Ухвала суду № 52817187, 05.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2015 року м. Київ К/800/56923/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., при секретарі судового засідання Міщенко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області,

особа, яка приєдналася до касаційної скарги - Ніжинське управління Державної казначейської служби України Чернігівської області,

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.06.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2013 року

у справі № 825/1991/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Просвітньо-виробничо-комерційна фірма «Сяйво»

до Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області, Ніжинського управління Державної казначейської служби України Чернігівської області,

за участю Прокуратури м. Чернігова,

про визнання протиправною бездіяльності, стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість та пені,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Просвітньо-виробничо-комерційна фірма «Сяйво» звернулось до суду з адміністративним позовом до Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області, Ніжинського управління Державної казначейської служби України Чернігівської області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість та пені.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.06.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2013 року, позов задоволено частково. Визнано бездіяльність Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби щодо ненадання Ніжинському управлінню Державної казначейської служби України Чернігівської області висновків про суми відшкодування податку на додану вартість Товариству з обмеженою відповідальністю «Просвітньо-виробничо-комерційна фірма «Сяйво» за серпень 2011 року в розмірі 256 654, 00 грн., листопад 2011 року в розмірі 480 467, 00 грн., грудень 2011 року в розмірі 494 953, 00 грн., серпень 2012 року в розмірі 322 047, 00 грн., вересень 2012 року в розмірі 420 230, 00 грн., листопад 2012 року в розмірі 447 192, 00 грн. протиправною. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Просвітньо-виробничо-комерційна фірма «Сяйво» бюджетну заборгованість з податку на додану вартість за грудень 2011 року в розмірі 494 953, 00 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Просвітньо-виробничо-комерційна фірма «Сяйво» пеню, нараховану на суму заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість за серпень 2011 року, листопад 2011 року, серпень 2012 року, вересень 2012 року, листопад 2012 року в розмірі 135 576, 70 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

У запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржників не погоджується, просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 06.12.2013 року замінено Ніжинську об'єднану державну податкову інспекцію Чернігівської області Державної податкової служби правонаступником Ніжинською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Чернігівській області.

В судовому засіданні представник відповідача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник позивача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами фінансово-господарської діяльності за серпень 2011 року, листопад 2011 року, грудень 2011 року, серпень 2012 року, вересень 2012 року, листопад 2012 року у ТОВ «Просвітньо-виробничо-комерційна фірма «Сяйво» виникла різниця між сумою сформованого податкового кредиту та податкових зобов'язань у зв'язку із чим позивач прийняв рішення про повернення сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за відповідний період.

Так, ТОВ «Просвітньо-виробничо-комерційна фірма «Сяйво» подало до Ніжинської ОДПІ податкові декларації з податку на додану вартість за серпень 2011 року, якою було визначено суму податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку, в сумі 256 654, 00 грн., за листопад 2011 року - в сумі 480 467, 00 грн., за грудень 2011 року - в сумі 551 703, 00 грн., за серпень 2012 року - в сумі 322 047, 00 грн., за вересень 2012 року - в сумі 420 230, 00 грн., за листопад 2012 року в сумі - 447 192, 00 грн.

Відповідні суми позивачем не отримано, що стало підставою для звернення до суду із адміністративним позовом.

Задовольняючи позов частково, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо безпідставної невиплати позивачу бюджетного відшкодування, що є порушенням його прав як платника податку.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, зважаючи на таке.

Відповідно до пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України бюджетне відшкодування є відшкодуванням від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V Податкового кодексу України.

Згідно із пп. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

В силу п. 200.7 ст. 200 Податкового кодексу України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Згідно з п. 200.11 ст. 200 Податкового кодексу України за наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки.

Пунктом 200.12 ст. 200 Податкового кодексу України закріплено, що орган державної податкової служби зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Відповідно до п. 200.13 ст. 200 Податкового кодексу України на підставі отриманого висновку відповідного органу державної податкової служби орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку органу державної податкової служби.

Відповідно до п. 200.17 ст. 200 Податкового кодексу України джерелом сплати бюджетного відшкодування (в тому числі заборгованості бюджету) є доходи Державного бюджету України. Забороняється обумовлювати або обмежувати виплату бюджетного відшкодування наявністю або відсутністю доходів, отриманих від цього податку в окремих регіонах України.

У відповідності до п. 200.23 ст. 200 Податкового кодексу України суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у зв'язку із поданням відповідних декларацій податковим органом в силу п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України проведено документальні позапланові виїзні перевірки правомірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку, за результатами яких складено довідки, якими встановлені обставини сплати позивачем платіжними дорученнями сум податку на додану вартість у складі вартості товарів (послуг) на користь постачальників у попередніх податкових періодах у заявлених сумах і порушень з боку позивача не встановлено.

Однак висновки стосовно сум відшкодування податку на додану вартість згідно податкових декларацій податковим органом до Ніжинського УДКСУ у п'ятиденний строк після закінчення перевірки не надано.

Встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на час розгляду даної справи податковим органом надані висновки про часткове відшкодування сум податку на додану вартість за поданими деклараціями, однак Ніжинським УДКСУ Чернігівської області висновку відносно відшкодування податку на додану вартість за грудень 2011 року у розмірі 494 953, 00 грн. не отримано, відповідну суму не відшкодовано.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що бездіяльність податкового органу щодо ненадання Ніжинському управлінню Державної казначейської служби України Чернігівської області висновків про суми відшкодування податку на додану вартість позивача, які заявлені ним у податкових деклараціях, є протиправною, а безпідставна невиплата позивачу бюджетного відшкодування за грудень 2011 року у розмірі 494 953, 00 грн. є порушенням його прав як платника податку.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що загальний розмір пені, нарахованої на суму заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість по деклараціям за серпень 2011 року, листопад 2011 року, серпень 2012 року, вересень 2012 року, листопад 2012 року, становить 135 576, 70 грн.

Що стосується витрат на правову допомогу, що пов'язана з розглядом даної справи, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Частина третя цієї статті визначає, що граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

В силу ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Стаття 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» встановлює, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об'ємів робіт, їх кількості та видів.

Окрім того, витрати на правову допомогу відшкодовуються лише в тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася в справі тими особами, які одержали за це плату, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам.

З урахуванням наявного у справі договору про надання правової допомоги, рекомендацій щодо застосування адвокатами ставок мінімального розміру гонорару, платіжних доручень та акта про надання правової допомоги, з якого вбачається, що в ньому здійснено розрахунок гонорару обставин з урахуванням вартості однієї години участі адвоката у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням, яка не перевищує 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати із зазначенням обсягу наданих робіт, кількості витрачених годин, колегія суддів погоджується із судовими рішеннями щодо відшкодування позивачу витрат на правову допомогу у розмірі 12 000, 00 грн.

Доводи касаційної скарги щодо застосування при вирішенні питання розподілу судових витрат статті 2 зазначеного Закону, відхиляються, оскільки вона розповсюджується на сторін у адміністративній справі, звільнених від оплати витрат на правову допомогу.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Судові рішення в частині відмови у задоволенні позову сторонами у справі не оскаржуються.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області, Ніжинського управління Державної казначейської служби України Чернігівської області залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.06.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2013 року у справі № 825/1991/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук