаючись на законність судових рішень, просять залишити їх без змін. Вказують, що обґрунтування представника відповідача не відповідають фактичним обставинам справи і не є підставами для скасування судових рішень. Також вважають обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій щодо перевищення Кабінетом Міністрів України наданих йому повноважень при прийнятті пункту 2 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 595. Звертають увагу на безпідставне посилання представника відповідача на вимоги Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», який набув чинності після прийняття спірної постанови. Прийняття Національним Банком України постанови № 466 від 06.08.2014 «Про призупинення здійснення фінансових операцій» не перешкоджає громадянам, які перебувають у зоні проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, використовувати платіжні системи на контрольованій українською владою території. Крім того зазначали, що держава може обмежити здійснення деяких прав, передбачених Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, лише за наявності визначених та надзвичайних обставин, а також за умови, якщо такі заходи не суперечать зобов'язанням по міжнародному праву. Між тим, постанова «Про заяву Верховної Ради України «Про відступ України від окремих зобов'язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод» № 462-VIII від 21.05.2015 була прийнята Верховною Радою України після прийняття спірної постанови. Також посилаються на те, що при прийнятті постанови, яка є предметом спору у справі, Кабінетом Міністрів України порушено Регламент та процедуру її прийняття, оскільки лише 13.11.2014 та 17.11.2014, тобто після її прийняття, Міністерство фінансів України та Міністерство юстиції України розглянули проект спірної постанови та надали відповідні висновки. Судами правильно встановлено, що Державними бюджетами України на 2014-2015 роки передбачені асигнування на відповідні соціальні виплати в межах всієї території України, у тому числі і громадянам, які перебувають у зоні проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

У запереченні на касаційні скарги Кабінету Міністрів України та Міністерства фінансів України представник ОСОБА_37 - ОСОБА_38, посилаючись на законність судових рішень, просить залишити їх без змін. Вказує про обґрунтований висновок судів попередніх інстанцій щодо перевищення Кабінетом Міністрів України наданих йому повноважень при прийнятті пункту 2 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 595, та наявність порушених нею прав позивачів, які підлягають судовому захисту.

У запереченні на касаційну скаргу Міністерства фінансів України представник ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33 - ОСОБА_34, посилаючись на законність судових рішень, просить залишити їх без змін. Також вказує на обґрунтований висновок судів попередніх інстанцій щодо перевищення Кабінетом Міністрів України наданих йому повноважень при прийнятті пункту 2 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 595. Зазначає, що судами правильно встановлено, що Державними бюджетами України на 2014-2015 роки передбачені асигнування на відповідні соціальні виплати в межах всієї території України, у тому числі і громадянам, які перебувають у зоні проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. Призупинення здійснення усіх видів фінансових операцій у населених пунктах, де мешкають позивачі, не відповідає вимогам чинного законодавства. Також зазначає про порушення Кабінетом Міністрів України при прийнятті постанови, яка є предметом спору у справі, регламенту та процедури її прийняття, оскільки тільки 13.11.2014 та 17.11.2014, тобто після її прийняття, Міністерство фінансів України та Міністерство юстиції України розглянули проект спірної постанови та надали відповідні висновки.

При розгляді справи судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей» № 595 від 07.11.2014 (далі - Постанова № 595) затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей (далі -Тимчасовий порядок).

Пунктом 2 Тимчасового порядку (в редакції на час розгляду справи судом першої інстанції) передбачено, що у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження (далі - тимчасово неконтрольована територія), видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з наступного.

На порушення статей 8, 19, 21, 22, 24, 46, 64, 92 Конституції України, законів України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», «Про боротьбу з тероризмом» пунктом 2 Тимчасового порядку Кабінет Міністрів України, вийшовши за межі своїх повноважень, зупинив видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а відтак припинив фінансування призначених позивачам пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги.

На час прийняття Постанови № 595 воєнний або надзвичайний стан в державі відсутній. Вона не є законом, а тому не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Законом України «Про боротьбу з тероризмом» Кабінет Міністрів України не наділений правом обмежувати встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили права громадян у сфері соціального (пенсійного) забезпечення у районі проведення антитерористичної операції.

У задоволенні позовної вимоги про визнання Постанови № 595 геноцидом власного народу відмовлено з тих підстав, що вказані обставини можуть бути встановлені компетентним судом, яким суд адміністративної юрисдикції не є. Крім того, правила статті 171 КАС України не поширюються на розгляд справ такої категорії.

Позовна вимога щодо бездіяльності Кабінету Міністрів України при вирішенні питання щодо забезпечення позивачів виплатою пенсій (соціальних виплат) залишена без задоволення з тих підстав, що вона заявлена до неналежного відповідача. В період дії Постанови № 595 бездіяльності вказаного суб'єкта владних повноважень не вбачається.

Судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржуються і не є предметом касаційного перегляду.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі КАС) України завданням адміністративного судочинства визначено захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частина 3 вказаної норми Закону у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень покладає на адміністративні суди обов'язок перевірити, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За правилами статей 11, 220 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Оскільки із касаційних скарг, заперечень на них, а також матеріалів справи не вбачається необхідності виходу за межі позовних вимог та касаційних скарг з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивачів, про захист яких вони просять, судові рішення у справі переглядаються в межах касаційних скарг.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачі проживають на окупованій території Донецької та Луганської областей і мають право на отримання пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги. Вказана обставина не заперечується і не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Предметом спору у цій справі на час касаційного перегляду судових рішень є лише законність пункту 2 Тимчасового порядку, затвердженого Постановою № 595, наявність чи відсутність порушення прав, свобод та інтересів позивачів у спірних правовідносинах. Питання щодо порядку здійснення вказаних виплат, наявності такої можливості виходять за межі вказаного предмету спору.

Правила статті 171 КАС України, якою врегульовані особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень і за якою розглядається ця справа, поширюються на розгляд адміністративних справ лише щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 2) законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень.

При перевірці доводів касаційних скарг про необґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій щодо наявності у Кабінету Міністрів України повноважень на прийняття спірної постанови та її законність суд виходить з наступного.

За статтею 8 Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. (стаття 46 Конституції України).

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункти 1, 6 статті 92 Конституції України).

У відповідності до частини 3 статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV, яка визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно з частиною 1 статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Підстави для припинення виплати пенсії передбачені частиною першою статті 49 вказаного закону: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13.06.2007 року роз'яснено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

Безпідставними є доводи касаційних скарг щодо перевірки судами спірної постанови на предмет її конституційності, оскільки судом застосовані норми Конституції як норми прямої дії.

Системний аналіз вказаних норм Конституції України та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», перевірка законності Постанови № 595 в частині затвердження пункту 2 Тимчасового порядку дає підстави для висновку про те, що, зупиняючи видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, Кабінет Міністрів України порушив їхні приписи як щодо наявності повноважень на прийняття такого рішення, так і щодо звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, рівності громадян перед законом, виплати пенсії, інших видів соціальних виплат та допомоги на рівні не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Доводи касаційних скарг про те, що відповідач діяв в межах наданих йому повноважень, а спірний пункт Тимчасового порядку не забороняє, не скасовує виплати, не обмежує права громадян, а лише визначає порядок фінансування бюджетних установ є безпідставними, оскільки статтями 4 та 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» чітко визначено, що виключно законом встановлюються умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду.

За таких обставин обґрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій про те, що пункт 2 Тимчасового порядку порушує право позивачів на отримання належної їм пенсії, інших видів соціальних виплат та допомоги.

Такий висновок суду узгоджується із застереженнями до пункту 2 Тимчасового порядку, який зазначений у наявному в матеріалах справи документі: «Висновок Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про окремі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей» від 13 листопада 2014 року. Слід зазначити, що цей висновок підписаний міністром юстиції вже після прийняття спірної постанови.

Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3).

Згідно статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 8 липня 2004 року «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним

контролем «Молдавської Республіки Придністров'я» (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Описане свідчить про те, що пункт 2 Тимчасового порядку не сприяє виконанню державою позитивного зобов'язання щодо виплати належних позивачам відповідно пенсії, інших видів соціальних виплат та допомоги на рівні не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого законом, а навпаки перешкоджає цьому.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 224, 225, 230, 231 КАС України, суд, -

ухвалив:

Касаційні скарги Міністерства фінансів України, Кабінету Міністрів України та ОСОБА_45 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2015 року і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2015 року - без змін.

Скасувати зупинення виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2015 року і ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2015 року, що встановлено ухвалою Вищого адміністративного суду України від 8 червня 2015 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235 - 244-2 КАС України.

Судді: